Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 14 «Горобинка» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області Код ЄДРПОУ 38363979








Сторінка психолога

 

КОНСУЛЬТАЦІЇ:

  • Агресивні діти

 

Агресивна поведінка – одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефектівниший спосіб досягнення мети.

         Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування дітей у суспільства, яка завдає шкоди об”єктам нападу (живим та неживим), наносить фізичний та моральний збиток людям або викликає в них психологічний дискомфорт.

         Агресивність – це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії.

         Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є:

  • Стиль виховання в сім”ї (гіперопікування та гіпоопікування)
  • Повсюдна демонстрація сцен насильства;
  • Нестабільні соціально-економічні умови;
  • Індивідуальні особливості людини (знижена довільність, низький рівень активного гальмування тощо);
  • Соціально-культурний статус тощо

Можна з великою упевненістю припускати, що вирішальне значення в становленні агресивної поведінки дитини відіграють родинне середовище та виховання. Характер емоційних стосунків, форми поведінки дитини, що схвалюються, відсутність меж дозволеного, типові реакції на ті або інші вчинки і дії – ось ті параметри, які психолог повинен з’ясувати в процесі роботи з агресивною дитиною. Якщо батьки дитини поводяться агресивно (вербально, фізично), застосовують фізичні покарання або не перешкоджають проявам агресії у дитини, то напевно, ці прояви будуть регулярними і стануть постійною рисою характеру у дитини.

Агресивність може обумовлюватись фізично і психічно. Наприклад агресивні реакції характерні для дітей дитячого і раннього віку. У немовлят вони виникають як реакції на фізичний дискомфорт. У дітей раннього віку – через несформаваність функцій самоконтролю і довільності, через незнання етичних правил і норм.

Агресивність не можна сприймати однозначно негативно, оскільки вона грає ще й захисну функцію: функція самозбереження як фізичного, так і емоційного. Часто не сподівані агресивні реакції можуть з”являтися в період вікової кризи. Якщо ця поведінка нетипова для дитини і дорослих, значить вона сигналізує про те, що у дитини виникли певні труднощі і вона потребує допомоги оточуючих.

Однією з причин появи агресивних реакцій може бути внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом у групі однолітків, особливо якщо їй властиво прагнення лідерства. Для дітей статус визначається цілою низкою чинників, як то: Зовнішня привабливість, акуратність, високий рівень розвитку гігієнічних навичок, охайність, володіння красивими і охайними іграшками, готовність ними ділитися, організаторські здібності, широта кругозору, позитивна оцінка дорослого тощо.

Якщо однолітки з тієї або іншої причини не визнають дитину, а ще гірше – відштовхують її, тоді агресивність, простимульована образою, ураженим самолюбством, буде спрямоване на кривдника, на того або тих, кого дитина вважає причиною свого стану. Подібний стан може посилюватись дорослим, який навішує ярлики “погана дитини”, “забіяка”

 

 

АГРЕСІЯ

 

Напади дитячої агресивності часто зага­няють батьків у глухий кут. «Як же так? Адже ми так любимо дитину, намагаємося вчити її тільки доброго»,— розводять руки мами й тата. Пропоную розглянути проблему дитя­чої агресивності з усіх боків.

Буває так, що дитина зовсім не агресив­на. Вона ніколи не вдарить дорослого або іншу дитину, не вимовить поганого слова, не розлютиться. Така цілковита відсутність агресивності — швидше, великий недолік, ніж достоїнство. Агресивність необхідна для нормального розвитку дитини, інакше вона не змогла б не пізнавати навколишній світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Якщо батьки суворо забороняють дитині виявляти необхідну агресію (не бий, не від­бирай іграшку, не кричи), то таке придушен­ня агресії може призвести до неврозу або до того, що одного разу ця сама агресія ви­рветься назовні з ефектом пружини, що роз­прямилася.

Бажаючи виховати свою дитину доброю та чуйною, деякі батьки прагнуть максималь­но обмежити агресію, яку вона виявляє. Як часто можна почути: «Навіщо ти вдарив Ма­рійку? Зовсім не обов'язково битися, а мож­на домовитися». Але, наприклад, якщо ди­тині 2-4 роки, вона ще не дуже добре гово­рить, отже, і домовлятися з нею ще складно.  Їй доступні тільки два способи розв'язання проблеми: ударити Марійку або поступити­ся, бути переможеною.

А якщо дитина виявляє агресивність, причому досить сильно? Насамперед, нам потрібно визначитися з можливими при­чинами такої поведінки. Часто агресивна поведінка є наслідком тих стосунків, які ма­люк спостерігає в родині. Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спіл­куватися інакше. Малюк знає, що мама або тато б'ють його, щоб він був слухняним. При­родно, він звикає до того, що якщо потріб­но щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, а чемно просити іграшку, що спо­добалася, в іншого малюка, якщо ви самі що­йно накричали на неї, відбираючи, скажімо, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, такими, які не ре­агують на прохання та умовляння. Ви будете змушені підвищувати тон або впливати фі­зично.

Дитина може поводитися агресивно че­рез прагнення привернути увагу оточую­чих. Наприклад, із певних причин вона не вирізняється серед інших дітей умінням співати або малювати. Але якщо зруйнувати снігову фортецю, яку будувала вся група на чолі з вихователем, її неодмінно помітять, і обговорюватимуть подію весь день. Це вам не віршики на табуретці читати! «Рецепт» тут тільки один: ваші дії та слова повинні по­стійно переконувати малюка в тому, що його люблять не за щось, а незважаючи ні на що.

Ще одна поширена причина дитячої озлобленості — ревнощі. Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого «конкурента». Наприклад, мама при своїй дочці похвалила іншу дівчинку за гарний малюнок. Вона могла це зробити про­сто так або з педагогічних міркувань, щоб дочці схотілося намалювати так само. Дочка не поспішає брати до рук олівець: замість цього вона рве шедевр на шматочки й від­штовхує нахабне дівчисько, яке насмілилося вкрасти в неї увагу та похвалу мами.

Іноді об'єктом агресії стає та людина, якій малюк заздрить, і яку хоче принизити, «пока­рати» за перевагу. Якщо предметом заздро­сті є іграшка, то дитина може відняти її,— але не для того, щоб гратися, а щоб зламати або навіть сховати і, таким чином, нібито знищив­ши різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: необхідно допомогти їй зрозуміти, що вона теж гарна, розповісти, які в неї є по­зитивні якості.

Деякі діти використовують агресію як за­хист від непередбаченого й ворожого навко­лишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони — це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному

оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться агресивно «про всяк випадок».

Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б'є саму себе. Це теж є про­явом агресії. Одна із причин такої поведін­ки — сувора заборона на прояв агресії щодо інших людей. Складніше дитині виплеснути негативні емоції на дорослих, особливо на батьків, любов яких вона боїться втратити. Наприклад, малюк не хоче повертатися із прогулянки. Мама бере його за руку, щоб повести додому. Дитина вередує і у розпалі кусає мамине зап'ястя, намагаючись звільни­тися. Але після суворого запитання: «Це що таке?», починає кусати себе. Чому? Тому, що вона ще «не охолола», і їй складно робити щось інше.

Не чекайте, поки малюк сам заспокоїть­ся, допоможіть йому. Оберніть усе на жарт: «Ой, ти себе їси? Ти, напевно, солодкий?» Нехай ваша дитина вчиться знаходити по­зитивний вихід із конфліктних ситуацій. Коли ж ні — звичка використовувати власне тіло для помсти собі або оточуючим призведе до формування негативного ставлення до само­го себе.

Як же реагувати на дитячі спалахи агре­сивності? Насамперед, дитина повинна зна­ти, що ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого малюк скривдив, і підкреслювати різницю у вашому ставлен­ні до кривдника та «жертви»: ти, такий злий і поганий, скривдив когось доброго й хоро­шого. Це не викличе в дитини співчуття. Вона просто дійде висновку, що й ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий учинок, скривдивши іншу людину. Дайте зрозуміти малюкові, якої по­ведінки ви від нього очікуєте, і надайте йому можливість виправитися.

Безглуздо прагнути того, щоб дитина не почувалася агресивно. Важливо, щоб вона навчилася стримуватися або спрямовувати агресію в інше русло. Маленька людина поки не здатна аналізувати свої переживання. Нега­тивні емоції, що накопичуються, спричиняють

їй самій величезний психологічний диском­форт. Тому завдання дорослого — допомогти малюкові висловити те, що він почуває.

 

Що робити з агресивними дітьми?

 

•   Замисліться над причинами такої пове­дінки.

•   Якщо причина агресивності — дефіцит батьківської уваги, то ви самі знаєте, що потрібно робити.

•   Не карайте малюка фізично.

•   Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчи­неному. Це не допоможе.

•   Спробуйте заспокоїти та відвернути дитя­чу увагу.

•   Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого ви від неї очікуєте.

•   Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині та спря­мувати її агресію в безпечне русло. Це мо­жуть бути заняття спортом, найкраще — плаванням.

•   Іноді агресивним дітям допомагає бок­серська груша, що знаходиться вдома у доступному місці.

 


  • Батьківські обійми

Необхідність батьківських обіймів

 

Процес формування основних зв’язків дитини з навколишнім світом триває приблизно до трьох років. У цей період відбувається встановлення взаємин між малюками та дорослими. 

Прибічники «теорії прихильності» вважають, що необхідно бути безмежно терплячим із маленькими дітьми, навчитися заспокоювати їх, брати на руки та бути в контакті з ними якомога довше. Теорія прихильності базується на розвитку в дитини трьох рівнів віри.

 

ПЕРШИЙ РІВЕНЬ ВІРИ

На ранній стадії розвитку процес виникнення прихильності розвивається так: немовля від голоду чи від того, що замочило пелюшки, починає скрикувати, плакати, воно махає ніжками, ручками, і напруження безупинно зростає, аж доки дорослі починають реагувати. Але ось підійшла мама, взяла нещасне дитя на руки, дала йому груди чи соску, поміняла пелюшку і, тихенько наспівуючи, погойдує на руках. Мати і немовля разом перебороли цей маленький стрес, вони обоє почуваються комфортно й затишно.

Дитина отримує важливий урок: світ не ворожий, у ньому є ті, хто подбає про неї, від людей можна чекати допомоги, співчуття, проявів турботи – усе це незамінні живильні речовини, необхідні для нормального функціонування психіки людини, для забезпечення процесу її розвитку.

         Якщо ж недобрі батьки відповідають на дитячий плач байдужістю, криком або ляпасами, дитина починає «заморожуватися», тобто перестає відчувати біль і виражати свої потреби – як фізичний, так і емоційні. У таких дітей ніколи не розвивається здатність встановлювати зв’язки з іншими людьми, і ніколи вже їхні взаємини не будуть повноцінними, здоровими, нормальними. Вони з дитинства знають, що у світі немає людини, на яку можна покластися, тому ніколи не вірять людям.

 

ДРУГИЙ РІВЕНЬ ВІРИ

Якщо ж малят навчили того, що хтось подбає про них, вони переходять до наступного, другого рівня віри: віри в те, що інші здатні захистити їх від зла. Коли дитина починає повзати чи ходити, дорослі постійно спостерігають за нею, аби запобігти можливій травмі. Приміром, малюк намагається схопити колючий або гострий предмет, йому кажуть «не можна», і добре, якщо при цьому, у доступній формі, пояснюють, чому, не забуваючи ще й погладити його по головці й поцілувати. Малятко, на відповідь може, впертися або розплакатися, але водночас воно розумітиме, що поруч є люди, котрі знають, як уберегти його від можливих неприємностей і забезпечити певну стабільність у стосунках із навколишнім світом.

Дитина засвоює почуття захищеності, таке необхідне в житті.

 

 

 

ТРЕТІЙ РІВЕНЬ ВІРИ

Перші два рівні віри, віра в інших, ведуть до третього і найважливішого – віри в себе. Почуття захищеності, вміння не боятися життя, що базується на знаннях, отриманих дитиною, на тому моральному компасі, який вона винесла зі свого дитинства, підводять її до усвідомлення свого внутрішнього голосу, віри в нього у слушність прийнятих рішень, а заодно й до вироблення здатності їх приймати, неможливої без віри в себе. Лише той, хто вірить у себе, може бути переможцем у житті, здатний ставити перед собою цілі й досягати їх.

Ці три рівні віри є основними елементами «теорії прихильності» й необхідні для встановлення правильних зв’язків дитини з навколишнім світом. А на взаєминах і зв’язках з іншими людьми будується все подальше життя людини: спілкування, дружба, шлюб, виховання дітей, стосунки на роботі, місце людини в соціальній структурі суспільства.

Що більше ваш малюк упевнений у постійності і незмінності вашої любові, то очевидніше йому буде, що ви відповідаєте своєю безумовною любов’ю на любов до вас.

Запам’ятайте, що не потурання забаганками робить дитину щасливою!

Щаслива дитина та, яка зростає в любові, турботі, увазі, бачить щастя своїх батьків, їхнє піклування одне про одного та про себе. Намагання батьків оточити своє дитинча позитивом, зацікавленість інтересами дитини будь – якого віку завжди приносить бажаний результат.

Одна з найважливіших людських потреб – потреба в любові, кожна людина хоче почуватися потрібною комусь.

Аби дитина нормально розвивалася, треба постійно задовольняти цю потребу: казати, що вона вам дорога. потрібна, важлива, що вона просто гарна, улюблена. Про вашу любов свідчать також привітні погляди, ласкаві дотики, поплескування, прогладжування, обійми і, звичайно, визнання:

 «Як добре, що ти у нас є», «Ти мені подобаєшся», «Я люблю коли ти вдома», «Мені добре, коли ми разом».

 

Обійми потрібні кожному, для доброго настрою, для виживання, чим більше обіймів тим краще!

Вони підтримують емоційно, допомагають психологічно розвиватися. Без таких знаків у дитини виникають емоційні проблеми, відхилення в поведінці, а то й нервово – психічні розлади. І, до речі, не тільки дитина, а й підліток, і доросла людина потребує обіймів, цей прояв любові потрібен усім, абсолютно всім людям.

Дотик пов’язує нас з іншими людьми. Він не дає замкнутися в собі, почуватися самотнім і загубленим. Дотик дарує радість і стверджує фізичну реальність нашого існування.

Обійми заспокоюють та знімають напруження, вгамовують біль. Обійняти дитину – особливе задоволення, але багато хто з батьків відмовляється від нього, бо вважає, що дитина вже виросла.

Подумайте, як би ви відповіли на такі запитання:

1.     Чи вважаєте можливими обійми, поцілунки та інші прояви ніжності зі своїми чоловіком, братами, родичами, близькими, друзями?

2.     Чи дозволяєте собі це робити на очах у дітей?

3.     Чи обіймаєте і чи цілуєте свою дитину?

Хай вам доведеться трохи приневолити себе, але все ж спробуйте частіше торкатися своїх дітей, особливо сором’язливих. Не бійтеся виявляти ніжність – вона протистоїть холоду й байдужості. Дайте дітям проявити ніжність у відповідь.

Приймайте свою дитину безумовно. Не за те, що вона гарна, розумна, здібна, а просто за те, що вона є.

Не бійтеся сказати дитині: «Я тебе люблю». І не важливо, скільки їй років і чи чує вас хтось іще.

Отримуючи певну міру любові, кожна дитина вчиться цінувати себе, порівнювати з іншими. Виховуйте у своїй дитині високу самооцінку. Люди з високою самооцінкою не засмучуються, коли їх критикують, і не бояться, що оточення їх відторгне. Людина ж із низькою самооцінкою, навпаки, видається розгубленою, надміру вразлива до критики, вважаючи, що вона свідчить про її неповноцінність.

21 січня світ відзначає Міжнародний день обіймів.

За традицією нового свята, по – дружньому обіймати можна навіть незнайомих людей. Започаткували це свято західноєвропейські студенти. У цей день хлопці та дівчата обіймаються без жодних думок про інтим.

Вважається, що під час приятельських обіймів люди обмінюються щиросердним теплом.

Хоч би скільки разів ви обіймали дитину – завжди буде замало. Неможливо отримати забагато батьківської любові. У таких простих речах як обійми, прогладжування, усмішка, у словах «Я тебя люблю», прихована величезна сила.

Аби стати справжнім другом своєї дитини, маленької чи дорослої, - обіймайте її, і якомога частіше!

        

  • Гіперактивність

 

«Коли дитина – Петрик П’яточкін,

або як боротись із гіперактивністю»

Гіперактивні діти відразу привертають увагу до себе. Вони нетерплячі, імпульсивні й агресивні, весь час метушаться. Їм важко сконцентруватись. Вони можуть за п’ять хвилин задати 25 запитань, а от відповідь зазвичай їх уже не цікавить, бо вже зосередилися на чомусь новому.

Для таких діточок властиві також надмірне нервове збудження, погана координація рухів, швидка втомлюваність. Вони не здатні контролювати свої емоції.

П’яточкін іде до школи

Упродовж останніх років кількість дітей із синдромом гіперактив-ності значно зросла, надто серед хлопчиків. За деякими експертними оцінками, лише в Україні їх нині від 50 до 150 тисяч.

Найчастіше така поведінка дітей починає турбувати, коли час готуватись до школи (пік хвороби припадає на п’яти-семирічний вік). Батьки усвідомлюють, що їхнє непосидюче чадо навряд чи висидить за партою 35 чи 45 хвилин, виникнуть, без сумніву, і проблеми з поведінкою та адаптацією в новому колективі. Адже, як правило, якщо такій дитині щось сподобається, скажімо, чийсь пенал чи якась іграшка, то вона почне відбирати їх, а не попросить подивитись чи побавитись. На перерві школярики із синдромом гіперактивності схожі на ураган, справжнє цунамі, яке змітає все на своєму шляху, а тому й учителям із ними не просто.

Саме через непосидючість, невміння концентрувати увагу та погану пам’ять виникають клопоти й з успішністю.

 

Звідки таке лихо на нашу голову

На думку експертів, здебільшого гіперактивність у дітей обумовлена генетично. Інколи вона виникає внаслідок травм мозку, патологічних пологів або вагітності з ускладненнями.

Існує ще один дуже важливий чинник – соціально-психологічний, ідеться про вплив родини на формування особистості. Адже наші діти – це дзеркальне відображення взаємин між батьками. Гіперактивність, як правило, спостерігають у дітей із цілком, здавалось би, благополучних родин, де бракує тепла і любові. Недаремно тепер дедалі частіше йдеться про синдром дефіциту уваги та гіперактивності.

Свій чималий внесок роблять і комп’ютер та телебачення, які виплескують таку масу негативної інформації, різноманітних страшилок, що це не завжди до снаги витримати навіть дорослій зрілій психіці.

Найкращі ліки – любов

Гіперактивні діти надзвичайно чутливі та вразливі, мають занижену самооцінку. Будь-яка жорстка критика на їхню адресу, порівняння з іншими дітьми посилює їхню невпевність у собі. А тому не кричіть та не читайте нотацій, від цього нічого не зміниться, не сваріть дитини. Проте й не дозволяйте сісти собі на голову. Намагайтеся говорити спокійно, будьте вимогливими. Жодних фізичних покарань. Краще посадіть шибеника на табуретку обличчям у кут на 10 – 15 хвилин, можна поставити перед ним годинник.

Любіть малюка таким, яким він є. Частіше обіймайте свого малого непосидючого непослуха, навіть якщо у вас уже увірвався терпець. Дитина має відчувати вашу любов, те, що вона вам потрібна.

Обійми заспокоюють та знімають напруження. Любов, на думку експертів, - найкращі ліки.

Не бійтеся звернутися по допомогу до фахівців. Можливо, вам потрібне медикаментозне лікування, а може, вдасться подолати недугу лише за допомогою різноманітних психологічних методик і вправ. Дуже корисно ліпити, малювати пальчиками.

Харчування теж важливе

Не забувайте, що таким дітям потрібна спеціальна дієта. Обмежуйте вживання солодощів, солодких фруктових соків, оскільки надмір глюкози стимулює активність. Як засвідчили дослідження, штучні барвники, консерванти теж погіршують поведінку дитини. Тому жодних сосисок, консервованого м’яса і риби, що тонізують. Не давайте шоколаду, какао, кави, пепсі-коли, продуктів, що містять кофеїн. Найменше такій дитині потрібна додаткова стимуляція. Не рекомендують також щавель, шпинат, зелений горошок, печінку, гострі страви, міцний бульйон.

Пам’ятайте: допомогти дитині по-справжньому, а не частково зняти симптоми хвороби, можна лише за умови, що батьки бажають саме допомогти, а не полегшити собі життя і готові працювати над собою – долати власні психологічні негаразди, поліпшувати мікроклімат у родині. І ще одна порада – завжди знаходьте час, щоб відпочити від свого чада, провести час із друзями чи погуляти на самоті.

Правила підготовки уроків з гіперактивними дітьми

  1. Приміщення, в якому школяр робитиме уроки, мусить бути достатньо освітленим. Для праворукої дитини світло має падати зліва, для ліворукої – справа.
  2. Забезпечте в кімнаті, де школяр виконує домащні завдання, тишу. Навіть тиха фонова музика не повинна відволікати дитину, а тим паче не можна залишати увімкненим телевізор,  приймач чи комп’ютер.
  3. Стіл, за яким дитина робить уроки, має стояти біля стіни, так, щоб дитина дивилася на стіну. На цій стіні не повинно бути жодних плакатів, наклейок та інших картинок, котрі відволікають увагу на площі, обмеженій полем зору дитини.

Визначити величину поля зору дитини просто. Для цього треба посадити дитину обличчям до стіни на передбачуваному місці і попросити її дивитися на точку, яку ви позначите на стіні олівцем. Поясніть своїй кровиночці, що вона має дивитися тільки на цю точку і не повертати голови ні праворуч, ні ліворуч. Переконавшись, що дитина зрозуміла вашу інструкцію, попросіть назвати всі предмети, які вона бачить праворуч від себе, потім ліворуч від себе (однак голови повертати не можна). У такий спосіб ви зможете визначити поле зору вашої дитини і знатимете, доки стіна має бути чистою.

  1. На столі під час написання уроків не може бути зайвих предметів (підручників, зошитів, ручок, іграшок тощо). Тільки підручник і зошит із того предмета, який вивчає дитина.
  2. Готувати уроки потрібно за суворо визначеним графіком. Зазделегідь обговоріть із дитиною час, за який вона має підготувати кожен урок, наприклад, один урок за 30 хвилин. Щоб було цікавіше, придбайте пісочний годинник, бо звичайні будильники зазвичай дратують.
  3. Заохочуйте найменші прояви концентрації уваги, самостійного виконання завдання, а також вміння робити уроки в чітко визначений для цього час.
  4. Обов’язково поспілкуйтеся із вчителем. Попросіть, щоб вашу дитину посадили навпроти дошки в середньому ряду, по можливості на першій парті. Можна доручити такому школярикові витирати дошку, це дасть йому змогу порухатись на уроці.

 

 

  • Дитячий егоїзм. Хто винен

 

«Дитячий егоїзм»

Чимало батьків на старість не отримують ані допомоги, ані підтримки, на яку сподівалися від дітей. Покинуті і самотні, вони доживають свій вік без уваги та тепла, які колись так щедро дарували. Причини, звісно, різні, але найпоширеніша – егоїзм, який батьки самі ж дбайливо і виплекали.

Пуп землі чи рівноправний член родини

У перекладі з латинської слово «ego» означає «я». Отже, егоїст – це людина, зациклена лише на собі, на власних проблемах, потребах, радощах і прикрощах. Ні у кого не повернеться язик назвати егоїстом немовля, хоча воно потребує опіки, захисту і є «пупом землі» для всіх членів родини. Усе це закономірно і природно. Але малюк підростає, до трьох років відбувається формування власного «я», усвідомлення себе як особистості, і саме тоді починає пускати корені, а то й пишно розцвітає, нездоровий егоїзм. На зміну «пити», «спати», які виражають необхідні фізіологічні потреби, приходять «я хочу», «я буду». Дитина спершу підсвідомо, а потім уже усвідомлено намагається маніпулювати батьками, щоб задовольняти свої забаганки.

У цей час найважливіше – правильно реагувати на такі спроби. Якщо ви потуратимете всім примхам і виконуватимете всі забаганки – наслідки можуть бути вельми сумні, незалежно від того, чи ви робитимете це з великої любові до дитини, чи просто заради святого спокою, «аби відчепилось». У малюка швидко сформується звичка думати лише про свої бажання та потреби. А звичка, як відомо, - це друга натура.

Дитина – це, звичайно, дар Божий, проте навіть якщо вона єдина у вашій сім’ї, довгоочікувана чи часто хворіє, то це ще не підстава для того, щоб вона займала виняткове привілейоване становище.

Навіть якщо ви за щось відчуваєте провину перед своїм чадом (відводите мало часу через роботу, розлучились із чоловіком і позбавили дитину батька чи не можете забезпечити матеріально) - це не причина для цілковитої самопосвяти їй. Ваша кровинка поступово звикає до цього, запити зростають... І результат, зазвичай, дуже сумний.

Помилки у вихованні і як їх уникнути

  1. Надмірне захоплення власним малюком. Пам’ятайте: оцінка вчинків дитини має бути адекватною – не забувайте похвалити, підбадьорити за щось добре, але й не перебільшуйте значимості вчинку.
  2. Бажання виконати будь-яку роботу за дитину. Постійно давайте нескладні завдання, розширюйте зону відповідальності маленької людини. Цим ви не позбавите її щасливого дитинства і краще підготуєте до самостійного життя.
  3. Не платіть за виконану роботу, не обіцяйте подарунків за допомогу. Такі стосунки погрожують перейти в площину товарно-грошових: «Я помию підлогу, якщо ти даси мені три гривні» або «Я приберу в кімнаті, але ти купиш мені новий м’яч». У дитини з’являється лише одна мотивація на добрий вчинок – отримати особистісну вигоду, а не, скажімо, допомогти втомленій мамі. Краще давайте кишенькові гроші і робіть подарунки без прив’язки до будь-яких шкільних успіхів або виконаної домашньої роботи.
  4. Навчіться менше опікати дитину, дайте їй змогу самій вирішувати і самій відповідати за свої вчинки, розширюйте коло її спілкування.
  5. Виробіть спільний підхід до виховання. Якщо позиції батьків суперечать одна одній, дитина втрачає почуття захищеності, перестає відрізняти «погано» від «добре». А підростаючи, навчається маніпулювати батьками: те, що забороняє тато, дозволяє мама. І навпаки. Нерідко дитина свідомо починає зіштовхувати батьків, домагаючись свого.
  6. І найважливіше – станьте для власної дитини прикладом безкорисливої допомоги, турботи про інших, чуйного ставлення до старших.

 

 

  • ЗАМКНУТІ діти

 

Замкнуті діти

 

Зазвичай діти в більшості своїй істоти допитливі і відкриті. Але серед них є й такі, які до спілкування не прагнуть. Їм добре і затишно в замкнутому просторі, і виманити їх з раковини зовсім не просто. Але необхідно!

Сором'язлива, неговірка, похмура - замкнутих дітей часто нагороджують подібними епітетами. Але от як раз сором'язливість - це зовсім не про них. Сором'язливі тягнуться до спілкування. І одночасно бояться його, бо не вміють. А замкнуті не вміють і не хочуть. Вони живуть у своєму власному маленькому світі і впускають в нього тільки найближчих - маму з татом, бабусю і улюблену кішку. Батьки думають, що наявність замкнутості говорить про обдарованість, про те, що зі звичайними дітьми їх дитині просто нецікаво. І навіть починають цим пишатися і не мотивують чадо на спілкування з іншими дітьми. А психологи вважають, що це неправильно. Люди «у футлярі» - це глибоко нещасні істоти, так як їм неймовірно важко влитися в вируючий своїм динамізмом чужий світ.

Фахівці вважають, що причину замкнутості треба шукати в самому ранньому дитинстві. І починати потрібно з тривалості вагітності. Сильно недоношені діти зазвичай стають інтровертами (особистостями, для яких їх внутрішній світ набагато важливіше зовнішнього). Швидше за все в цьому винна тривала ізоляція малюка від матері відразу після народження (недоношені діти виходжуються в кувезі - спеціальній камері, в якій підтримується оптимальна вологість і температура). Але це далеко не єдина причина замкнутості дитини. Діти замикаються, коли хворіють, втомлюються, поглинені особистою проблемою. Але в цих випадках похмурість носить тимчасовий характер і зазвичай не триває довго. Справа  набагато серйозніша, якщо замкнутість виникає під впливом будь-яких зовнішніх обставин. Наприклад, школярі замикаються, якщо над ними знущаються однолітки (дражнять за очки, повноту або заїкання). Діти дошкільного  віку замикаються від сварок батьків. Школяреві легше відгородитися від реальності своєрідною стіною, ніж постійно відповідати кривдникам, а більш молодшій дитині здається, що вона зможе допомогти мамі з татом помиритися, якщо вона стане менш помітною - малюкам властиво звинувачувати себе в батьківських розборках. Замкнутість дитини може виникнути на ґрунті частих хвороб і, як наслідок, ізоляції від можливості спілкуватися з однолітками. Проводячи весь свій час з бабусею чи мамою, вона спочатку засмучується, потім звикає і з часом входить у смак.

Батькам слід бути уважними до свого чада, щоб вчасно зрозуміти, коли слід втрутитися. Якщо дитина любить грати на самоті і не має сто друзів - це ще не замкнутість. Батьки-екстраверти, що люблять ходити по гостях і приймати їх вдома, в стриманому відношенні дитини до оточуючих бачать мало не катастрофу. Як можна не любити спілкуватися з людьми - це ж так цікаво ?! Але ж кожна людина має свій темперамент і характер. Якщо ви самі не уявляєте себе поза суспільством, це зовсім не означає, що інші повинні вас наслідувати. Психологи вважають, що дитина, яка із задоволенням ходить в школу і дитячий садок, але в той же час заводить дружні відносини тільки з обраними - це зовсім не замкнутість.

Зовсім інша справа, коли ваш нащадок дійсно ховає себе в раковину. Ось тоді саме час розібратися з проблемою, щоб він не цурався товариства інших людей, незнайомої обстановки, міг нормально спілкуватися з ровесниками і не сторонився їх.

Звичайно ж, допомога психолога в цій справі буде неоціненна. Але дещо цілком під силу і самим батькам. Проявіть до дитини більше уваги незалежно від віку - це те, чого потребує і дворічна і 12-річна дитина.

  • Будьте щедрі на похвалу. Чим дитина менша, тим складніше їй оцінити адекватно свої успіхи. Наше завдання як батьків - зміцнювати її самооцінку усіма екологічними  засобами.
  • Регулярно запрошуйте до себе друзів, особливо якщо у них діти такого ж віку. Ваше чадо швидше звикне до суспільства в звичній обстановці, зможе розкритися і благополучно спілкуватися з ровесниками.
  • Придумайте власні святкові традиції. При цьому буде корисно заохочувати дитину до публічних виступів. Танці, співи в караоке, загадки, домашні спектаклі, ігри - ці речі допоможуть їй вийти зі звичного стану апатії і спокою, якщо частіше допомагати їй вигравати.
  • Відмовтеся від різких фраз. «Чого ти мовчиш весь час? А ну викладай, що трапилося?» Якщо на вас так насісти, то ви точно не захочете бути відвертими. Щоб дитина вам довіряла, будьте з нею так само тактовні, як і з дорослими. Додавайте нововведення обережно. Замкнуті діти схильні до консерватизму. Їм легше живеться, якщо дотримується чіткий режим. Тому все нове, що стосується їжі, сну, ігор, прогулянок і казки на ніч, повинно додаватися потихеньку - замініть казку прогулянкою, мультиком або розмовою по душах.
  • Навіть коли дитина чинить опір вашим спробам запровадити її в суспільство, проявіть терпіння і наполегливість. Негативна реакція дитини на те, що відбувається - це краще, ніж якщо вона буде заганяти свої емоції вглиб! І до того ж, якщо батьки здадуться, то хто ж у такому разі буде допомагати дитині соціально адаптуватися?
  • Головне правило - поступовість. Якщо ваш малюк не підходить близько до дитячого майданчика, не форсує події - нехай він спочатку пограє в стороні від інших дітей самостійно, а потім ви його акуратно почнете зближувати з ровесниками. Всі ваші дії повинні бути ненав'язливими і м'якими. 

Ігри з замкнутими дітьми

1. «Нова стара казка». Почніть розповідати дитині казку і попросіть, щоб він придумав до неї своє продовження.

2. «Домалюй за мене». Почніть з дитиною малювати кожен на своєму аркуші що-небудь незвичайне. Потім поміняйтеся незакінченими малюнками щоб закінчити (ви - її малюнок, а вона – ваш). Це допоможе дитині навчитися працювати в команді, не боячись критики.

3. «Хочу, вмію, доб'юся» З більш старшою дитиною можна провести невеликий тренінг успіху. Попросіть її закінчити фрази «Я хочу ...», «Я вмію...», «Я доб'юся ...», «Я можу ...» Таким чином вона свідомо озвучить свої бажання, тим самим зробивши перший крок до їх досягнення.

 

  • Малюємо й аналізуємо

 

«Малюємо й аналізуємо»

 

Можливо, ви помітили, що з вашою дитиною «щось не те», вона почала дивно поводитися, а на ваші запитання «Що трапилося?» не відповідає? Або ж вам просто цікаво, як почуває себе дитина в родинному колі, а ще ви хотіли б дізнатись якомога більше про її переживання і почуття, але не знаєте як? Сподіваємося, ця стаття стане вам у пригоді.

Психологи всього світу у роботі з дітьми надають перевагу малюнковим методикам. Адже з простеньких дитячих рисунків фахівець може довідатись чимало нового про внутрішній світ дитини, її переживання та почуття.

Методика не складна, запропонуйте дитині намалювати вашу сім’ю. Запевніть її, що вам сподобається все, що б вона не немалювала, і що ви не любитиме її за це менше. Поспостерігайте за процесом малювання, зверніть увагу на послідовність зображення членів сім’ї та емоційні реакції дитини. Коли малюнок готовий, попросіть розповісти вам, хто і де зображений на малюнку.

 

Аналізуємо малюнок

Під час аналізу малюнка враховують такі показники:

  • склад намальованої сім’ї та її співвідношення зі складом реальної сім’ї дитини – хто зображений на малюнку, кого немає;
  • взаємне розташування членів сім’ї;
  • співвідношення розмірів намальованих членів сім’ї;
  • загальний розмір малюнка;
  • ступінь охайності виконання;

 

Робимо висновки

Висновки починають робити із загальних показників малюнка.

Натиск олівця:

  • слабкий натиск свідчить про пасивність, іноді – про депресивний стан;
  • сильний натиск, олівець глибоко продавлює папір – емоційна напруженість, імпульсивність;
  • надсильний натиск, олівець прориває папір – конфліктність, гіперактивність, іноді – агресивність або сильне збудження;
  • коливання натиску свідчать про емоційну нестійкість дитини.

 

Розмір теж важливий

Розмір малюнка теж може розповісти чимало про психологічний стан вашого малюка:

  • збільшений розмір, намальована людина займає понад 2/3 аркуша заввишки – стресовий стан, іноді імпульсивність, гіперактивність;
  • зменшений розмір, малюнок займає менш ніж 1/3 аркуша – депресія; низька самооцінка.

 

Розташування малюнка на аркуші

Якщо малюнок

  • зміщений угору, розташований у верхній половині аркуша, але не в кутку – підвищена самооцінка; прагнення до високих досягнень;
  • зміщений донизу, розташований у нижній половині аркуша – зниження самооцінки;
  • виходить за край аркуша – імпульсивність; гостра тривога;
  • зміщений в кут аркуша – іноді свідчить про депресію.

 

Перший – найважливіший

Пам’ятайте, що першими і найбільшими дитина малює найважливіших для неї членів сім’ї. А останніми – найменш значимих осіб або ж тих, з якими конфліктує. Якщо ж дитина малює когось із батьків великим, таким, що нависає над нею або іншими членами сім’ї – це свідчить про надмірну опіку над дитиною або ж про домінування цієї особи над іншими.

Якщо дитина зображає когось непропорційно малим – це говорить про його малий авторитет. Коли зменшеними зображено братів і сестер – ознака конкуренції. Власне, надмірно велике зображення вказує на те, що дитина прагне домінувати. Замисліться, можливо, ви виховуєте егоїста. Якщо ж так зображено батьків, значить, ви посідаєте важливе місце в житті власного чада, а от коли братів та сестер – то це вже ознака дитячих ревнощів.

Якщо малюк намалював себе дуже маленьким – він пригнічений і відчуває себе непотрібним. Іще гірше почувається в сім’ї дитина, яка зовсім «забула» намалювати власне зображення.

Якщо на малюнку є домашні тварини, то в дитини брак спілкування й існує велика потреба в емоційно теплих стосунках. Про це свідчить і велика кількість предметів (меблів, речей), зображених на малюнку.

 

Якщо дитина забула намалювати себе

Ще гірше – сам «художник» намалював себе на певній відстані від інших. Дитина почувається самотньою і непотрібною, а якщо її зображення ще й «дивиться» в протилежному напрямку, ніж решта, - знайте, в родині назріває серйозний конфлікт. Зверніть увагу й на те, куди дивляться всі члени родини. До прикладу, якщо на малюнку батько відвернувся від матері та нахилився до дитини, це свідчить про те, що дитина відчуває якусь «прохолоду» в стосунках між батьками і більше прив’язана до тата.

Порушення емоційних контактів у сім’ї може проявлятись у демонстративно схематичному зображенні всіх членів сім’ї або декого з них, у їхній взаємній віддаленості або відокремленості одне від одного перегородками, в зображенні когось із членів сім’ї зі спини або його відсутність.

Якщо дитина у процесі малювання заштриховує, стирає намальоване, переправляє щось, то варто придивитися, на промальовуванні кого із персонажів вона це робить. Це свідчитиме про напружене, конфліктне ставлення до цього члена сім’ї, якщо ж вона так зображає себе – то вона не відчуває себе комфортно і захищено.

Якщо когось на малюнку зображено з піднятою рукою, із зброєю чи іншими гострими речами – це свідчить про його агресивну поведінку. А намальовані зуби – показник його вербальної агресії.

 

Не сім’я, а зоопарк

Дитині старшого віку можна запропонувати зобразити сім’ю у вигляді тварин.

Пропонуємо короткий перелік тварин та їх трактування.

Зображення у вигляді надзвичайно дрібних тварин, таких як миша, горобець, комаха – уявлення про малу значущість цього члена сім’ї; якщо дитина малює так себе, це означає, що нею занадто опікуються.

Ящірка, жаба, риба свідчать про малу емоційність зображеного члена сім’ї.

Змія, черв’як, скорпіон – емоційна холодність; негативне або амбівалентне ставлення до цього члена сім’ї.

Черепаха – потреба захисту.

Їжак, дикобраз – упертість.

Гієна, єхидна – негативне ставлення до цього члена сім’ї.

Великі теплокровні хижаки: тигр, вовк – сила, активність, іноді – агресивність.

Крокодил – агресивність.

Батьки у вигляді особливо великих тварин – гіперопіка.

Ці нескладні методики допоможуть вам проникнути у світ внутрішніх переживань вашої дитини, а також побачити сімейні стосунки її очима, а отже, ви матимете змогу впливати на ситуацію.

 

 

 

 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ:

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ 2-го РОКУ ЖИТТЯ

У період з 1 року до 2 років можна чітко виділити два вікових етапи:

1) Від одного до одного з половиною років. Завдяки тому, що дитина почала ходити, вона стала набагато самостійнішою, її дослідницький талант виражений набагато більше. У цей же період інтенсивно розвивається активна і пасивна мова;

2) Від одного з половиною до двох років. Дитина удосконалює свої пізнання і навички, визначає своє місце у середовищі, звикає до самообслуговування. Освоєння мови дозволяє вільно контактувати з навколишніми людьми. Мова починає виконувати комунікативну функцію, що дозволяє маляті виражати свої почуття. Можна чітко простежити прояви його характеру, але ще часто змінюється емоційний стан маляти. І тому що воно виділяє себе з інших, підвищується негативізм, упертість. У цей період маля йде на перші усвідомлені контакти з однолітками.

Іноді вам буде здаватися, що ви просто не встигаєте стежити за змінами у поведінці вашого маляти, що ви не контролюєте його розвиток. Але ми докладемо зусиль допомогти вам, щоб знання, що ви закладаєте у вашу дитину, виховуючи її, збагатили її уяву про світ.

1 рік — 1 рік 3 місяці

У цей період особливо помітне небажання дитини знаходитися в обмеженому просторі (манежі, ліжечку).

Дуже швидко маля набуває досвід гарної координації рухів тіла і великою радістю для нього стане уміння присісти навприсядки під час ходи, щоб підняти з підлоги іграшку. У цьому віці воно починає підійматися на крісла, дивани і подолання цієї перешкоди приносить йому надзвичайну радість успіху. Дитина починає освоювати пересування по сходах, спочатку на чотирьох, а пізніше і намагатиметься ходити по них, тримаючи за руку дорослого. Не бійтеся, якщо ваша дитина часто падає. її вага ще занадто мала і переломів кісток не буде, а коли маля підіймається, розвиваються його м'язи, удосконалюється відчуття рівноваги, воно краще орієнтується у просторі. Але обов'язково підтримуйте маля морально, не давайте йому сильно засмучуватися через падіння. Особливу увагу в цей період варто звернути на відкриті вікна, сходи, предмети, що можуть упасти на дитину. Не залишайте її одного. Виключити можливість травматизму маєте саме ви.

Після року дитина вже може самостійно їсти густу їжу ложкою. Не забирайте її, якщо спроби маляти були невдалими. Незабаром, після багаторазових спроб вона цілком опанує ложкою і зможе обходитися при їжі без вашої допомоги.

Відразу після року починає швидко розширюватися запас слів, що розуміються дитиною. Вона накопичує, запам'ятовує їх. Іноді навіть може здаватися, що дитина стала менше наслідувати вимову звуків. Не хвилюйтеся. Зараз маля втягнене у нові види діяльності (різноманітні рухи) і тимчасово воно може не говорити нові слова, а відкладати їх у пам'яті. Пройде трохи часу, і дитина почне наслідувати тембр і мову батьків, і якщо ви активно підтримуєте спроби маляти порозмовляти з вами, то до кінця першого кварталу воно вимовлятиме кілька простих слів. Розвиток мови тісно пов'язаний з розвитком мислення. Поступово прості поняття перейдуть в образні, тому не можна штучно гальмувати пізнання світу дитиною, оскільки обов'язково відбуватиметься затримка розумової діяльності.

З психофізичними потребами маляти тісно пов'язаний його емоційний стан. Йому може доставити радість будь-яка самостійна дія чи будь-який предмет. Але не потрібно забувати про те, що, незважаючи на всю тягу до самостійності, емоційно дитина дуже сильно пов'язана з батьками, вона хоче знаходитися поруч з ними, очікує на позитивну оцінку своїх дій. Тому потрібно пам'ятати, що безпосереднє спілкування батьків з дитиною, постійні контакти, ігри ~ головна умова гарного емоційного розвитку, тому що у цьому віці однолітки ще не відіграють будь-якої особливої ролі в житті дитини і вона учиться жити в колективі саме в батьків, у своїй родині.

У цей період життя дитина вже менше спить (звичайно один раз у пообідній час). Природно, що і грає вона набагато більше і не лише своїми іграшками. її можуть зацікавити всі предмети, що потрапляються під руку. Не поспішайте їх віднімати. Маляті потрібно знаходити практичні навички. Не можна дозволяти грати лише з тим, що може заподіяти шкоду здоров'ю. Особливу радість маляті в цьому віці принесуть ігри у воді, тому що воно буде вивчати поведінку предметів у воді, тому дозволяйте робити їй це не лише під час купання.

У перші місяці другого року життя маля починає спілкуватися з іншими дітьми, але грати з ними воно ще не вміє і процес відбирання іграшки часто закінчується обопільним плачем. Ваша дитина торкатиме іншого маля за вуха, ніс, одяг, штовхатиме його. Головне пам'ятати. Що процес формування в дитини власної соціальної поведінки дуже тривалий і складний і вимагає від дорослих особливої мудрості і терпіння.

1 рік 4 місяці - 1 рік 6 місяців

У другому кварталі другого року життя маля вже добре орієнтується в просторі, воно запам'ятовує розташування речей у квартирі, починає бігати, розставляючи руки, хоча ще дуже сильно стомлюється. Одна з улюблених розваг у цьому віці - котити перед собою коляску чи іграшку на довгому ціпку. Зараз дитина з великим задоволенням наслідує рухи дорослих, часто їх повторює. Вона запам'ятовує рухи, що спостерігаються, і завзято повторює їх - закріплює свої уміння. Цей досвід дозволяє виконувати їй нові складні рухи. У цей період особливо гарні ігри з пірамідою, відкривання і закривання коробок, мотрійок, переливання води з одного посуду в іншу і т.п. Ці ігри допомагають паралельно розвивати рухи очей і рук. Можна запропонувати дитині ігри з кубиками: укладання їх в ряди, будівництво вишок, будиночків.

Завдяки наслідуванню дій батьків, маля починає освоювати так звані тематичні ігри, що пізніше стануть більш різноманітними. Дитина починає годувати ляльку, мити її, укладати спати, укривати ковдрою, садити на горщик, зачісувати, виводити на прогулянку, маля охоче допомагає мамі: підмітає підлогу, витирає пил і т.д. Дуже важливо, щоб дитина не переймала негативні звички людей, що оточують.

У цьому віці ваше маля вже може само принести горщик, зняти трусики і сісти на нього, хоча вночі ще може виявитися мокрим. Дитина із задоволенням сама миє з милом руки, витирає хусткою носик. Під час їжі вона вже самостійно їсть ложкою рідку кашу.

Поступово пробуджується інтерес маляти до ігор у піску і ця тяга до піску збережеться ще дуже довго. Дитина подовгу може копати, посипати себе і навколишніх, робити пасочки, а трохи пізніше і будувати з піску.

У цей період дитина виявляє значну цікавість до тварин. Вона охоче розглядає картинки з намальованими звірами і птахами, а потім дуже радіє, коли впізнає їх на вулиці чи в зоопарку. Хоча, виявляючи інтерес, дитина буде відноситися до них насторожено. Це нормальний процес і квапити маля немає необхідності, особливо якщо дитина схильна до алергії на вовну домашніх тварин.

Але як би не були розвинені пізнавальні здібності вашої дитини, намагайтеся, щоб вона грала з іграшками, що відповідають її віку. Зовсім не обов'язково купувати їй зараз великий набір кольорових олівців. Маля тільки розкидає їх і не зможе оцінити всієї колірної гами. Що може сильно засмутити вас.

У півторарічної дитини збільшується словниковий запас. Маля уже вимовляє кілька десятків слів, засвоює правильний наголос, хоча використовує ще як повні, так і полегшені слова.

Зараз дитина розуміє більше, ніж може сказати і тому опанувати мовою вона здатна тільки завдяки безпосереднім контактом із близькими людьми. Допоможіть їй у цьому, підкріплюючи свої думки відповідними жестами і поступово ваше маля зрозуміє, що схожі предмети можуть однаково називатися, що «кицька няу» - це не лише іграшка, що пищить, але і та пухнаста, що бігає по дворі, і намальована на картинці. Дуже важливо правильно розвивати здатність до узагальнення, уміння поєднувати між собою значення різних слів, і тоді до півтора років малюк знатиме, що слово «дай» стосується не лише до іграшки, яку він дав мамі, що носик, вічка і ротик є не лише в нього, але и у мами, і в ляльки, і в собачки і т.д.

1 рік 7 місяців - 1 рік 9 місяців

У віці від одного з половиною років дитина вже менше стомлюється. Вона зміцніла фізично і тепер із задоволенням буде освоювати нові місця для ігор: взявшись за руку мами чи папи вона перестрибує через ямку чи пеньок, намагається влізти на гірку. Енергія і прагнення до пізнання штовхають її на ризиковані дії, вона може влізти на стіл чи підвіконня і щиро не зрозуміє чому ви сердитеся. Єдиний вихід тримати маля в полі свого зору і ті речі, що можуть заподіяти їй шкоди, забрати подалі, щоб не спокушати маленького дослідника, інакше постійні окрики виховуватимуть лише почуття провини і викликають певні комплекси.

Якщо в першому півріччі дитина ще не могла підтримувати рівновагу, при стоянні на одній нозі із зігнутою при цьому іншою, то зараз вона уже цілком може справитися з цією задачею. Якщо ви покажете їй, як бити ногою по м'ячику, то маля із задоволенням повторять ваш рух і згодом це стане одним з основних його розваг.

У цьому віці маля з надзвичайною наполегливістю буде домагатися свого. Вам навряд чи удасться відірвати його від виколупування якоїсь дрібної речі з вузького отвору, чи вона із завидною завзятістю буде тягтися до вашої шафи. Інколи вже можна почути слова «я не хочу» і це перші прояви волі дитини.

У цьому віці дитина майже самостійно їсть ложкою, п'є з кухля, допомагає, коли її роздягають і вдягають, перед сном сама укриває себе ковдрою.

До кінця третього кварталу маля вже розуміє нескладну розповідь по картинці і може відповісти на прості питання. У цьому віці воно уживає близько 20 слів, але вимовляти їх може по-своєму. Маля може виразити свої бажання, наприклад, попросити пити, дати йому іграшку, цукерку і т.п.

Перші вислови маляти однослівні, вони доповнюються жестами і мімікою, але іноді може при особливій зацікавленості висловитися двослівним реченням.

Емоційне життя дитини вже досить багате, вона уміє любити близьких, нудьгує на самоті, у неї є улюблені і нелюбимі іграшки. Але потрібно враховувати і те, що її почуття дуже мінливі, бурхлива радість може перемінитися гірким плачем, і все це за незначної причини. Зараз ваше маля уже вміє ображатися і може надувшись відійти, а не заплакати. Тепер, якщо дитина захоче щось побачити чи показати, вона приведе вас за руку, а не буде голосно кликати. Але якщо вона не зможе виразити словами свої бажання, то буде дуже злитися і кричати.

У цей період дитина буває агресивною стосовно інших дітей, якщо вони хочуть будь-що узяти, свої іграшки вона ще не віддає, а тільки спостерігає як це роблять старші діти. Терпляче поставтеся до цих проявів недружелюбності, незабаром ваше маля буде із задоволенням грати зі своїми однолітками, ділитися своїми іграшками, адже в цей період життя маля ще не знає що таке жадібність, воно просто захищає свій простір.

1 рік 10 місяців - 2 роки

До двох років ваше маля досягає великих успіхів як у фізичному, так і в емоційному плані. Зараз воно уже може самостійно ходити по сходинках, хоча спускатися йому складніше, ніж підійматися, дитина переступає перешкоди кроком, упевнено бігає.

Пристрасть пізнання робить для вашої дитини цікавим усе, що її оточує, вона усіх хоче побачити, поторкати. Улюбленим її заняттям у цей період буде витягати речі із шаф і шухляд, переносити предмети з місця на місце, ритися в кишенях і сумках батьків, крутити ручки магнітофона і телевізора, телефонувати. Знайдіть час, щоб взяти участь у дослідженнях маляти, покажіть йому що лежить у шафі.

У четвертому кварталі дитина все частіше висловлюється трьох- чи чотирьохслівними реченнями, причому вводить у свою мову займенники і прикметники. її запас слів може сягати трьохсот. У цьому віці дитина вже розуміє просту розповідь про події минулого.

Інтелект маляти в цей період досягає такого розвитку, що воно може виконувати деякі логічно пов'язані дії: відкривати двері, пересувати стілець, щоб стати на нього і т.п.

З великим інтересом дитина буде писати на папері, охоче малювати риски.

Часто саме в цей період маля починає цілеспрямовано вимагати вашої лагідності та ніжності, і якщо ви йому не відмовили буде почувати себе дуже комфортно.

До кінця другого року дитина активно допомагає, коли її вдягають, підтягує колготки, намагається всунути руки в рукава, одягає носки, черевики, шапку.

У компанії дітей дворічна дитина поводиться досить егоцентрично, вона не вміє ще брати участь у грі, часто займається своєю власною іграшкою і не звертає увагу на інших. Вона дуже ревниво стежить за своєю власністю (це моє), чітко знає, кому що належить і якщо намагаються відняти його іграшку, спалахує конфлікт. Потрібно пам'ятати, що перебуваючи в групі одноліток, у цей період дитина починає наслідувати їх поведінку і легко переймає як добре, так і погане. Але незважаючи на невміння брати участь в іграх одноліток, маля охоче бере участь в іграх дорослих: допомагає мамі підмітати, перебирає разом з батьком цвяхи і т.п.

Таким чином, до кінця другого року життя ваше маля вже зробило крок до формування власної соціальної поведінки. І в цьому процесі головну роль відіграють батьки, тому що в більшості випадків дитина наслідує їх, імітує їхню поведінку.

Однією із найскладніших задач, що стоїть перед батьками, є розуміння потреб дитини, розумне вирішення їх. Знання того, що необхідно дитині це основа виховання, тому що від правильності поведінки батьків значною мірою залежить розвиток і становлення маляти як індивідуума. Методи впливу на маля будуть видозмінюватися в залежності від віку дитини, але одне завжди буде незмінним - ваша любов.

Обов'язково будуйте виховання в родині так, щоб дитина могла спостерігати за тією домашньою роботою, що виконують батьки. Пізніше вона братиме активну участь у домашніх справах. У транспорті маля з задоволенням спостерігатиме за водієм, у магазині за продавцем, а потім скористається побаченим у своїх іграх. Тільки не нав'язуйте дитині свої правила гри, якщо вона не приймає їх. Краще розвивайте ініціативу вашого маляти, надайте йому волю у виборі умов гри.

Подумайте багато разів, перш ніж покарати дитину, тому що дуже часто вона просто не зрозуміє за що її покарали. Набагато краще вона відреагує на пестощі і похвалу. Якщо маля само одягається, їсть, то краще дитину похвалити, незважаючи на те, що вона неправильно взула черевики чи розприскала суп. Допоможіть їй, адже дитина ще маленька і не можна очікувати від неї акуратності чи спритності, як від дорослого.

Не слід відволікати дитину, коли вона зосереджено зайнята грою, справою, коли їй читають чи розповідають. Тут немає і не може бути ніяких виключень. Все інше в цей час має другорядне значення. Під час гри та занять з дитиною, не можна відволікатися і тому хто це виконує. Варто пам'ятати, що відволікаючись, батьки учать відволікатися і маля. За вихованням уваги в дитини стоїть не лише проблема повноцінного розумового розвитку. Уважна дитина, як правило, обов'язкова, здатна до самоконтролю, акуратна. Риси характеру - багато в чому звички, що стали другою натурою. Тому увагу формують і закріплюють як звичку, як найважливішу рису характеру. Батьки вивчають з дитиною іграшки і пам'ятають, що увага до них є настільки ж важливою, як і пізнання їх.

Дитина сама визначає, що її цікавить. Однак батьки мають направляти її, формувати інтереси. Те, що оточує дитину, до чого вона виявляє інтерес, про те і запитує, у тім і орієнтується. Тому батьки мають показувати дитині світ і життя у всім його розмаїтті. А вже від розмаїття дитина прийде до чогось, що особливо цікавить її, зробить вибір, але зробить його, спираючись на повноцінний загальний розвиток.

Особлива увага приділяється орієнтації в інформації. Інформація відбирається до певного часу батьками за дитину. Основний метод орієнтації - від початкових до більш складних форм, основний спосіб пізнання - відповіді на питання дитини і постановка перед нею питань, що розвивають. При пошуках відповіді на питання батьки думають разом з нею. Розмовляючи з дитиною, батьки ніби думають уголос. Як Думають вони, так думатиме й дитина.

Крім особистого приклада істотними чинниками виховання є спільна гра, читання й обговорення книг, перегляд і обговорення телевізійних програм, мультиків. Більш за все питань виникає у грі. Гра для дитини - саме життя. У ній вона пізнає себе, інших людей. Вона навчає, лікує, готує до дитячого садка, школи. Гра вимагає від дитини усього, що їй знадобиться пізніше у дорослому житті - від зосередженої уваги до орієнтації в складному, розуміння, прозорливості. У грі вона ставить мету, планує, як дійти до неї. І досягає її.

Засобом подолання кризи, що виникла на порозі першого року життя, є побудова нової соціальної ситуації розвитку дитини, а саме — спільної діяльності дитини з дорослим. Головне завдання спільної діяльності — засвоєння способів використання предметів, що створило суспільство.

 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ 3-го РОКУ ЖИТТЯ

Провідна діяльність

Провідною діяльністю цього віку є предметна діяльність. Поряд із цим інтенсивно розвивається спілкування, без якого було б неможливе засвоєння того, як треба правильно користуватись ложкою, користуватись олівцем, мити ручки, сідати на стілець. Спілкування, як і в ранньому віці, має дві форми: емоційне та мовленнєве. Зараз ці форми існують паралельно в житті дитини, і основного значення набуває саме розвиток мовлення.

Без перебільшення можна сказати, що саме в цей період дитина оволодіває системою знаряддєвих дій із предметами (дістати віддалену іграшку можна, потягнувши за мотузок, копати необхідно лопаткою, їсти з допомогою ложки, носити воду відерцем). Дитина використовує предмети як знаряддя своєї діяльності, як засіб дії одного предмета на інший, як спосіб пізнання одних предметів і їхніх властивостей (не тільки поверхневих, а й прихованих) через інші предмети, і таке відкриття призначення предмета та способу його використання відбувається поступово. Ще наприкінці першого року життя дитина почала дізнаватись про фізичні, динамічні, просторові властивості предметів: іграшка має сталу величину, колір, певну форму, вона може рухатись, знаходитись над, під, поза, за столом, близько або далеко від дитини. Іграшку можна розібрати на частини, а потім зібрати (формування елементарних уявлень про ціле та частину). Проте новим для дитини кінця 1-го — початку 2-го року є те, що в процесі маніпулювання іграшкою, предметом та спілкування з дорослим у неї складаються уявлення про стале функціональне призначення предметів (ложкою їдять, із чашки п'ють воду).

Однак дитина ще недосконало володіє способами дії з цими предметами, тому як необхідність виникають реакції порівняння своїх дій із діями дорослого, пізнання його дій у власних. Із психологічної точки зору, те, що дитина недосконало володіє способами дій із предметом, не таке вже й важливе, головне, що вона засвоїла принцип дії з предметом.

У цілому процес оволодіння дітей діями з предметами охоплює такі три фази: із предметом виконуються будь-які дії; предмет застосовується тільки за призначенням; предмет застосовується вільно; послаблюється жорсткий зв'язок певної дії з певним предметом, дії можуть переноситись з одного предмета на інший, але дитина знає основні функції цього предмета.

У процесі розвитку предметної діяльності ускладнюються дії дитини. Особливого значення набувають співвідносні дії, які виникли ще в ранньому віці. Так, тепер дитина може розташувати предмети в досить складні просторові відношення: скласти пірамідку, побудувати башту.

Поява нового предмета в житті дитини викликає бажання дізнатися, як його можна застосувати. З предметної діяльності непомітно виростає ігрова, а вірніше, в предметній діяльності формуються передумови виникнення гри. Так, дитина поступово не тільки наслідує окремі дії дорослого з предметами, а й окремі сюжети повсякденного життя: будує хатинку, годує дитину тощо. Бажання робити все самому, пізнавати світ дорослих, копіювати їх, розвиток предметної діяльності ведуть до виникнення сюжетно-відображальної гри. Неабияке значення у виникненні та розвитку цього виду гри має знайомство дитини з предметами-замінниками: паличка використовується як ложка, дерев'яні брусочки — як будівельні матеріали, шкільний пенал старшого брата може стати автомобілем. Іграшка, порівняно з предметом-замінником, має кон­кретну схожість із реальним предметом, предмет-замінник може мати лише деякі властивості, які збігаються з реальним предметом, але ці спільні з ним властивості часто відбивають прихо­вані та найбільш суттєві характеристики реального предмета.

Протягом переддошкільного віку розвиваються й інші види гри. Разом із дорослим дитина бере участь у нескладних навчальних і рухових іграх. Діти відбивають у грі не просто дії дорос­лих, а дії конкретних дорослих. Уперше проявляється ініціатива дитини у висуненні ігрового завдання, що є ознакою творчого розвитку дитини.

Інші види продуктивної діяльності

Під впливом провідної діяльності формуються інші види діяльності: сюжетне конструю­вання, художня діяльність (музична, образотворча, художньо-мовленнєва). Характерними особ­ливостями художньої діяльності в цей період є її синкретичність та імпровізація. Так, дитина одночасно малює, складає сюжет того, що вона зображує, і співає. Збираючись щось намалю­вати, дитина спочатку не знає, що саме вона конкретно буде малювати, і задум, і назва того, що вона намалювала, може змінюватись декілька разів: "Це котик... Це м'ячик... Ні — це вікно...".

Виникненню діяльності малювання передує просте маніпулювання олівцем і папером (1-2 роки). Дитина наслідує дорослого та водить олівцем по аркушу паперу. Вона помічає, що олівець залишає сліди на папері. Спочатку — це просто незграбні лінії, потім каракулі, що нічо­го не означають. Це дообразотворча стадія художнього розвитку дитини. У 2-3 роки в дитини з'являється інтерес до процесу малювання. У цей період і виникає власне образотворча стадія, яка генетично охоплює: упізнання предмета у випадковому сполученні ліній; навмисне відо­браження в малюнку предметів, людей, довкілля, що часто супроводжується словесним форму­люванням задуму.

Малювання й словесне оформлення того, що дитина зображує, відбувається майже одно­часно у дворічної дитини, тому цей феномен можна назвати власне задумом.

Необхідно відзначити, що запас графічних образів, тобто зображень, які дійсно відбивають схожість предмета на малюнку, в дитини в цей вік дуже малий. Тому іноді дитина, особливо наприкінці раннього віку, може відмовлятися намалювати на прохання дорослого щось таке, що вона не знає, як малювати. Такі відмови свідчать про те, що дитина від імпульсивного відбиття предметів і явищ довкілля переходить до більш свідомого. Проте індивідуальні відмінності в кількості графічних образів у дітей уже в цей період їхнього вікового розвитку досить значні.

Для дітей цього періоду характерна висока емоційна чуйність, що й проявляється в тому, що вони вже в 1-2 роки уважно слухають музику, поводять себе тихо, а деякі навіть намагають­ся танцювати. У 2-3 роки діти розрізняють звуки за висотою та тембром, з'являються співочі інтонації та елементарна ритмічність у рухах під музику. Емоційна чуйність впливає також на те, що малюки із задоволенням слухають потішки, примовки, забавлянки. Вони люблять багаторазово слухати казки, з радістю впізнають героїв, знову й знову переживають щасливий кінець.

Розвиток пізнавальної сфери

У зазначений період продовжують розвиватись сенсорні відчуття: зорові, слухові, так­тильні, кінестетичні тощо.

Найбільш інтенсивно в цей період розвивається сприймання. Воно становить центр свідо­мості дитини і разом із тим тісно пов'язане з розвитком практичних дій, мовленням та мислен­ням. Так, приблизно до 1 р. 9 м. дитина багаторазово повторює одні й ті ж дії з предметом та шляхом проб і помилок поступово досягає мети своїх дій. Вона може безкінечно порівнювати величину, форму, колір предметів, підбирати частини предмета. Проте внаслідок розвитку зорового сприйняття та мислення в такій його функції, як оцінка відношень між предметами, з 1 р. 9 м. різко зменшується кількість попередніх дій з "апробації"". Розвиток предметної діяль­ності, мовлення створює умови виникнення слів-назв предметів, що також сприяє становленню сприймання, узагальненню чуттєвої інформації.

У період від 2-х до 3-х років виникають оцінні дії сприймання. Властивості одного пред­мета стають еталоном, зразком, міркою, з допомогою яких вимірюються, оцінюються власти­вості інших предметів.

Мислення в цей період має всі ознаки наочно-дійового мислення. Як результат практично­го експериментування з предметами дитина відкриває для себе не тільки нові властивості пред­метів, нові форми пересування, а й нові засоби досягнення мети. Так, дістати м'ячик із-під столу можна не ковзаючи животом по підлозі, а з допомогою палки, татової вудки, дідусевої ковіньки. На кінець 3-го року життя в процесі мислення діти перестають спиратися тільки на зовнішні дії, а можуть спиратися на внутрішні образи, уявлення, фантазії. Зароджуються елементи внутріш­нього плану дій, остаточне формування якого закінчується на порозі вступу дитини до школи. Цьому також сприяє формування широкого спектра засобів означення предметів і явищ світу, а саме: дій, що імітують дії дорослого, іграшок, предметів-замісників, картинок із книжок, вла­сних малюнків. Однак головну роль як засобу означення починає відігравати слово. Предмети-замісники та мовні знаки (слова) є "будівним матеріалом", на основі якого формується симво­лічна функція мислення, тобто заміщення реальних предметів довкілля і дій людини символами, абстракціями, словесними "мітками". Символічна функція не відкривається самостійно дити­ною, а засвоюється під керівництвом дорослого в грі та інших продуктивних видах діяльності. Отже, виникнення внутрішнього плану дій, засобів означення, в тому числі й символічних, сприяють появі наочно-образного мислення.

На 2 роки припадає поява запитань дитини: "Що це?", "Як це називається?". При цьому дитину цікавить не назва, а сам предмет. На кінець 3-го року життя відбувається розширення пізнавальної активності, десятки дитячих запитань ("Що це?", "Чому так?") сприяють побу­дові власних уявлень про довкілля. Ознайомлення зі світом набуває пізнавального характеру.

У структурі мислення 1-2-річної дитини також з'являються узагальнення — поєднання з думках предметів і дій, що мають спільні ознаки. Спочатку діти поєднують між собою досить віддалені предмети. Так, дитина може називати словом "Джек" і кудлату собаку на ймення Джек, яка має густу шерсть; і м'яку іграшку із синтетичного хутра; і мамину шубу; і шерстяну ковдру, бо всі вони мають ворсу і дають однакові тактильні відчуття. Поступово дитина пере­ходить від одиничних, ситуативних узагальнень до більш широких, точних, суттєвих.

Мовлення. З другої половини другого року життя різко зростає словниковий запас дитини. У 2 роки вона оперує 200-300 словами, в 3 роки — близько 1500. Спочатку слова досить недос­коналі у фонетичному відношенні та означають досить широкий спектр значень. На початку першого року життя в дітей відсутні речення. Часто одне слово означає за змістом ціле речення, тому цю стадію розвитку мовлення називають стадією "слів-речень". Необхідність бути зрозу­мілим дорослому примушує дитину говорити правильно. Інша рушійна сила розвитку мовлен­ня — бажання пізнати світ, а це неможливо без спілкування з дорослим.

Розуміння мови дорослого на початку 2-го року життя залежить від ситуації, в якій спілкується дорослий і малюк, але на кінець цього періоду воно все менше залежить від контексту, а орієнтується на зміст сказаного дорослим. Цьому також сприяє формування фонематичного слуху.

Паралельно формується активне мовлення дитини. У другій половині 2-го року життя ди­тина сама ініціює спілкування. Відбувається перехід до фразового мовлення, засвоєння грама­тичної будови рідної мови, з'являються форми множини, ряд відмінків іменників, зменшувальні суфікси, наказовий спосіб, минулий і теперішній час дієслів. У 2-2,5 роки цей перелік допов­нюється прикметниками, дієприкметниками, займенниками, новими відмінками, часами діє­слова, але тут ще відсутнє узгодження прикметника з іменником. Значне досягнення — поява складних речень зі сполучниками. У 3 роки речення складаються з головних і підрядних частин речення (мовні судження), в яких виявляються причинні, цільові, умовні тощо зв'язки (з допо­могою сполучників "тому що", "щоб", "якби" тощо).

Для дітей кінця 3-го року життя характерна творча спрямованість мовлення. Поява нових слів має досить випадковий характер. Так, під впливом радісних почуттів виникає гра зі звука­ми, що дає початок елементарному словотворенню. Розвиток мови та мовлення в цей період відбувається в тісному взаємозв'язку з розвитком мислення. Так, дитина в 3 роки може розпо­вісти про свої окремі враження, не спираючись на наглядну ситуацію, що свідчить про появу наочно-образного мислення.

Уява. З'являється серед інших психічних процесів наприкінці 2-го — початку 3-го року життя дитини. Активна взаємодія з навколишнім світом, збагачення життєвого досвіду, засво­єння мови відкриває можливість аналізу й синтезу попередніх вражень передцошкільника. Спершу уява спирається на сприймання. Так, пелюстки квітки нагадують дитині яскравого метелика, і вона називає його "літаючою квіткою". У 3 роки дитина може слухати казки про віддалені й незнайомі для неї події та явища. Це свідчить про розвиток уяви. Проте гра переддошкільника, її "зв'язаність" із наявними предметами свідчить про відтворювальний і мимо­вільний характер уяви, її обмежені можливості.

Емоційний розвиток

Емоції з початком оволодіння дитиною мовленням можуть виникати не тільки під впли­вом реальних об'єктів, а й їхніх словесних описів. Емоційні процеси все більше диференцію­ються. Так, з'являється симпатія, співпереживання, сором, вина, задоволення від досягнутого, засмучення від невдачі, формується прихильність до інших людей. Однак переважно ці емоції нестійкі та виникають під впливом спілкування з дорослим. У цілому для дітей 1-3 років характерна висока емоційна чутливість.

Розвиток вольової сфери

Характерним є імпульсивне виникнення цілей під безпосереднім впливом емоційно забарв­лених бажань, недостатня усвідомленість поведінки. У зв'язку з розвитком самостійності вини­кає акт постановки власної мети, але її досягнення можливе лише за допомогою дорослого. Дитина не спроможна навмисно тривалий час контролювати свої дії. Однак починає виробляти­ся вміння стримувати свої бажання, затримувати дії. Дитина привчається супроводжувати свої дії словесним формулюванням їхньої мети. Під впливом розвитку словесного мислення й актив­ного мовлення починають формуватися усвідомлені довільні дії.

 Розвиток особистості

У 2-3 роки відбувається розвиток самосвідомості. Дитина невтомно досліджує себе. Після півтора року вона впізнає себе в дзеркалі, у 2 роки виділяє своє тіло із фізичного світу, на 3-му році життя добре знає своє ім'я, впізнає себе на фотознімку, усвідомлює себе як джерело постійного витоку різноманітних бажань і дій. Зростає прагнення до самостійності. Бажання дитини й дорослого можуть не збігатися, і це може викликати протест із боку дитини. У цей період відбувається перехід від позначення себе в третьому роді до власного займенника "Я". Проявляється ініціативність. Самооцінка дитини має сильне емоційне забарвлення, зале­жить від схвалення дорослих. Будь-яке невдоволення дорослого хворобливо переживається. Діти цього віку вирізняють свою статеву належність за зовнішніми ознаками. Розвивається здатність установлювати емоційні та ділові контакти з іншими. Спілкування охоплює не тільки систему "дитина — дорослий", але й "дитина — одноліток", хоча стосунки в першій системі провідні. У період із 2-х до 3-х років з'являються реакції наслідування дітьми одне одного, а також перші мовленнєві діалоги поміж ними. Щоправда, гра наодинці переважає, і навіть якщо діти граються "поряд " і промовляють слова або речення, то зовсім не слухають одне од­ного, не звертають уваги на сусіда.

Перехід від родинного виховання, вузького кола спілкування з близькими людьми до ви­ховання в дитячому садку може відбуватись дуже хворобливо. Настає злам звичайного способу життя. Його психологічними причинами є: сприйняття світу в його конкретиці, ситуативності, статиці та висока емоційна чутливість дітей. Вони можуть відчувати себе покинутими назавжди батьками й гірко це переживати.

Можливі кризисні моменти

Криза цього віку виникає в результаті суперечливих тенденцій розвитку особистості ди­тини. Бажання бути самостійним, поводитись як дорослий стикається з опікою батьків. Негати­візм, упертість, протест, підвищена вразливість, деспотизм — ось симптоми наростання кризи. Виходом із цієї кризи слугує розширення свободи дитини, чутливість до оцінки з боку доросло­го та подальший розвиток гри — "гри в дорослого". Цей комплекс дитячої поведінки дістав на­зву "гордість за досягнення" (М. І. Лісіна). Результатом подолання кризи 3-х років виступають новоутворення: відділення дитиною себе від інших, порівняння з людьми, які оточують.

Новоутворення переддошкільног віку

Виникнення мовлення та наочно-дійового мислення (перехід від маніпулятивної до пред­метної діяльності). Оволодіння елементарними формами поведінки. Виникнення початкових форм самосвідомості (формування системи "Я").

Психолого-педагогічна характеристика дітей четвертого року життя

 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

Подолання кризи трьох років веде до подальшого розвитку гри. Соціальна ситуація розвитку характеризується тим, що дитина виходить за коло свого сімейного спілкування і встановлює відносини з більш широким світом дорослих і дітей.

Провідна діяльність

Особливого значення набирає сюжетно-рольова гра.

Саме через сюжетно-рольову гру дитина засвоює всю систему людських стосунків (розі­груються сюжети взаємин людей, які вона спостерігає в повсякденному житті).

Саме через гру можна побачити, що сприйняття дорослих у цей період відбувається насамперед як носіїв суспільних функцій, певних ролей (діти переймають ролі дорослих). Засвоєння соціального досвіду взаємин людей у 3-4 роки йде на емоційному рівні. Це — саме переважно засвоєння, а не моделювання стосунків дорослого світу, тому й сюжети в цей період досить одноманітні: "доньки-матері", "дитячий садок", "лікарня". Зміст ролей, які виконують діти, небагатий: роль лікаря обмежується "трафаретним" вистукуванням хворого, роль матері — колиханням дитини. Сама роль досить нестійка й може змінюватися в процесі гри. "Вихователька" може із часом перетворитися на "медсестру", "матір" — на "дитину". Нестійкість обраних на початку гри ро­лей свідчить про те, що дітям цього віку ще важко підтримувати уявний внутрішній план дій.

Поєднавшись у невеличкий колектив і розподіливши ролі, діти надалі вже не цікавляться поведінкою одне одного і грають самі по собі, але епізодично вони можуть обмінятися іграшками, показати щось одне одному, а потім знову граються наодинці.

Гра така може виникати з ініціативи дорослого та самостійно, тобто починатися із власного 5ажання, задуму дитини. Саме в останньому виді дитина найбільше розвивається розумово та як особистість, бо саме ця гра будується на матеріалі значущих для дитини почуттів і вражень.

Інші види продуктивної діяльності

Образотворча діяльність починає відігравати неабияку роль у цей період. Вона дозволяє більш глибоко пізнавати світ і за допомогою образів, на чуттєвому рівні, відбити своє ставлення до нього, яке ще не усвідомлюється, не виокремлюється в словах. Про це свідчать тематика зображуваного та кольори, які обирає дитина. Інше значення образотворчої діяльності полягає в тому, що в ній формується внутрішній план дій. Проте цей план формується і в процесі кон­струювання, ліплення. Якщо у дворічному віці дитина супроводжувала свої дії словами, то в 3 ро­ки вона починає випереджати дії. Розвивається попереднє планування, задум, хоча він досить не­стійкий, може декілька разів змінюватись та обмежується позначенням окремих предметів.

Під час малювання трирічні діти розташовують окремі зображення хаотично, у них від­сутня композиція. Колір предметів не обов'язково відповідає кольору реального предмета.

Із 3-х до 4-х років формуються елементарне самообслуговування та праця. Так, дитина може допомагати матері терти моркву, коли та готує їжу. Виникаючи на основі простої ціка­вості, ці дії поступово вплітаються в більш складні стосунки взаємодопомоги, координації, роз­поділу обов'язків між дорослим і дитиною. Це, у свою чергу, породжує усвідомлення значення своїх дій для інших, їхньої важливості. Основним тут є те, що дитина готова себе елементарно самообслуговувати й засвоїти прості правила культури побуту.

Надалі розвиваються інші види художньої діяльності дитини: музична, художньо-мовлен­нєва. Молодший дошкільник може порівняти тиху й голосну мелодію, розрізнити веселий або журливий настрій музики, передати в русі її ритм. Загальна висока рухливість у цьому віці, яскрава емоційна чуйність спричиняють ситуацію, коли рух під музику стає одним з найулюб­леніших видів музичної діяльності трирічної дитини. Однак слухова увага ще нестійка, голос щойно починає формуватися, тому здібності до співів слабкі. У 3-4 роки з'являються перші ознаки музичної обдарованості.

Діти цього віку можуть розрізняти поетичний і прозаїчний тексти, у них підвищується інтерес до слухання казок, віршів.

У процесі конструювання формується універсальна здатність до побудови будь-якої дитя­чої діяльності та розвивається креативність. На наочному рівні відточується вміння створення цілісності із різноманітних одиниць і різними способами. Поступово це вміння переходить у внутрішній план діяльності дитини. У трирічних дітей конструювання має яскраво виражений характер сюжетного конструювання, яке злито із сюжетно-рольовою грою: будується оселя, яка є житлом для зайчика.

Зароджується учіння. Воно не виокремлюється як самостійний вид діяльності, а охоплює всю сферу активного життя дитини. Так, у цей період починають формуватись математичні уявлення, уявлення про простір і час, інтелектуальні навички загального плану. Дитина засвоює, що означає "мало", "багато", "один", "порівну", "до", "після", "зараз", "потім", "зненацька", "зверху", "знизу", "вперед", "назад". Вона може згрупувати предмети за величи­ною, кольором, формою.

Розвиток пізнавальної сфери

Відчуття і сприймання. Удосконалюється фонематичний слух, розрізнення кольорів, гост­рота зору. Продовжується засвоєння системи сенсорних еталонів. Сприймання поступово ви­окремлюється з предметної дії. Тепер дитина вже може розглядати й пізнавати предмет лише на основі сприйняття, не обмацуючи його і не маніпулюючи ним. Формується вміння роздивляти­ся предмет. Однак це не означає, що предметні дії зникають, навпаки, вони продовжують свій подальший розвиток у єдності з тактильним, слуховим, нюховим сприйняттями: дитина може зігнути, стиснути, розтягнути, подерти, піднести до вуха, потрясти, понюхати предмет. Тобто для дитини цього віку характерне активне, різноманітне, розгорнуте орієнтування у світі речей.

Пам'ять. Серед інших психічних процесів у цей період пам'ять розвивається найбільш інтенсивно. Дитина без особливих зусиль, не ставлячи собі за мету що-небудь запам'ятати й не використовуючи спеціальних мнемотехнічних засобів, засвоює велику кількість різнома­нітних слів, виразів, віршів, казок. Однак образна пам'ять переважає над словесною. Мимо­вільна пам'ять розвивається не під час спеціальних занять, а безпосередньо в процесі сюжетно- рольової гри, мовленнєвому спілкуванні, під час слухання літературних творів.

Надбання пам'яті цього віку охоплюють не лише чуттєві компоненти, конкретні образи, а й символічні уявлення про предмети та події, слова-назви, фантастичні образи й уявлення про об'єкти.

Пам'ять тісно пов'язана з уявленням. Так, дитина на основі сприйняття предмета може відтворити приховані його частини та оперувати образами цих прихованих частин.

Мислення. Наприкінці третього року життя в дітей зароджуються елементи символічної функції мислення та внутрішнього плану дій. Можна сказати, що в період із 3-х до 4-х років вони остаточно з'являються "на поверхню" психічного розвитку дитини й відбиваються в її зовнішній поведінці. Отже, мислення дітей цього віку є наочно-дійовим і наочно-образним. Образність мислення означає, що дитина мислить, спираючись на уявлення, що воно відокрем­люється від практичної дії та сприймання. Узагальнення предметів може відбуватися не лише за зовнішніми ознаками, а й прихованими від безпосереднього спостереження — за функціо­нальними ознаками, тобто за їхнім ужитком (ці речі одягають, а ці – взувають). Щоправда, здебільшого таке узагальнення відбувається за допомогою дорослого, його допоміжних питань.

Мислення цього періоду має деякі специфічні характеристики, а саме:

- реалістичність — для дитини реальне все, що існує; їй важко розрізняти сновидіння, фантазії та реальність, звідси і страхи дітей;

- етоцентричність — дитина не вміє поставити себе на місце іншого, побачити ситуацію з іншого боку;

- аніманістичність — усі предмети можуть "відчувати" й "думати" так, як це робить сама дитина.

Оцінка предметів довкілля базується на виокремленні однієї, найбільш яскравої ознаки предмета.

Мовлення. Соціальна ситуація розвитку, зростаючі потреби дитини стають факторами роз­витку нових форм мовлення. Воно все більше набуває характеристик діалогічності. Мовлення дитини зрозуміле не лише в певній ситуації, а й стає зрозуміле взагалі, адекватно вживаються слова за їхнім змістом і контекстом. Діти в цей період не лише коментують власні дії та за до­помогою слів регулюють їхнє виконання, а й коректують поведінку іншого, планують найближчі цілі, розподіляють ролі в грі. Однак мовлення все ще має зовнішню форму усного мовлення.

У цей період надзвичайно висока творча спрямованість мовлення. Так, діти конструюють слова, що відсутні в словнику дорослого, комбінують різні частини слів між собою. Дитина може утворити дієслово від іменника й навпаки. Так, "копатка" утворено від слова "копати", а за формою нагадує іменник "лопатка". Слово "пашлате" (в цьому випадку йдеться про волос­ся) є комбінуванням прикметників "патлате" й "кошлате".

Урізноманітнюється вживання дітьми різних частин речення. Новим є поява антонімів, узагальнювальних слів (одяг, взуття, посуд).

Спостерігаються значущі індивідуальні відмінності в розвитку мовленнєвих здібностей дітей.

Уява. Дитина може побачити в одному й тому ж матеріалі, формах і лініях різноманітні образи та назвати їх. Так, у білому колі, зображеному на сірому фоні, одна й та ж дитина може "побачити" миску, м'яч, око людини, годинник, яблуко тощо.

Уява продовжує бути все такою ж нестійкою, як і раніше, образи швидко змінюються під впливом зовнішніх вражень.

Увага — мимовільна.

Емоційний розвиток

Почуття яскраво виражені та ситуативні. Діти легко переймаються емоціями інших. Вони не тільки несвідомо переймаються почуттями інших, а й можуть їх помітити, особливо з близьких людей, звернути на них увагу. Характерна підвищена чутливість до тону, настрою : ставлення до себе тих, хто оточує.

Формуються моральні й інтелектуальні емоції дітей. Діти переживають гордість за вико­нане доручення, за дії, що схвалюються дорослими. Починають розуміти, що красиво, а що некрасиво робити. Характерним є те, що трирічні діти соромляться тільки дорослих і сором зникає тільки в конкретній реальній ситуації.

Загалом діти досить імпульсивні, емоції легко виникають і швидко минають.

Розвиток вольової сфери

Мовлення починає відігравати значну роль у регуляції діяльності дитини. Однак дітям нього віку притаманний ситуативний, ненавмисний характер діяльності. їм недоступне тривале, навмисно усвідомлене контролювання своїх рухів. Діти ще не вміють співвідносити результат . умови діяльності, відстежувати процес досягнення мети. Легко гублять основну мету діяльнос­ті. Ігрові мотиви переважають і мають значний вплив на пізнавальну та продуктивну діяльність.

Розвиток особистості

Для дітей трьох років характерна висока пізнавальна активність, допитливість, том} й називають цей вік віком "запитань", "чомусиків". Дитина безкінечно питає: "Чому...?". "Чому...?", "Чому...?". Спілкування між дорослим і дитиною переважно відбувається з при­воду пізнання світу. Однак у процесі спілкування розвивається також потреба дитини в довірі до дорослих і здатність відчувати їхній емоційний стан. Тому нерідко відповіді на ті запитання, що ставить дитина, очевидні, а основна мета такого спілкування — підтримання, продовження, відчуття контакту з дорослим. Якщо потреба дитини в спілкуванні не задовольняється дорос­лим, то формується відчуженість, тривожність, плаксивість, негативізм, капризування, безпри­чинні зміни настрою. Отже, дорослий для дитини — і джерело інформації, і фактор формування емоційної стабільності, відкритої комунікативної позиції в ставленні до інших і світу взагалі.

Діти цього віку можуть подовгу розглядати те, що їх зацікавило, спостерігати явища та об'єкти природи, що свідчить про формування їхнього загального інтересу до пізнання світу.

У молодшому віці спостерігається доброзичлива пристрасть до дітей своєї статі. Діти час­то групуються в грі за ознакою статі. Усе це говорить про стійке почуття власної статевої приналежності, що є одним із компонентів системи "Я".

Новоутворення молодшого дошкільного віку

Уява, підпорядкованість мотивів лише починають складатися; самооцінка, як правило, зави­щена; відбувається поступова децентрація мислення; форма спілкування дорослого й дитини — позаситуативно-пізнавальна; ігрова діяльність реалізується в індивідуально-режисерській грі.

 

Цей вік, як і молодший дошкільний, не має кризових ситуацій розвитку. У ньому гармо­нійно продовжують формуватися й розвиватися всі види діяльності дитини.

 

Психолого-педагогічна характеристика дітей п'ятого року життя

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Провідна діяльність

Сюжетно-рольова гра значно збагачується. Зміст її відбиває не тільки зовнішні сторони поведінки дорослих, а й її внутрішню сторону. Дітей цікавить, із якою метою виконують ті чи інші дії дорослі, які стосунки між людьми виникають під час реалізації певного, конкретного зиду діяльності. Розширюється тематика гри, ускладнюються її сюжети. Зникають багаторазові повторення одних і тих же дій. Розгортанню гри обов'язково передує задум. Гра переростає з справжню спільну гру дітей. Вони шукають партнерів, домовляються, в яку саме гру вони гратимуться, які ролі виконуватимуть. Серед дітей виокремлюються лідери ігрової діяльності, які її організують, і більш пасивні учасники. Усі учасники гри суворо дотримуються її правил. Роль, яка виконується, не змінюється на іншу до кінця гри.

Величезну роль у цьому віці відіграють дидактичні й рухливі ігри, що сприяють розвитку вміння підкорятися правилам і розвивають пізнавальну сферу дитини.

Інші види продуктвиної діяльності

В образотворчій діяльності діти вже використовують колір як обов'язкову ознаку певних предметів і зафарбовують ці предмети в різних малюнках завжди однаково. Різноманітнішою стає тематика малюнків, конструкцій тощо. Задум усе ще нестійкий і нечіткий. Проте з'яв­ляються перші елементи композиції (предмети розташовуються ритмічно в ряд). Діти можуть передати за допомогою малюнка нескладний сюжет, можуть розповісти про те, що вони відобра­зили. У цілому характерними для образотворчої діяльності є безпосередність, декоративна яск­равість, наївність образів, які свідчать про те, що психологічно дитина "ввійшла в образ".

У процесі художньо-мовленнєвої діяльності діти виокремлюють певні образи, елементи сюжету і можуть складати з них власні казки. Дошколята мають деякі літературні вподобання: надають перевагу певним героям, конкретним літературним творам тощо.

До показників розвитку трудової діяльності в цьому віці можна віднести виконання діть­ми трудових доручень.

Розвиток пізнавальної сфери

Сприймання. Відбувається подальше оволодіння внутрішніми способами сприймання, зоно стає більш розчленованим. Дитина обстежує предмет, послідовно виділяє окремі частини, встановлює зв'язки між ними. Залишається недосконалим сприйняття сюжетних зображень. Коли дитина самостійно будує розповідь за картинкою, то вона обмежується переліком зобра­жених на ній людей і предметів.

Пам'ять. Уперше складається довільне запам'ятовування. Найпростіший прийом, який використовується при цьому, — повторення.

Мислення. Надалі розвивається наочно-образне мислення, яке поволі стає міркуючим. Дитина може згрупувати предмети за матеріалом, якістю і призначенням; засвоює відношення "частина — ціле", "рівність — нерівність"; розуміє найпростіші причинні зв'язки, що відомі їй із досвіду; самостійно встановлює зв'язки між окремими фактами; вдається до практичної перевірки, щоб з'ясувати невідоме. Частіше виявляє ініціативу в з'ясуванні питань, роздумах, спонтанних образних асоціаціях ("Чому листя пожовкло? ", "Навіщо поливають квіти? ").

Уява. Посилюється її стійкість. Доказом цього може слугувати те, що діти можуть досить довгий час грати в одну й ту ж гру, неодноразово повертатися до її певних сюжетів. Образи уяви надзвичайно яскраві, жваві, тісно пов'язані з почуттями. Найвіддаленіша схожість між тим, що сприймає дитина, і її попередніми враженнями викликає бурхливий потік нових асоціацій. Діти надзвичайно довірливо ставляться до цих витворів фантазії. У цьому віці уява все ще тісно пов'язана із зовнішньою діяльністю.

Мовлення. З'являються спроби осмислити значення слів, хоча й не завжди успішно. Зростає інтерес до змісту невідомих слів. Діти вже можуть переказувати невеличкі твори, роз­повідати про деякі події власного життя, про іграшки тощо.

Емоційний розвиток

Почуття дитини стають дедалі стійкішими. Продовжується розвиток моральних почуттів. Дитина здатна співчувати іншим і робить це вже не за вказівкою дорослого, а спонтанно, само­стійно. З'являється бажання бути корисною дорослому. Ставлення до ровесників з нейтрально­го перетворюється на дружелюбне.

Формуються естетичні почуття. Підвищується здатність емоційно відгукуватися на зміст літературних і музичних творів. Під час прослуховування літературних творів сприймаються перш за все яскраві зображувальні мовленнєві засоби. Красивим вважається все те, що зрозумі­ле дитині, ймовірне, моральне (позитивні герої казок завжди красиві).

Розвиток вольової сфери

Саме в середньому дошкільному віці починається формування процесу усвідомленої постановки мети. Діти також можуть для досягнення мети виконувати дії, які самі по собі не привабливі.

Інша важлива зміна в розвитку вольової сфери дитини полягає в усвідомленні нею мораль­ного змісту правил поведінки й оволодіння вміннями керувати ними у власних вчинках. Це ус­відомлення формується на основі розуміння узагальненого характеру правил і їхньої загально­обов'язковості. Тому діти можуть скаржитися на порушників порядку в дитячому колективі, які, власне, їх самих не скривдили. У тому випадку, коли дорослі не визнають дитину, ставлять­ся до неї без достатніх почуттів і розуміння, формується недисциплінована, груба, іноді навіть агресивна, поведінка дітей. Уміння свідомо керувати своєю поведінкою, контролювати її виявляється в тому, що діти спроможні стежити за своїми рухами та поведінкою. Однак у цьому віці контроль виконується за умови спонукання дорослих, за їхніми вказівками, сам процес контролю дискретний у часі, відбувається нібито уривками. Як результат розвитку оцін­но-контрольних дій дитини можна вважати зародження в цей час відповідальності за доручену справу.

Починає складатися підпорядкування цілей однієї дії іншій, більш важливій. Довільними, навмисно керованими стають не лише практичні дії дитини, але й частково пізнавальні психічні процеси (пам'ять, мислення).

Розвиток особистості

До основних мотивів поведінки дитини, поряд з ігровими, належать мотиви встановлення і збереження позитивних взаємин із дорослими і дітьми, мотиви самоствердження. Норматив­ним є те, що самооцінка дітей у цьому віці завищена. Вони перебільшують усі свої позитивні якості, і це є свідченням нормального особистісного розвитку дитини. Така особливість дитячої самооцінки є наслідком дії психологічного захисту особистості від негативних оцінок оточення. Досвід успіхів і невдач впливає на виконання доцільних цілеспрямованих дій, на бажання їх виконувати або не виконувати, однак не зачіпає позитивного характеру самооцінки. Як показ­ник доброзичливості спілкування дитини з дорослими та ровесниками є наявність у неї пози­тивного образу "Я". Оцінка власної зовнішності емоційна та цілісна.

У другій половині 5-го року життя різко зростає потреба дитини в спілкуванні з одноліт­ками. Для неї дуже важлива оцінка з боку дитячого колективу. Дитина утримується від учинків, які викликають несхвалення інших дітей. Формуються комунікативні навички, елементи мов­леннєвого етикету: привітання, прощання, звернення до іншого на ім'я тощо. Дитина цього віку самостійна й ініціативна. Це виявляється в самостійному розв'язуванні завдань, які виникають у процесі гри, у виборі тематики гри, у постановці запитань і судженнях. Починаючи із чотири­річного віку, складаються вподобання до занять певними видами діяльності, інтереси до пізнан­ня світу не взагалі, а до певної його сфери. До цього ж періоду відносяться перші переконливі прояви раннього розвитку здібностей та обдарованості (художньої, математичної, академічної тощо).

Новоутворення середнього дошкільного віку

Свідомі дії, що контролюють поведінку; усвідомлення морального змісту правил поведін­ки; бажання бути корисним дорослому; пізнавальні процеси набувають довільного характеру, інтелектуалізуються; сюжетно-рольова гра дітей; чутливість до пояснювального мовлення.

 

Психолого-педагогічна характеристика дітей шостого року життя

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКА

Цей вік є періодом розквіту сюжетно-рольової гри. Збагачуються зміст і форми інших видів діяльності дитини. Значну роль відіграє навчання.

Провідна діяльність

Відбувається подальше ускладнення сюжетів гри, зростає їхня різноманітність і розгор­нутість. Дітей цікавлять не тільки локальні події з їхнього власного досвіду, а й такі, що мають значення в межах усього людського суспільства. Часто відтворюються епізоди із життя людей різних професій (вихователь, учитель, лікар, рибалка, міліціонер, капітан морського судна, шофер, продавець, директор крамниці, контролер транспорту). Основне в грі — передача рольових відносин, однак діти не просто передають людські стосунки, а й моделюють їх. Іра дедалі набирає творчого характеру.

Діти самостійно добирають матеріал до гри. Надзвичайно привабливими для дітей стають аксесуари, що позначають роль (бінокль, хустка медсестри). Якщо якийсь матеріал чи аксесуа­ри гри відсутні, то діти самостійно виготовляють їх.

Розвиваються інші види та підвиди сюжетно-рольової гри; режисерські, ігри-фантазії, ігри з правилами. У режисерській грі, коли дитина складає сюжет і ролі, роздає їх іграшкам, а потім сама їх пересуває, відбивається прагнення дитини керувати подіями життя, управляти іншими. Бажання втілити в грі надзвичайні, неймовірні образи своєї уяви, здатність створити у фантазії сюжет, до того ж, можливо, нестандартного характеру, і розгорнути його в уявленні породжують гру-фантазію. Гра з правилами в цьому віці доводить, що діти вперше усвідомлю­ють певною мірою значення виграшу, прагнуть до досягнень, одержують від них емоційне задоволення. Про це свідчить і те, що дітей більшою мірою цікавить результат гри-змагання, а не її процес, хоча звичайно в грі діти орієнтовані саме на процес. Гра з правилами важлива в декількох аспектах: вона є фактором подальшого розвитку довільності поведінки та психічних процесів, спеціальних рухових і сенсорних здібностей, формування багатьох властивостей осо­бистості.

У процесі розвитку гри розвиваються стосунки між членами дитячого колективу. Вона згуртовує дітей, збагачує їхній реальний досвід взаємин.

Інші види продуктивної діяльності

Шостий рік життя — вік розвитку малювання. Саме в цей період здійснюється перехід до сюжетного малювання. Створенню самих малюнків передує розгорнутий задум. Він стає все більш стійким. Наївність та відкритість почуттів — характерні ознаки відтворених образів.

Набуває подальшого вдосконалення конструювання. У п'ять років дитина вже може конструювати як за умовами, що пропонує дорослий, так і за власним задумом. Формуються найпростіші узагальнені способи побудови образу: операції просторового мислення, навички просторової зміни або заміни деталей конструкції, поєднання безлічі різноманітних деталей, побудови цілісної основи майбутньої споруди. Як і в малюванні, так і в конструкторській діяльності їй передує задум і складання плану його виконання.

У цей віковий період у дітей спостерігається багатий і різноманітний досвід виразних музичних дій, одночасне орієнтування не на один, а на декілька засобів музичної виразності (темп, тембр, динаміку). Співочий голос іще досить слабкий, тому можливе виразне виконання лише нескладних пісень.

Для художньо-мовленнєвої діяльності характерне бажання дитини створювати власні казки, незвичайні історії, вигадки. Вона розповідає ці історії виразним, голосним мовленням з багатими інтонаціями. Під час сприймання літературних творів зовнішні прояви емоційного сприйняття та відгуку на події меншою мірою виражені, ніж у попередні вікові періоди, однак внутрішня емпатія висока. Найбільше розуміння змісту літературного твору відбувається через його програвання.

Спостерігаються значні індивідуальні відмінності в наданні переваги репродуктивним або творчим формам діяльності.

Істотну роль починають відігравати елементи навчальної і трудової діяльності. Діти п'яти років можуть систематично виконувати посильні трудові обов'язки. Вони намагаються зробити щось корисне для інших, бути погрібними їм. Зароджується розуміння суспільного значення праці. Саме усвідомлення значення власних дій для інших та обов'язковості одержан­ня запланованого результату надає цим діям характеристик трудової діяльності. У процесі праці формуються навички спільної діяльності, а саме: разом планувати дії, підпорядковувати їх поставленій меті, домагатися окресленого результату. Спочатку все це відбувається за участю і під керівництвом дорослого. Організація діяльності дітей, коли діти усвідомлюють, що їхня участь і якість роботи є складовою спільного результату, сприяє формуванню трудових дій.

П'ятирічні дошкільники починають відрізняти навчальні завдання від гри, практичних життєвих ситуацій, з інтересом ставляться до навчання, але сприймають і запам'ятовують тіль­ки ті знання, які можна безпосередньо використати в грі або в художній діяльності. Діти звер­таються до дорослих із проханням оцінити правильність виконання навчальних завдань. У старших дошкільників розуміння відмінності між серйозною справою, заняттям і грою набу­ває ще більш виразного характеру. Цьому сприяє відчуття важливості занять, усвідомлення себе на порозі нового, шкільного життя. Діти прагнуть навчатися. З'являється особливий інтерес до читання, навчання математики, потреба виявити себе в цих видах діяльності. Наприкінці дошкільного віку діти не просто "утилітарно" засвоюють знання, які можна було б ужити під час гри, конструювання тощо, а й знання "про запас", які не приносять відразу ситуативної користі. Розвиваються навчальні вміння усвідомлення завдання, способу дії, самоконтролю в процесі виконання завдань, самооцінювання навчальних досягнень. Однак переважна кіль­кість дітей, як і раніше, схильна переоцінювати свої можливості.

Процес навчання супроводжується позитивними інтелектуальними емоціями. У цьому ді­ти вбачають шлях до дивовижних відкриттів. Тому неврахування в процесі навчання вікових особливостей дітей, образності їхнього мислення, емоційності (репродуктивні методи навчання, занадто абстрактний характер матеріалу, відсутність ситуацій, що сповнені світлою радістю пізнання тощо) відбивається не тільки на якості навчання, а й у цілому на особистісному роз­витку дитини.

Розвиток пізнавальної сфери

Сприймання. У п'ять років обстеження предмета набуває систематизованого планового характеру. Воно вже не має глобального характеру, виділяється властивість предмета, і сама ця окрема властивість є об'єктом спеціального розгляду. Властивість предмета назива­ється словом і стає категорією пізнавальної дииіьності (категорії кольору, величини, форми.

просторових відношень). Посилюється усвідомлене сприймання. Завдяки аналітичності та сві­домості сприймання діти в змозі послідовно, детально розглядати малюнки, інтерпретувати їх, давати правильні пояснення сюжету. Удосконалюється сприйняття простору і часу.

Наприкінці шостого року сприймання стає ще більш цілеспрямованим, точним та узагаль­неним. Дитина правильно бачить пропорції предметів, виокремлює просторові, кольорові рит­ми, бачить перспективні відношення в малюнку. За спеціального навчання вдосконалюється слухове сприйняття мовлення та музики.

Пам'ять — довільна як під час сприйняття та збереження інформації, так і під час від­творення. Діти продовжують оволодівати вмінням виділяти мнемічну мету, тобто самі наміча­ють запам'ятати те, що необхідно. До операцій запам'ятовування відноситься не лише голосне повторювання, а й повторення пошепки. Стає доступним смислове запам'ятовування, що базу­ється на розумінні матеріалу, встановленні значущих зв'язків між частинами інформації. Однак мимовільна пам'ять більш продуктивна, особливо якщо вона пов'язана із проявами інтересів, інтелектуальних, естетичних, моральних емоцій.

Мислення. Відбувається бурхливий розвиток наочно-образного мислення. З'являється здатність використання в мисленні модельних образів, які за допомог ою схем, символів матері­алізують приховані зв'язки між предметами та явищами. Завдяки цій здатності можливі: розу­міння відношень різних предметів, їхніх складових, розуміння відношення частини й цілого (наприклад змісту віднімання й додавання), конструювання за простим кресленням (наприклад корабля), розуміння розвитку сюжету казки тощо.

Експериментування з новим матеріалом з метою відкриття нового — ще одна важлива характеристика мислення цього вікового періоду. В дітей з високим рівнем пізнавального розвитку воно має чіткий, послідовний ("крок за кроком") характер. Кожний крок перетворень закінчується аналізом змін, а потім наступає новий крок. Сам процес пошуку перетворень мате­ріалу має всі ознаки творчості: комбінування дій, дивергентність мислення.

Процес експериментування може здійснюватись не тільки наочно, а й подумки. Завдяки експериментуванню, дитина несподівано одержує нові знання. Розвинені вміння з експеримен­тування, комбінаторні дії, послідовність і чіткість перетворень — ознаки високого інтелекту та обдарованості.

Можливість високого рівня розвитку експериментування подумки, а також його чітка послідовність свідчать про те, що в цьому віці починає розвиватися.словесно-логічне мислення. Діти розмірковують про явища, роблять елементарні висновки. Розвивається вміння докладно й послідовно розповідати про ті чи інші події. Однак у дитячій логіці можуть бути помилки, коли дитина не може в сукупності проаналізувати всі деталі ситуації або інтелектуального завдання, виокремити в них основне.

Результатом навчання та розвитку мислення є те, що ситуативні уявлення про світ систе­матизуються і стають знаннями. Серед них розрізняють:

1. стійкі та стабільні знання,

2. знання-здогадки, гіпотези.

Формуються узагальнені способи мислення: порівняння, відшукування схожостей, відмінностей, класифікація, аналіз, поєднання тощо.

Розвивається здатність бачити суперечності в явищі та прогнозувати майбутні події.

Питання дитини здебільшого спрямовані на пізнання світу, отримання знань.

Мовлення. У п'ять років закінчується сензитивний період розвитку мовлення. Це означає, що основні його складові, які виявляються в таких його показниках, як-от: активність, зв'язність (діалогічність), розуміння іншого, тісний зв'язок із мисленням тощо, — мають бути сформовані в цей період. Діти користуються розгорнутими фразами, можуть скласти невеликі сюжетні розповіді.

Наприкінці шостого року мовлення набирає ознак внутрішнього, що сприяє розвитку здатності діяти подумки, по думки планувати, контролювати діяльність. З'являється поясню­вальне мовлення. До шести років діти вільно говорять, висловлюють свої враження й думки, їм доступний звуковий аналіз мовлення.

Уява все більше набирає творчого характеру. Дитина здатна передбачати майбутнє, може уявити не тільки кінцевий результат власної діяльності, а й її проміжні етапи.

П'ять років — період розквіту наївної креативності дитини, що базується, з одного боку, на яскравих образах, емоційності, імпульсивності й жвавості поведінки дитини, а з іншого, на незнанні законів логіки, загальних закономірностей явищ, відсутності жорстко закріплених правил мислення. Разом із тим, розвиток більш тісних зв'язків із мовленням, формування довільності у виникненні продуктів уяви, критичність мислення, прагнення до наслідування інших і нормативності поведінки в дітей старшого дошкільного віку створюють умови виник­нення діалектичних суперечностей у розвитку уяви.

Наприкінці дошкільного віку дитина розрізняє уявне й вигадане, фантастичне й реальне.

Увага. Наприкінці шостого року складається довільна увага. Діти можуть цілеспрямовано, свідомо виділяти предмети з оточення, які їм потрібні, зосереджуватись на них.

Емоційний розвиток

Діти старшого дошкільного віку більш стримані та менш образливі. Наприкінці шостого року можуть приховати страх, агресію, сльози. Засвоюють "мову" почуттів: міміку, жести, пози, інтонації голосу тощо. Відбувається подальша диференціація почуттів. Тепер уже діти здатні відчувати гордість, жалість, ревнощі, заздрощі. У ставленні до дітей інших вікових категорій виникає специфічне почуття "старшості".

Сильні переживання в дітей можуть викликати непорозуміння з дорослими й ровесника­ми. Іншими джерелами почуттів є краса природи, речей, твори мистецтва.

Розвиток вольової сфери

Діти п'яти років можуть обмежувати свої бажання, долати перешкоди, правильно оціню­вати результати власних дій. Наприкінці шостого року дитина може підкоряти свою увагу вимогам дорослого та усвідомлювати цю необхідність. Розвивається здатність передбачати на­слідки дій. Формується почуття відповідальності за свою поведінку, елементи самоконтролю. Дитина підпорядковує свої дії меті, але привабливі обставини можуть відвернути її увагу від намірів. Здатність наслідувати позитивний еталон поведінки краще реалізується за присут­ності дорослого.

Контролювання власної поведінки стає більш тривалим і стійким.

Упродовж старшого дошкільного віку дитина набуває здатності довільно керувати пізна­вальними процесами, однак це управління відбувається досить важко.

Розвиток особистості

До старшого дошкільного віку діти приймають оцінки їхньої поведінки та особистості на віру. Наприкінці шостого року уявлення про себе стають більш самостійними. Зростає кри­тичність дитячої оцінки. Однак самооцінка все ще залишається завищеною, і це є Нормальним виявом психічного розвитку дитини.

У цей період формуються нові якості осоонстості: почуття справедливості, адекватне переживання удачі або невдачі, здатність регулювати спільну діяльність, колективізм, дисцип­лінованість, стриманість, відповідальність.

Яскраво виражена потреба в спілкуванні з ровесниками призводить до мимовільного по­рівняння себе з іншими, до наслідування дій іншого. У цей період також різко зростає прагнен­ня до участі в якій-небудь справі з іншими. Наприкінці шостого року виникають спільноти дітей, що займаються однією діяльністю, грою (3-4 дітей, іноді в хлопчиків — 8-9 осіб). Вияв­ляються елементарні форми групової солідарності. Діти починають вирізняти особисті власти­вості однолітків: "дуже добрий", "гарно стрибає" тощо.

Під впливом засвоєння норм і правил формуються етичні еталони поведінки.

Можливі кризисні періоди

Можливості дитини переросли види діяльності, в яких вона задіяна, і насамперед — гру: соціальна ситуація розвитку: "Я великий(а)", "Я немалий(а)" — домагання ролі дорослого, усвідомлення ролі школяра, прагнення до самостійності. Тому дитина з радістю сприймає перс­пективу вступу до школи.

Новоутворення старшого дошкільного віку

Становлення ієрархії мотивів діяльності (на перший план виступають мотиви морального змісту); формування диференційованої самооцінки; виникнення потреби в суспільно значущій діяльності; здатність до рефлексії; антиципація (передбачення можливих дій та оцінок із боку інших, попередження тієї чи іншої ситуації).

 

  • Робота практичного психолога дитячого садка

    Основна мета роботи практичного психолога:
    - Створення оптимальних умов для повноцінного розвитку дитини,
    - Збереження психічного здоров'я,
    - Розвиток творчого потенціалу дітей,
    - Створення психоемоційного комфорту всіх учасників освітнього процесу.
    Діяльність практичного психолога спрямована на вирішення таких завдань:
    - Психологічний супровід дітей раннього віку (2-3 роки);
    - Просвітницька (просвіта вихователів та батьків з метою підвищення їх психологічного рівня знань);
    - Профілактика дезадаптації новоприбулих дітей;
    - Профілактика агресивної поведінки і розвиток позитивних якостей дітей;
    - Робота з обдарованими дітьми.
    Основні завдання роботи практичного психолога:
    1) Профілактика дезадаптації новоприбулих дітей (дітей раннього та молодшого віку).
    2) Профілактика загострення кризи 3-х років.
    3) Психологічна підготовка дітей до школи (старші групи).
    4) Робота з обдарованими дітьми.
    5) Психологічний супровід дітей раннього віку.
    6) Оптимізація освітнього процесу.
    7) Поліпшення психологічного клімату в педагогічному колективі.
    8) Просвітницька робота, спрямована на психологизирование і гуманізацію психолого-педагогічного процесу.
    9) Проведення тренінгів, спрямованих на релаксацію педагогів.
    10) Консультативна робота, спрямована на вирішення психологічних проблем, які виникають через взаємини «вихователь - дитина - батьки».

 

«Як не треба готувати дитину до школи»

 

 

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок.Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи повязана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження.Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладувиходьте з інтересів та здібностей   вашої дитини".

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

  - "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", - погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

  - У Сашка мама потурбувалася про гідну інтелектуальну підготовку, проте ізолювала від ровесників, аби не навчився малюк на вулиці поганого. Перші ж дні навчання виявили серйозні проблеми у спілкуванні, адаптації до школи.

  - У Христинки батьки-ерудити. В їхній сім’ї є рідкісні вироби мистецтва, колекції монет, велика бібліотека. Починаючи з двох років, дівчинка відвідує музеї, виставки, з п’яти років грає на фортепіано, трошки володіє елементарною англійською. Вона весь час проводить у товаристві дорослих. Її поведінка розкута: вона вміє підтримати розмову, висловити власну думку. Ровесниці їй здаються дурненькими і наївними. Вони ще бавляться дитячими іграшками, а Христинка вже може вести розмову про архітектурні стилі. На моє зауваження щодо того, що в такому віці дуже велике значення має рольова гра, батько дівчинки відповів: "Все життя – гра. Ще награється».

Не знаю, якою буде доля цієї дівчинки, але перший клас виявився серйозним іспитом для всієї сім’ї. Христинка часто хворіла, багато пропускала. Їй важко давалась математика і в класі вона не мала авторитету. Дівчатка її вважали дивачкою. Успіхи в навчанні були посередні. Христинці стало нецікаво в школі. Батьки також помітили, що донька все частіше вдається до симуляції хвороби. Одного разу викривши це, вони відправили дівчинку до школи. Проте Христинка того дня все ж туди не пішла.

Зараз дівчинка відвідує тренінгову групу, в якій вчиться спілкуватися з дітьми. Здається, вона вперше відкриває для себе ровесників (дотепних, безкорисливих, винахідливих, щирих, добрих) і вчиться цінувати людей не лише за їхні знання, а й за чуйне серце, "талановиті руки, добрі справи. А її батьки все частіше з’являються на подвір’ї з півторарічним Олегом, який любить бавитися в пісочниці.

 

А якщо ваша дитина має якийсь талант? Як тут бути?

 

Батькам таких дітей раджу тісніше контактувати з психологічними службами, педагогами, що мають досвід роботи з дітьми, котрі наділені неабиякими здібностями. Врешті-решт, ви самі маєте стати педагогами і психологами для своєї дитини. Адже з такими дітьми нелегко і в навчанні, і в побуті. Їхнє нестандартне мислення, заглибленість у проблему, бачення її по-своєму може спантеличити будь-кого. Найлегше - вважати таку дитину вундеркіндом і при цьому нічого не робити. Найскладніше - розвинути її інтелектуальний потенціал, скерувати в належному напрямку, визначивши спектр неординарності, дати розцвісти її таланту.

Вашій дитині незабаром йти до школи.

 

Сподіваємося, що Ви не припустилися тих прикрих помилок, про які йшлося у нашій розмові. 

 

 Поради батькам!

 

 Поки Ваш малюк ще дошкільник, він не замислюється над тим, коли потрібно відпочивати, коли займатися, читати, а коли гуляти. Він постійно перебуває під доглядом дорослих, і вони самі організовують увесь день дитини. Але пройде рік, і йому потрібно буде багато чого вирішувати  самому, у нього з’являться нові нелегкі обов’язки: уроки в школі, домашні завдання, заняття в кружках, адже треба ще почитати, допомогти мамі, погуляти.

Організувати весь день дитини допоможе режим!

Привчати дітей до нього потрібно якомога раніше, щоб до моменту вступу в школу вони вже свідомо виконували розпорядок дня. Ще в дитячому садку дітей навчають орієнтуватися в часі. Ваше завдання – пояснити їм, що займатися, відпочивати, гуляти й спати потрібно в певний час, тоді його буде вистачати на все. Дотримання режиму дня виробить у дитини почуття відповідальності, дисциплінованості – ті самі якості, які дуже потрібні школяру.

Якщо Ваша дитина відвідує дитячий садок – а тим дотримується режиму дня – то й вихідні дні не повинні відрізнятися від звичайних.

Дитина обов’язково повинна вставати в той самий час, бажано годин у сім або половині восьмого. Звикнувши вставати пізніше, йому важко буде прокидатися в необхідний час, коли піде в школу. Лягати спати дитина повинна не пізніше половини дев’ятого. Тривалість нічного сну – не менше 11,5-12 годин. Звикнувши лягати спати й вставати в той самий час, діти швидко засинають і легко прокидаються.

У режим дня дитини повинна обов’язково входити ранкова гімнастика! Вона зміцнює здоров’я, знімає сонливість, дає заряд бадьорості! Перший раз обов’язково займайтеся разом з дитиною, покажіть йому 5-7 вправ, введіть в комплекс ранкової гімнастики ігрові моменти. Періодично, щоб вправи не набридали, вносьте в них нові елементи. Пройде час, і дитина буде самостійно займатися ранковою зарядкою, але Ви обов’язково контролюєте чіткість і порядок виконання вправ.

Гуляйте у будь-яку погоду не менше 4 годин! Не можна скорочувати час прогулянки через зайнятість дорослих, поганої погоди. Адже свіже повітря для дитини – це зміцнення здоров’я, загартування організму, поліпшення діяльності органів дихання й серцево-судинної системи. Перебування на повітрі повинно бути активним: це й рухливі ігри, фізичні вправи, і посильно разом з дорослими працею. Якщо діти подовгу сидять біля телевізора, вони природно, менше рухаються, недостатньо гуляють. І як наслідок – погіршення сну й апетиту, плаксивість, дратівливість й інші порушення стану здоров’я. телевізійні передачі – звичайно, тільки дитячі – дозволяється дивитися не частіше 2-3 рази на тиждень, а тривалість їх не повинна перевищувати 30 хвилин.

 

Завжди незмінними у режимі дня повинно бути час сніданку, обіду, полуденка, вечері. Тільки у випадку режиму харчування відбувається необхідна підготовка діяльності шлунково-кишкового тракту до перетравлення їжі, засвоєння живильних речовин. Тоді дитина буде їсти з більшим задоволенням і апетитом!

Якщо дошкільник звикне до виконання режиму дня, згодом це стане його внутрішньою потребою. Адже режим – запорука здоров’я!    

 

   ОСОБИСТА ГІГІЄНА ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

У людини ставлення до власного здоров'я формується з дитинства. Велике значення у збереженні та зміцненні здоров'я дитини має гігієнічне навчання та виховання. Це обов'язок батьків.

Особиста гігієна — це догляд за своїм тілом і підтримка його в чистоті. Шкіра захищає тіло людини від хвороб. Коли дитина бігає, стрибає, їй стає жарко і на шкірі з'являються крапельки поту. Крім того, на шкірі є тонкий шар жиру, так званого шкірного сала. Якщо шкіру довго не мити, на ній накопичуються жир і піт, де і затримуються частки пилу. Так, шкіра стає брудною, грубою і перестає захищати тіло.

 

Щоранку діти повинні вмиватися: мити обличчя, руки, шию, вуха. Також необхідно це робити після прогулянок та увечері. Для процедури вмивання варто заздалегідь підготувати рушник та мило, за відсутності крана з водопровідною водою — кувшин або таз. Рушник слід вішати на гачок чи цвях, а не накидати собі на шию або плечі, бо на нього під час умивання попадатимуть бризки води і він буде мокрим і брудним. Умиватися краще роздягненим до поясу або в трусиках і майці.

 

Спочатку варто гарно вимити руки з милом під струменем води, але в жодному випадку не мити руки в ємності. Руки слід намилювати один-два рази з обох боків та між пальцями, потім - добре змити мильну піну та перевірити чистоту нігтів. І лише тоді, уже чистими руками, мити обличчя, шию та вуха. Після вмивання необхідно витертися насухо чистим, сухим рушником, який у кожної дитини має бути особистим. Якщо дитина добре вмивалася, то рушник залишатиметься чистим.

 

Починаючи з чотирьох років, дитина має навчитися самостійно мити обличчя, вуха, верхню частину грудей і руки до ліктів, а з 5 - 7-річного віку — обтиратися до поясу. Варто допомогти дитині після вмивання гарно розтертися рушником до відчуття приємної теплоти.

 

Перед сном обов'язковим є миття ніг, тому що на них дуже сильно потіє шкіра і накопичується бруд. Якщо не мити ноги щодня, носити брудні шкарпетки, панчохи, то це все сприяє появі попрілостей і натирань, а також може привести до виникнення грибкових захворювань. Після миття ноги необхідно ретельно витерти рушником, який спеціально призначений для цієї процедури.

 Неоціненне значенні має вечірній душ. Так, водні процедури ввечері мають не лише гігієнічне значення, але й сприяють загартуванню, добре впливають на нервову систему та сприяють швидкому засипанню.

 

Рекомендується старанно мити волосся, тому що на ньому накопичується багато шкірного жиру, бруду і пилу.

 

Обов'язковою є гігієна нігтів на пальцях рук і ніг. Під довгими нігтями, зазвичай, накопичується бруд і видалити його важко, тому раз на тиждень їх необхідно обережно підрізати. Але в жодному випадку не можна гризти нігті!

Особливої уваги вимагають руки та їх чистота. Дитині мають пояснити, що руками вона тримає різні предмети: олівці, ручки, книжки, зошити, м'ячі, іграшки; гладить тварин (кішок, собак);торкається різних предметів (ручок, ланцюгів, гачків і тому подібне) у туалетних кімнатах. Бруд, часто невидимий, що знаходиться на цих предметах залишається на пальцях. Якщо брати немитими руками продукти харчуванню то бруд потрапляє спочатку до рота, а потім до організму. Тому необхідно мити руки перед їжею, після відвідування туалетної кімнати, після будь-якої іншої діяльності (прибирання кімнати, роботи на присадибній ділянці, гри з тваринами і тому подібне) та перед сном.

Дитина має стежити за чистотою зубів і доглядати їх, оскільки стан зубів впливає на здоров'я, настрій, міміку і поведінку людини. Дуже важливо своєчасно почати догляд за порожниною рота і зубами дитини.  Дитина має чистити зуби вранці й обов'язково увечері перед сном.

Із раннього віку необхідно привчати  дитину користуватися носовою хустинкою. Варто пояснити, що під час кашлю чи чхання з носоглотки виділяється велика кількість мікробів і, якщо не користуватися хустинкою, то разом із бризками відбувається зараження оточуючих. Дитина повинна мати окрему хустинку для носа й окрему для очей (особливо під час захворювання), щоб уникнути потрапляння інфекції з носа на очі чи навпаки.

Хустинки мають бути завжди чистими. Змінювати їх необхідно щодня, навіть, якщо вони не були використані. Витирати рот, обличчя або перев'язувати подряпину треба лише чистою хустинкою.

Дитина дошкільного віку легко піддається вихованню завдяки розвиненому відчуттю наслідування, спостережливості, допитливості та потреби в самостійних діях. Тому необхідно використовувати ці властивості дитини при прививанні їй гігієнічних навиків своєчасне миття рук, чищення зубів, дбайливе зберігання одягу і т. ін.).

 

ГІГІЄНА ДИТЯЧОГО ОДЯГУ

 

          Серед численних заходів, спрямованих на зміцнення і покращення фізичного розвитку  дитини, вагомим є дотримання гігієнічних вимог до одягу.  Одяг для людини  є  захистом  від несприятливих впливів зовнішнього середовища, оберігає шкіру від механічних пошкоджень і забруднень. У дітей, на відміну від дорослих, гірше розвинута центральна  нервова система,  тому  вони  більше зазнають шкідливого  впливу зовнішнього середовища. Це зумовлює особливі вимоги до дитячого одягу.

Увесь одяг дитини можна умовно поділити на: вуличний (в якому дитина гуляє) і кімнатний, який у свою чергу різниться залежно від сезону: зимовий, весняно-осінній і літній.

Зимова верхня одяг має виконувати своє основне завдання - теплової ізоляції, а також захисту від атмосферної вологи і вітру. Одяг з хутра має високі теплозахисні властивості. Одяг для прогулянок в осінньо-весняний період має складатися з трьох шарів. Він має сприяти нормальному теплообміну і не пропускати холодний вітер через застібки, комір, рукава. Літній одяг має бути світлим, щоб краще відбивати сонячні промені і перешкоджати перегріву тіла. У спекотну погоду при підвищеному потовиділенні одяг має сприяти кращому випаровуванню поту, а також надходженню свіжого повітря й ультрафіолетових променів. Тканини мають забезпечувати гарне проникнення повітря і пари, за можливості відбивати теплові промені і добре зберігати свої властивості при багаторазовому пранні. Кімнатний одяг підбирається відповідно до сезону і температури повітря у приміщенні.

До дитячого одягу ставлять особливі вимоги. Розрізняють одяг для дітей ясельного, дошкільного і шкільного віку. Гігієнічні вимоги до одягу формуються відповідно до особливостей росту і розвитку дитини, його функціональних можливостей у кожному віці.

       Для дітей раннього віку найбільше підходять бавовняні тканини: вони гігроскопічні, добре усмоктують піт і перуться, вони м'які, легкі. Фланель і байка мають високі теплові властивості. Трикотаж добре зберігає тепло, він м'який, легкий. Одяг має відповідати вікові дитини. Вузька одежа заважає рухам, викликає деформацію грудної клітини. Дітей не потрібно сповивати. Одяг має бути легким, без грубих швів. Важливо, щоб його було легко одягати.

       У дошкільному віці дитина особливо рухлива, тому одяг має бути досить вільним, не заважати рухам. Асортимент одягу дитини збільшується, з'являються кілька видів верхнього одягу, різноманітне взуття, головні убори для різних сезонів.

  У дітей шкільного віку вже наявні два види одягу: виробнича (шкільна форма) і побутова.

Варто звернути увагу на те, що у дитини має бути окрема постіль, чиста і не досить м'яка. Довжина ліжка має бути на 15 – 25 см більша за довжину тіла дитини. Спати дитина має у нічній сорочці або піжамі з м'якої бавовняної тканини і її не варто сильно закутувати. Одяг у процесі носіння і постільна білизна забруднюються пилом і мікроорганізмами. Накопичення забруднень у білизні за 6 днів носіння досягає 4 — 5% його ваги; за 120 днів - 11 %, а верхня одежа накопичує бруду до 15%.

Постільні речі необхідно змінювати не менше ніж раз на тиждень, а ковдру витрушувати на відкритому повітрі. Частіше виносити подушки і ковдри на відкрите повітря і піддавати їх сонячному опроміненню.

Очистити одяг від бруду, плям та інших забруднень допоможе прання.

Як організувати велике прання для маленького вбрання?

 Скористайтеся наступними порадами:

- Не періть дитячі речі разом з дорослими.

- Прання у дуже гарячій воді (90 градусів, які дозволяють  сучасні   пральні  машини)   практично замінює кип'ятіння.

- Полоскати білизну машина повинна майже до повного зникнення бульбашок. Поки білизна трохи волога, її необхідно обов'язково випрасувати.

 Правильний порошок, старанне полоскання і вологе прасування — це запорука безпечного прання дитячої білизни.

 Важливо пам'ятати, що особистий приклад батьків - чудовий засіб заохочення і залучення дітей до дотримання правил особистої гігієни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***********************************************************************************************************

"ХАЛАБУДНА ПЕДАГОГІКА"

 

Як створити особистий простір дитини або що таке «халабудна педагогіка»?
 

Визначення поняття «особистий простір»

Окрім простору дошкільного навчального закладу науковці виокремлюють «Я-простір» (простір особистих переживань, проблем і способів їхнього вирішення; простір події; простір взаємостосунків і взаємодії з дітьми, педагогами; простір предметний), простір групи.
Погоджуюсь із дослідженнями науковців, які вивчають освітній простір, що гуманізація сприяє забезпеченню комфортності існування та розвитку дітей і дорослих, персоналізацію середовища (фіксація певної частини середовища як свого «я»), створення «середовища для мене», тобто особистого простору кожного індивіда; забезпечення особистісного зростання суб’єктів середовища.

У людини є дві базові потреби – в самоті та комунікації, тобто потреба спілкуватись із іншими людьми і потреба спілкуватися з самим собою – посидіти спокійно, подумати, помріяти. Для того, щоб людина відчувала себе благополучно, ці потреби мусять бути гармонізовані.
Так, для дорослих англійською дизайнеркою креативних меблів Фрей Сьюелл спроектовано незвичайне сидіння Hush (у перекладі з англійської –тиша), яке виконано за своєю формою і кольором як горіхова шкаралупа, або ж його можна ще порівняти з бутоном квітки.

У вивернутому вигляді розкрита квітка перетворюється на широке крісло з підлокітниками. Hush в поданні Сьюелл – це місце усамітнення, затишний і теплий простір для перебування з самим собою, сну і роздумів. Уперше про особистий простір ішлось у статті американського психолога  Едвард Холла в 1963 році. Він заявив, що розташування одних людей щодо інших є мимовільною реакцією на запахи і звуки, які виділяє людина. Окрім того, фізичну відстань між людьми пов’язано і з їхніми соціальними взаємовідносинами. Так, Е.Холл розрізняв чотири зони, з яких складається особистий простір:
·- інтимну зону, від 0 до 46 сантиметрів, – це зона дотику, обіймів,
нашіптування;
·-  особисту зону – від 46 сантиметрів до 1,2 метрів, в яку входять близькі люди
і родичі;
·- соціальну зону – від 1,2 до 3,7 метрів;
· – публічну зону – від 3,7-7,6 метрів [6].
Проте, будь-який розподіл є досить умовним, тому що все залежить від культури і виховання людини.
Коли йдеться про особистий простір, мається на увазі людина, її внутрішній світ і устрій цього світу. До особистого простору входять наші почуття, погляди,  інтереси, ресурси – увесь наш внутрішній світ зі своїми емоціями, думками, діями, а також матеріальними речами. Якщо ми говоримо про межі цього простору, то маємо на увазі взаємини з іншими людьми, коли особа сама вирішує, кого пускати в особистий простір, а кого – ні. Наявність особистого простору у людини свідчить про її душевне здоров’я, психологічний стан і комфорт.

Що таке особистий простір дошкільника?

Особистий простір дитини можна порівняти з коконом, у якому ще знаходиться метелик, коли оболонка вже прозора, але ще не час виходити у світ. Дошкільнику потрібна ця захищеність, яку в ідеалі як підґрунтя створюють для нього батьки. Особливу вагу набуває наявність особистого простору для дитини, яка вперше приходить до дитячого садка. Період адаптації малюка можна пом’якшити, якщо уважно вислухати батьків про особливості виховання в родині.

Під час прийому дитини до дитячого садочка педагоги запитують у батьків про умови життя, чи є у сина-донечки своя кімната або куточок. Дитина, у якої є можливість «занурюватись» у свій особистий простір, як правило, веде себе спокійніше. І про це дорослим добре відомо. Усе залежить від віку дитини, від її  темпераменту, характеру і від стилю життя родини в цілому. Усвідомлення кордонів між собою та іншими відбувається в дитини між другим і шостим місяцями життя.

Перший простір, доступний сприйняттю дитини, – це простір її тіла. Воно, як чудово говорить М.В. Осоріна в книзі «Секретный мир детей в пространстве мира взрослых», уперше вимірюється разом зі словами: «гулі полетіли, на головку сіли». Подорожі, пов’язані з простором свого тіла, надзвичайно важливі. Дитина повинна, перш за все, відчути час і розмір себе як речі сумісні. Саме за цієї причини малюк відчайдушно страждає, якщо матуся або той, хто за ним доглядав і був у першому просторі, зникає з його поля зору. Проте вже до півтора рочків малюк поступово починає виокремлювати особистий простір. Для трирічної дитини вже важливо, щоб інші визнавали її особисту територію, тому що розвивається почуття власності («це моє!»), за допомогою якого дитина обмежує доступ інших у свій особистий простір.

Отже, саме в три роки у дитини є потреба в особистому просторі, у «своїй  території». Ідеальним буде варіант, якщо в цьому віці у малюка з’явиться своя кімната, де він може побути наодинці, зайнятися своїми «важливими» справами і де він є повновладним господарем.
М. Булгаков словами свого відомого персонажупрофесора Преображенського – зробив логічний висновок: «обідати потрібно в їдальні, а працювати в кабінеті».

На думку психолога К.Бурмистрової, не кожному дошкільнику потрібна своя «нора». Часто він легко ділить простір з іншими дітьми і дорослими, але йому все ж таки необхідний власний простір для іграшок, для якихось своїх скарбів, щоб ті речі, які дитині дорогі, були недоторканні. Якщо говорити дуже спрощено, люди діляться на екстравертів та інтровертів. Для екстраверта життя – у спілкуванні. Інтроверти більш схильні до того, щоб побути з самими собою, поміркувати. Для інтроверта час на самоті – одне з головних джерел його життєвої енергії. І дуже важливо, щоб у такої дитини було своє місце, інакше вона може стати «проблемною», агресивною.

Зауважу, що «куточки усамітнення», які є майже в кожній групі, сприяють ілюзії, що нібито це і є особистий простір дитини. Не заперечуючи цінність таких куточків, які, як правило, створюються за порадою психолога, наголошу, що вони мають дещо інше призначення – м’які подушки, пуфики, навіть крісла, на яких можна полежати і відпочити, є буфером для збудженої нервової системи дитини. Помріяти наодинці з собою, погортати-почитати книгу, розглянути книгу, розслабитися і відпочити від однолітків і дорослих – це завдання куточків усамітнення. На мою думку, втішатись, що створено особистий простір дитини, не варто, тому що, погодьтесь, створено умови для перепочинку у просторі групової кімнати, а це – інші завдання дорослого та інші шляхи організації простору. Цікавими є результати дослідження щодо просторової поведінки і соціального статусу дитини в групі (Ю.Плюснин, О.Богатирьова, О. Биченкова).

Так, дітям п’ятирічного віку під час вільної гри властиво розподілятись у просторі кімнати, це типово для структурованої спільноти: виокремлюються сильні угруповання з 2-3 дітей (альянси), є об’єднані в групи чисельністю до 7 дітей, які, у свою чергу, розподіляються відносно один одного регулярно (на максимальній відстані). За спостереженнями науковців, величина індивідуальної дистанції становить 40 см (за Е.Холлом – інтимна зона). Діти високого соціального статусу, хлопчики і дівчатка, мають меншу індивідуальну дистанцію, ніж діти низького статусу. Чи існують яскраво виражені статеві відмінності в просторовій перевазі дітьми один одного?

Хлопчики розташовуються на меншій відстані один від одного, ніж дівчатка, а діти різної статі зазвичай уникають один одного. Ці відмінності виявляються і в індивідуальних просторових перевагах і уникнення під час гри: хлопчики і дівчатка воліють грати окремо один від одного. Між хлопчиками і дівчатками існують відмінності в організації ними простору кімнати. Ігрові ділянки дівчаток розташовуються ближче до предметів; хлопчики більше використовують вільний простір (такі дані є і в дослідженні М.Осориної).

Просторові переваги в групі тісно пов’язано з соціометричною структурою групи. У дітей існує яскраво виражена перевага певних ділянок простору і персоналізація його (наявність свого місця за столом, свого столу, свого місця для сну, певних бажаних ділянок для гри). Дослідники дійшли висновку, що ці відмінності обумовлено тим, що соціальний статус багато в чому залежить від темпераменту дитини і, в першу чергу, від її загальної активності.

Отже, просторова поведінка є в деякому сенсі субстратом, на якому ґрунтуються всі інші види взаємодій, вона тісно пов’язана і з предметно-ігровою та комунікативною діяльністю, а також є важливим чинником в ієрархічних відносинах. Ученими також досліджено ефект «наукової безпорадності» під час вивчення людей і тварин. Виявляється, якщо організм упродовж довгого часу перебував в умовах повної відсутності особистої території і позбавлений можливості персонально відповідати за неї, тобто перебував в умовах територіальної ізоляції, то він є безпорадним і у всіх інших ситуаціях, демонструючи невпевненість, страх, безініціативність за необхідності приймати самостійні рішення і відповідати за них (Л. Шустова).

Марія Монтессорі зазначала, що з предметів, які формують у дитини чуттєвий досвід, створюється середовище – один із найважливіших елементів її педагогічного вчення (трикутник – дитина-дорослий-середовище).
На думку видатної педагогині минулого століття, правильно підготовлене середовище допомагає дитині поступово бути більш незалежною від дорослих.

Цій меті підпорядковані всі параметри середовища: розмір і розташування предметів відповідають росту і пропорціям дитини.
Діти можуть самі формувати середовище відповідно до власних уявлень про зручність робочого місця, переставляючи, наприклад, столи і стільці. Як тіло дитини, розвиваючись і вдосконалюючись, забезпечує їй свободу руху, так і дух її відчуває прагнення до пізнання довкілля і духовної незалежності.

Дорослі уважно спостерігають за тим, як дитина задовольняє це прагнення і допомагають їй в цьому процесі, створюючи і налаштовуючи під дитину середовище. Дитина розглядає, вислуховує, обнюхує, пробує на смак і, нарешті, обмацує предмети середовища, накопичуючи чуттєвий досвід. Накопичення чуттєвого досвіду, переробка вражень в уявлення та поняття – процес суто індивідуальний. Тому індивідуальні столи, шафи, шухлядки, мішечки, коробочки для особистих речей, які розташовано на рівні очей дитини – це і є символи особистої території, про яку діти піклуються. Коли особисті речі знаходяться у вільному доступі для дитини, зникає тривожність, з’являється впевненість, що «усе гаразд, усі мої скарби зі мною».

Є цікавий прийом, винайдений вихователями, які працюють із дітьми раннього віку. Але він згодиться і для тих дошкільників, у кого адаптаційний період відбувається важко. Так, пропонується батькам залишати в коробочці (мішечку, шухлядці) для особистих речей дитини якусь дрібну річ і показати сину-донечці, де річ знаходиться. Далі дорослий просить нагадати про неї, коли повернеться за дитиною. У малюка складається враження, що річ батьки не забудуть і обов’язково повернуться і за ним, і за річчю. Для того щоб допомогти дитині дошкільного віку засвоїти правила особистого простору, запропонуйте їй витягнути руки, повернутись навкруги, а потім показати, що таке особистий простір. Слід також обговорити, в яких випадках і з ким їй комфортніше бути ближче, далі – показати на фотографіях, що таке простір між людьми, яку відстань можна вважати доречною, а яку – ні («вона стоїть дуже близько», «цьому хлопчику, на мій погляд, незручно»); пояснити дитині, чому важливо поважати свій і чужий особистий простір, запропонувати такі правила: ніколи не входити в чужий будинок, кімнату без дозволу або ніколи не чіпати особисті речі іншої людини без її дозволу. Штаби, козацькі курені чи халабуди?

М. Осоріна, сучасна дослідниця особистого простору дітей, пише, що вражаючим відкриттям для дітей спочатку є те, що в загальнодоступному комунікативному просторі зовнішнього світу можна віднайти собі екологічну нішу, в яку не проникне чужий. І це можна зробити на очах у всіх, демонстративно, за допомогою секретної знакової системи: коду, шифру, таємної мови.

Саме така таємна мова і була секретною знаковою системою, описаною в книзі А.Гайдара «Тимур та його команда». Автору вдалося вловити і дуже точно втілити дитячі мрії про ідеальну дворову компанію однолітків та її активне, але таємне життя в просторі світу дорослих, де у цій компанії є своє секретне місце, таємне укриття, яке серед дітей часто має назву «штаб».
Отже, «штаб» Тимура є не тільки секретним місцем збору дитячої компанії, майстерно захованим всередині простору світу дорослих, але й одночасно центром дитячого семіотичного простору, куди стягуються всі системи їхніх секретних комунікацій. Якщо йдеться про функції цього «штабу» в житті дитячої групи, то М.Осорина називає їх дві.

По-перше, «штаб» є формою самоствердження буття дитячої компанії: виокремленням із зовнішнього середовища, відособленим, потаємним, ні для кого іншого не доступним, секретним укриттям, особливим самостійним світом, який є символічним епіцентром дитячого життя. По-друге, це спостережний пункт, що підноситься над буденним життям зайнятих своєю справою дорослих людей. Звідси діти можуть непомітно спостерігати за всім, що діється навколо, у великому світі, будучи самі ніким не помічені.

У Запорізькій та Дніпропетровській областях у деяких селах ще збереглось у дитячому мовленні слово «курінь» саме на позначення «хатки-прихистку» («штабу» – у північних регіонах), яку будують із гілок для ігор у козаків, розвідників та ін. Слово «курінь» первісно від диму, хати, тимчасової будівлі, зимівника. Розміри куренів могли бути дуже різними – від невеликого куреня, близького за розмірами до сучасних наметів, до великої хати на кількасот осіб.
Саме в куренях жили козаки на Запорізькій Січі. Звідси пам’ять предків – козацькі курені – дитячі ігри в козаків.

Цікавим є факт, що на півдні та сході України діти майже не користуються терміном «штаб», частіше використовують «халабуда» – від хала+буда. Таке житло є одним із найдавніших: стародавні слов’яни будували їх у степу, коли пасли худобу. Перша частина слова «халабуда» сходить до південнослов’янської назви дракона (змія), досі відомого в сербській, болгарській і македонській традиціях. Згідно з народними уявленнями, напередодні великих свят хали водять хоровод, від чого піднімається вихор, і людина, захоплена таким вихором, може збожеволіти. Слов’яни вірили також, що хали можуть перетворюватися на людей і тварин. Друга частина слова  «халабуда» є коренем від українського іменника «будівля». Швидше за все, стародавні українці вірили, що ці степові житла будуть надійною фортецею, що захищає від нечистої сили.

Авторське бачення актуальності запровадження «халабудної педагогіки»

Пропоную далі коротко з’ясувати, які є шляхи реалізації особистого простору дитини або як створити простір «халабудної педагогіки» (цей термін увела в обіг Т. Бабушкіна). Авторка терміну нагадує, що на півдні халабудою називається маленький будиночок, розміром із сарайчик. У педагогіці – це будиночок, створений з ковдр, відкритих парасольок, столів, завісок; будиночок, створений дитиною за своїм розміром і подібністю, дитиною, що шукає затишку і захищеності. Т. Бабушкіна рекомендує: «Як у це можна грати? Для цього варто пригадати запропоновані свого часу «придумування» С.Шацького – казки на місцевості. І, за порадою Джанні Родарі, «калькувати» її, узявши хоча б того ж Вінні і його компанію. А щоб персонажів вистачило на всіх, запропонуйте дітям бути Тигрою, Віслючком за бажанням і в будь-якій кількості. І кожну тварину розмістіть до окремого будиночка. А потім, узявши, наприклад, сюжет про годування Тигри, з якою незрозуміло що робити (адже ні меду не їсть, ні смачних жолудів), здійсніть сюжет гостювання від однієї халабуди до іншої з кількістю учасників, що все збільшується. Але це вже потім… Головне відбулося спочатку. Коли діти, не поспішаючи, обживали свої будиночки за законами одвічного жанру доньки-матері.
У глибині скринька більше нагадує схованку. Тут можна знайти звичайні предмети: клубок ниток, картоплю, черевик, човен… Та варто їх дістати окремо, як ми можемо побачити звичайний предмет у незвичайному вимірюванні, де він виступає як головний герой події». Пригадаймо, малюки вже в два-три роки роблять спроби звузити свій життєвий простір, використовуючи щоразу можливість усамітнитися, сховатись у власному «притулку». Важливо саме відчуття психологічної захищеності, ніж матеріал, з якого буде «виготовлений» імпровізований будиночок (це може бути нещільний і прозорий матеріал); навіть стіни з картону або легкої тканини допомагають малюку відпочити від подій, емоцій, людей.

Рекомендую почати підготовку до самостійного будівництва дітьми халабуд із знайомства з чудовою книгою «Будинки світу», зміст якої допоможе дошкільникам обрати проект, внести корективи у своє «будівництво» і буде гарною підмогою для самостійної творчості.

Можна також допомогти дітям розібратись із матеріалами під час облаштування власної халабуди. Для цього підійде звичайний підручний матеріал, який легко знайти: коробки з картону (із-під побутової техніки), листи фанери, поролон, пінопласт; потім зробити спеціальні отвори для вікон, дверей; щоб «оживити» інтер’єр, можна обклеїти стіни залишками шпалер, тканиною, кольоровим папером, малюнками малюка.

Слід застерегти дорослих від настирливого «педагогічного свербежу» – прибрати, скласти, сховати те, що на їхню думку є порушенням візуального простору: «Прийде методист і скаже, що в групі безлад, стоїть якийсь курятник посередині групи». Поки ми не повернемось до аксіоми – передусім природні інтереси й активність дитини – будемо розглядати фото європейських дитячих садочків і виправдовувати себе – «у нас такого не може бути».

Навіть підростаючи, діти не перестають будувати «укриття» з підручних матеріалів, і вже не тільки у  приміщенні, а й на майданчику, на дачі, у сквері, навіть на деревах. Дітям дуже подобаються «гніздечка» на деревах (діти кажуть «буду гніздуватись»). До речі, часто-густо дизайнери вишукують можливість зберегти в проекті дерева, які потім можна буде «прив’язати» до планування дитячого майданчика, передбачаючи саме «гніздування» дітей на гілках.

Задовольнити всім відоме бажання дітей «будувати курені», «халабуди» тощо та забезпечити особистий простір дитини можна ще й за допомогою ширм. Прикрасою групових приміщень можуть бути яскраві, легкі багатофункціональні ширми, виготовлені руками педагогів. Такі ширми дозволяють дітям усамітнюватися або грати невеликими ізольованими групами; вони зручні для переміщення, багатофункціональні: одну й ту ж ширму можна використовувати для споруди квартири, замка, космічного осередку, планетарію, музею, зоопарку і багато чого іншого; для розвитку сенсорики (колір, форма, величина), отримання математичних знань, організації театральної діяльності тощо. Матеріали, з яких виготовлено ширми, мають бути міцні, екологічно чисті,
легко митися, оброблятися. Кожна ширма оформлюється в кольоровій гамі відповідно до оформлення групового приміщення .

Отже, збудована власноруч халабуда (не куплена палатка, намет, шатро) – це просто скарб для дошкільників!

Невичерпна дитяча фантазія породжує незліченні теми для ігор, пов’язаних із будиночком: це і хатинка для Баби-Яги, і казковий теремок, і королівський палац. Нарешті, це просто Будинок, модель майбутнього сімейного гніздечка для дівчаток, які так люблять грати в «дочки-матері», або козацький курінь для хлопчиків. За допомогою батьків на прогулянку можна зробити й «переносний намет». Власне, це і не будиночок зовсім, а легкий шатер, який можна встановити в будь - якому куточку, де є дерево з відповідною за висотою гілкою. Але головне – його можна брати із собою в похід, на екскурсію для короткого відпочинку тощо. Він займає мало місця, легко встановлюється і згортається і, крім того, у спекотний день завжди забезпечить дітей необхідною тінню. Такий шатер (намет) чудово підійде і для зовсім маленьких дітей, адже його можна використовувати як запону для денного сну на повітрі.

Ми розглянули кілька шляхів реалізації «халабудної педагогіки», проте практики мають можливість розгорнути набагато більше варіантів щодо самостійного створення дітьми «козацьких куренів» або халабуд.
Проте, слід завжди пам’ятати, що особистий простір дитини – це пріоритет.

«Буда - халабуда або збережемо особистий простір дитини»

Увага! Нова стаття професора Катерини Крутій  про створення та збереження особистого простору дитини як  умови забезпечення комфортності  існування та розвитку  дітей і дорослих. Читаємо та обговорюємо!

 

 

 

​Рекомендації батькам:

 

 

 

Вікові особливості дітей дошкільного віку (теоретичні тези для батьків)

 


         Дорослим, які беруть участь у вихованні дитини, необхідно добре знати вікові особливості свого вихованця, щоб вимоги до дитини відповідали її психологічним та фізичним можливостям. Ці знання допоможуть дорослим запобігти багатьом конфліктним ситуаціям, добре зрозуміти дошкільника.


Основні досягнення  2 років

1. Формування самостійних активних рухливих дій дитини: впевнена ходьба, цілеспрямовані дії із предметами та іграшками.

2. Зародження нових видів діяльності.

3. Динамічний розвиток гри. Перехід від маніпулювання з предметами до використання іграшок та предметів-заміщувачів. Поява передумов рольової гри дитини рядом із однолітком з епізодичними короткочасними вербальними та дієвими контактами з ним.

4. Поява продуктивних видів діяльності (малювання, ліплення, конструювання).

5. Сенситивний період розвитку мови. Удосконалення розуміння мови дорослих та формування особистої мови, засвоєння та розуміння граматичних форм у фразової мови.

6. Зародження зачатків наочно-образного мислення.

7. Сенситивний період для сенсорного розвитку дитини через активне сприймання оточуючого світу та дій із предметами.

8. Поява елементарних узагальнень та знакової системи.

9. Короткочасні прояви волі.

10. Розвиток почуттів: почуття гідності, сорому, самоповаги, співчуття.

11. Виникнення прагнення до самостійності. Початок кризи 3 років. Можливі прояви негативізму та впертості.

12. Розвиток допитливості у процесі активного пізнання оточуючого світу.

 Новоутворення: відокремлення себе від оточуючих, порівняння себе з іншими людьми.


Основні досягнення 3 років

1. Усвідомлення свого «Я», своєї індивідуальності та виникнення потреби у признанні себе оточуючими у кризовому періоді, який продовжується.

2. Прояв ініціативи та активне прагнення до самостійності та самообслуговуванні, у побуті та інших видах діяльності.

3. Сенситивний період розвитку образного мислення.

4. Розвиток пізнавальної активності та пізнавальних процесів.

5. Сенситивний період розвитку активної мови-діалогу з дітьми та дорослими та скороченого діалогу.

6. Розвиток відтворюючої уяви ( відтворення побаченого чи почутого у малюнках та переказах) та зачатків творчої уяви, яка проявляється у вигляді дитячих фантазій.

7. Активне накопичення сенсорного досвіту ( колір, форма , величина).

8. Засвоєння дитиною елементарних морально-етичних норм поведінки у колективі на фоні емоційно-вольової непоступливості та ситуативних поведінкових реакцій.

9. Новоутворення: неподоланне прагнення дитини до спілкування та сумісної діяльності із однолітками, перехід від гри поруч до гри разом. Основний зміст рольової гри дитини: відтворення реальних дій дорослих людей із предметами.           


Основні досягнення 4 років

1. Активне формування особистісних якостей дитини, розвиток та проявлення позитивних і негативних рис характеру, які були закладені у період кризи 3-х років.

2. Якісні зміни в становленні взаємовідносин із однолітками, прагнення до колективних видів діяльності, активне усвідомлення норм і правил соціально-суспільних взаємовідносин.

3. Розвиток культури спілкування із дорослим, вміння слухати і чути співрозмовника, вести активний діалог.

4. Сенситивний період виникнення і розвитку  сюжетно-рольової гри, основним змістом якої є моделювання відносин між людьми, прагнення до об’єднання у ігрові підгрупи по 3 -5 чоловік при творчої взаємодії з дорослим.

5. Бурхливий розвиток допитливості, прагнення до пізнання нового.

6. Прояви зачатків логічного мислення в елементарній дослідницької діяльності, яка проводиться дітьми за власною ініціативою з метою пізнання оточуючого (досліди та експерименти з природними об’єктами, самостійні висновки і аналіз.

7. Активний розвиток, проявлення інтересів та здібностей дитини. Прагнення до самореалізації задоволення особистісних притягань.

8. Початковий етап формування довільних форм запам’ятання і розвиток творчого уявлення.


Проблеми і досягнення: 5 років

Характеристика віку: Це вік крайнощів. У ньому багато поєднується рис маленької дитини й більше зрілої. Діти цього віку дуже енергійні. Вони дуже активні, рухливі, прагнуть до дії. Страшно балакучі, пустослови. Їх все цікавить, нові заняття, але багато чого вони не виконують.

Спілкування і мова : Дитина прагне стати особистістю, починає втручатися в розмову старших, показувати їм, висловлювати свою незгоду. Прагне бути в центрі уваги. Мати в плані спілкування перестає бути для нього центральною фігурою. Можуть навіть виникнути конфлікти з мамою. Це пояснюється тим, що дитина вступає в коло більше широкий соціального спілкування. Значна роль у вихованні повинна в цей час належати батькові. На вимогливість батька дитина цього віку реагує, а на вимогливість матері ні, або не зауважує, що мати до нього звертається. З'являється прагнення до спілкування з однолітками. Серед однолітків кожна дитина прагне зайняти соціальний стан (соціальна роль). Але серед однолітків поводяться  войовничо. Якісні  зміни відбуваються в мовній діяльності:  мова стає  граматично правильної, починає будувати складні пропозиції, хоча у звуковій культурі  можуть бути погрішності.

Діяльність та пізнавальна активність:  Дитина в грі болісно переживає поразки. Психічний розвиток відбувається в грі й спілкуванні. Яскраво спостерігається прагнення до одержання знань. Але увага носить нестійкий характер.

Емоційно-вольова сфера: Вік неврівноважених почуттів, швидка зміна переживань.

Часто можна спостерігати, що дитина тягнеться до матері, але відразу  кричить:  "Не люблю"!" Страшно починає бояться різних тілесних пошкоджень.  Досить часто турбують нічні кошмари: " Мені приснився страшний сон!" -  необхідно переключити, заспокоїти. Іноді починає проявлятися вимогливість. Дитина починає будь-яку справу дуже легко, але, як правило, ніколи його не закінчує. Необхідний контроль дорослих! Діти часто зазнають труднощів у режимних моментах.


Проблеми і досягнення: 6 років

Характеристика віку: Діти прагнуть представити навколишній світ і знань у ньому своє місце. З ними набагато простіше дорослому про щось домовитися,  тому що дитина слухає дорослого й починає розуміти. Зовні вони сприймаються як хмурі та трохи пригноблі. Причина цього - незадовільна оцінка з боку дорослого. 

Спілкування і мова:  Можна спостерігати конфлікти, бійки з однолітками. Але не дивлячись на це віддає перевагу спілкуванню з ними,  досить швидко встановлюють контакти з дорослими, особливо з тими, з боку які  одержують схвалення.

Діяльність та пізнавальна активність: Внутрішній світ більше насичений. Вони намагаються зрозуміти те, про що довідаються. Часто спостерігається тенденція до фантазії. Перш, ніж висловити свою думку, починає обмірковувати, яскраво проявляється логічне мислення.

Емоційно-вольова сфера: з'являються нові переживання, що нічого не вміють, нічого не виходить. При обмірковуванні з'являється почуття сумніву - інтелектуальні почуття. Проявляє справедливість, але більше стосовно   іншої  дитини, чим до себе. Досить часто спостерігаються образи.  Дітей цього віку необхідно частіше підбадьорювати.

 

 

===========================================================================

 

Як треба батькам готувати

дитину дошкільного віку

до відвідування дитячого садка

 

1.Не обговорювати при маляті хвилюючі Вас проблеми, пов'язані з дитячим садком.     

2. Заздалегідь довідатися в дільничного лікаря, який тип адаптації можливий у дитини, вчасно прийняти всі міри при незадовільному прогнозі. 

3. Якомога раніше  провести оздоровчі заходи, які призначив лікар. 

4. Відправити дитину в дитячий садок лише за умови, що вона здорова. 

5. Не віддавати дитини в дитячий сад у розпалі кризи трьох років. 

6.3аздалегідь довідатися всі нові моменти в режимі дня в дитячому садку й ввести їх у режим дня дитини вдома. 

7. Підвищити роль  заходів, що загартовують. 

8. Оформити в дитячий сад за місцем проживання. 

9. Якомога раніше  познайомити малюка з дітьми в дитячому саду та з вихователями групи, куди він незабаром   прийде. 

10. Намагатися віддати його в групу дитячого саду, де в дитини є знайомі ровесники, з якими він раніше грав удома або у дворі. 

11. Настроїти малюка як можна позитивніше до його надходження в дитячий сад. 

12. Учити дитини будинку всім необхідним навичкам самообслуговування.                            

13. Не загрожувати дитині дитячим садком як можливим покаранням.                                                    

14.Готувати дитину до тимчасової розлуки з Вами, дати зрозуміти малюку, що це неминуче тільки тому, що він уже великий. 

15. Не нервувати й не показувати свою тривогу напередодні надходження дитини в дитячий сад. 

16. Планувати свою відпустка так, щоб Ви могли перший час не залишати дитину на цілий день у дитячому садку. 

17. Увесь час пояснювати малюку, що він для Вас, як і колись є ЛЮБИМИМ.

18. Налаштовувати дитину на позитивне відношення до дитячого саду, що це дуже здорово, що вона доросла до саду й стала такою дорослою.

==========================================================

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Психологічна готовність дитини до навчання у школі

(консультація для батьків)

 

До кінця дошкільного віку дитина добре усвідомлює свою статеву приналежність, знаходить собі місце в просторі й часі, Вона вже орієнтується у сімейно-родинних стосунках і вміє будувати їх з дорослими і однолітками: має навички самовладання, вміє підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації, бути непохитною у своїх бажаннях. В якості важливого досягнення в розвитку особистості дитини виступає переважання почуття "Я повинний" над мотивом "Я хочу". До кінця дошкільного віку особливого значення набуває мотиваційна готовність до навчання в школі.

Психологічна готовність до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності.

У психологічному словнику поняття "Готовність до шкільного навчання" розглядається як сукупність морфо-фізіологічних особливостей дитини старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного, організованого шкільного навчання. Готовність до шкільного навчання - це бажання і усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх протиріч, які визначають мотивацію до навчальної діяльності.

Найповніше поняття "готовність до школи" визначив Л.А.Венгер. Він вважав, що готовність до школи - це певним набір знань і вмінь, в якому повинні існувати всі інші елементи хоча рівень їх розвитку може бути різний.

Складовими компонентами психологічної готовності дитини до школи є:

  • мотиваційна (особистісна);
  • інтелектуальна;
  • емоційно-вольова.

Мотиваційна готовність - наявність у дитини бажання вчитися. Виникнення усвідомленого відношення дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу, які повідомляються дітям, були не тільки зрозумілі, але і знаходили емоційний відголос у них. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей до діяльності, яка активізує як мислення, так і почуття.

 

У мотиваційному плані були виділені дві групи мотивів учіння.

1. Широкі соціальні мотиви учіння або мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних стосунків.

2. Мотиви, пов'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями.

Особистісна готовність до школи виявляється у ставленні дитини до школи, вчителів і навчальної діяльності, включає також формування у дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з учителями і однокласниками. На час вступу до школи у дитини повинні бути розвинуті самоконтроль, трудові уміння і навички, вміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка.

До кінця дошкільного віку повинна скластися така форма спілкування дитини з дорослими, як позаситуативно-особистісне спілкування (за М.І. Лісіною). Дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування. Полегшується спілкування в ситуації уроку, коли виключені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми переживаннями, а можна тільки відповідати на поставлені запитання і самому ставити запитання по темі, попередньо піднявши руку. Діти, готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування і адекватно поводять себе на заняттях.

Інтелектуальна готовність передбачає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним та розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного ставлення до навчального матеріалу, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам'ятовуванням. Інтелектуальна готовність також передбачає формування у дитини початкових умінь у царині навчальної діяльності, зокрема, уміння виокремити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету діяльності. У вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на сумі засвоєних дитиною знань, а на рівні розвитку інтелектуальних процесів. Тобто дитина повинна вміти виділяти суттєве в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Д.Б.Ельконін, розглядаючи проблеми готовності до школи, на перше місце ставив сформованість необхідних передумов навчальної діяльності. При аналізі цих передумов, він виділив наступні параметри:

  • вміння дітей свідомо підпорядковувати свої дії правилам, які узагальнено визначають спосіб дії;
  • вміння орієнтуватися на визначену систему вимог;
  • вміння уважно слухати того, хто говорить, і точно виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;
  • вміння самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, що візуально сприймається.

Ці параметри розвитку довільності є частиною психологічної готовності до школи, на них спирається навчання у першому класі.

Готовність дитини до школи в царині розумового розвитку включає кілька взаємопов'язаних сторін. Дитині, що вступає до першого класу, необхідний певний запас знань про навколишній світ: про предмети та їхні властивості, про явища живої і неживої природи, про людей. їхню працю та інші сторони суспільного життя, про те, "що таке добре і що таке погано", тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їх якість - міра правильності, чіткості і узагальненості уявлень, що склалися в дошкільному дитинстві.

Відомо, що образне мислення старшого дошкільника створює досить великі можливості для засвоєння узагальнених знань і при добре організованому навчанні діти оволодівають уявленнями, які відображають істотні закономірності явищ, що відносяться до різних сфер дійсності. Такі уявлення - найважливіше здобуття, яке допоможе дитині в школі перейти до засвоєння наукових знань. Достатньо, якщо у результаті дошкільного навчання дитина познайомиться з тими сферами і сторонами явищ, які г предметом вивчення різних наук, почне їх виокремлювати, відрізняти живе від неживого, рослини від тварин, природне від створеного руками людини, шкідливе від корисного.

Особливе місце в психологічній готовності дитини до школи займає оволодіння спеціальними знаннями і навичками, які традиційно відносяться до власне шкільних, - грамотою, лічбою. розв'язанням математичних задач. Початкова школа розрахована на дітей, які не одержали спеціальної підготовки, і починають навчання з самого початку. Тому не можна вважати відповідні знання і навички обов'язковою складовою готовності дитини до шкільного навчання. Разом з тим значна частина дітей, які вступають до першого класу, вміє читати, а лічбою тією чи іншою мірою володіють всі діти. Оволодіння грамотою і елементами математики в дошкільному віці може впливати на успішність шкільного навчання. Позитивне значення має утворення у дітей загальних уявлень про звукову сторону мови та її відмінність від змістової сторони, про кількісні відношення речей та їх відмінність від предметного значення цих речей. Допоможе дитині вчитися у школі і засвоєне поняття числа, деяких інших початкових математичних понять.

Що стосується навичок читання, лічби, розв'язання задач, їх корисність залежить від того, на якій основі вони побудовані, наскільки правильно сформовані. Так, навичка читання підвищує рівень готовності дитини до школи тільки за умови, що вона будується на базі розвитку фонематичного слуху і усвідомлення звукового складу слова, а саме читання є злитим чи поскладовим. Читання по літерах, яке нерідко зустрічається у дошкільників, ускладнить роботу вчителя, оскільки дитину доведеться переучувати. Так само і з лічбою - досвід виявиться корисним, якщо спиратиметься на розуміння математичних відношень, значення числа, і некорисним чи навіть шкідливим, якщо лічба засвоєна механічно.

Про готовність до засвоєння шкільної програми свідчать не самі по собі знання і навички, а рівень розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної діяльності дитини. Загального позитивного ставлення до школи і до навчання недостатньо для того, щоб забезпечити стійке успішне навчання, якщо дитину не приваблює сам зміст одержуваних у школі знань, не цікавить те нове, з чим вона знайомиться на уроках, якщо їй не подобається сам процес пізнання. Пізнавальні інтереси складаються поступово, протягом тривалого часу і не можуть виникнути відразу при вступі до школи, якщо в дошкільному віці їх вихованню не приділяли достатньої уваги. Найбільші труднощі в початковій школі відчувають не ті діти, які мають до кінця дошкільного віку недостатній обсяг знань і навичок, а ті. що проявляють інтелектуальну пасивність, у яких відсутнє бажання і звичка думати, розв'язувати задачі, прямо непов'язані з якоюсь ігровою чи життєвою ситуацією, яка цікавить дитину. Для подолання інтелектуальної пасивності необхідна поглиблена індивідуальна робота з дитиною.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності, який може бути досягнутий дітьми до кінця дошкільного віку і який достатній для успішного навчання у початковій школі, включає в себе, крім довільного управління цією діяльністю, ще й певні якості сприйняття і мислення дитини. Дитина, яка вступає до школи, повинна вміти планомірно обстежувати предмети, явища, виокремлюючи їх різноманітні властивості. їй необхідно володіти досить повним, точним і розчленованим сприйняттям, оскільки навчання в початковій школі значною мірою ґрунтується на власній роботі з різним матеріалом, яка виконується під керівництвом учителя. В процесі такої роботи відбувається виокремлення істотних властивостей речей.

Важливе значення має орієнтування дитини в просторі і часі. Буквально з перших днів перебування у школі дитина отримує вказівки, які неможливо виконати без урахування просторових ознак речей, без знання напрямків простору. Уява про час і відчуття часу, вміння визначити, скільки його пройшло, - важлива умова організованої роботи учня в класі, виконання завдань у вказаний термін.

Особливо високі вимоги школа ставить до мислення дитини. Дитина повинна вміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Ще один бік психічного розвитку, що визначає готовність дитини до шкільного навчання, - це розвиток мови - володіння вмінням зв'язано, послідовно, зрозуміло для оточуючих описати предмет, картинку, подію, передати хід своїх думок, пояснити те чи інше явище, правило.

Важливий бік психологічної готовності до школи - достатній рівень вольового розвитку дитини. У кожної дитини цей рівень виявляється по-різному, але типовою рисою, яка відрізняє дітей шести-семи років, є підпорядкування мотивів, яке дає дитині можливість керувати своєю поведінкою і яке необхідне для того, щоб відразу ж, прийшовши до школи, включитися до спільної діяльності, прийняти систему вимог, які ставляться школою і вчителем.

Довільність пізнавальної діяльності починає формуватися в старшому дошкільному віці, але до моменту вступу до школи ще не досягає повного розвитку: дитині важко тривалий час зберігати стійку довільну увагу, заучувати значний за обсягом матеріал тощо. Навчання у початковій школі враховує ці особливості дітей і будується так, щоб вимоги до довільності їхньої пізнавальної діяльності зростали поступово, в міру того, як у процесі учіння відбувається її удосконалення.

Для розвитку довільності у дитини при роботі слід виконувати ряд умов:

  • необхідно поєднувати індивідуальні і колективні форми діяльності;
  • враховувати вікові особливості дитини;
  • використовувати ігри з правилами.

 

Отже, у пізнавальному плані дитина до вступу до школи вже досягає досить високого рівня розвитку, який забезпечує вільне засвоєння шкільної навчальної програми. Крім розвитку пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мислення і мови, до психологічної готовності до школи входять сформовані особистісні риси.