2023/2024 навчальний рік

Що таке синдром Дауна?

• Консультація. Ігри і казки, які лікують. Страхи у дітей.

• Консультація. Ігри і казки, які лікують. Якщо дитина гризе нігті

• Консультація. Казки, які лікують. Виховуємо у дітей любов до тварин та природи.

• Консультація. Казки, які лікують. Агресія

Ранній вік життя 

Вікові особливості мовленнєвого розвитку дитини

Другий рік життя

Починається період активного розвитку мовлення.

Дитина день у день стає дедалі більш самостійною, активною та проявляє більший інтерес до навколишнього світу. Продовжує розвиватися здатність малюка до наслідування. Значно поширюється запас слів, які дитина розуміє. На прохання дорослого малюк дає певні предмети, вказує на знайомі обличчя, іграшки, картинки. Впізнає своє зображення в дзеркалі, знає своє ім’я. Дитина вже не чекає, коли дорослий почне з нею розмову, а сама починає звертатися, коли хоче їсти або не може одягнутися. Фрази з двох, трьох слів є найчастішими висловлюваннями малюка в цьому віці. На цьому етапі фраза є простою та граматично не оформленою.

Третій рік життя

У період двох-трьох років активно формується фразове мовлення.

Висловлювання дитини стають граматично оформленими. Діти в цьому віці починають засвоювати граматичну будову мовлення: засвоюють відмінкові закінчення, узгоджують прикметник з іменником, використовують деякі прийменники (на, у), опановують навички використання в мовленні форм однини та множини іменників. До трьох років у дитини формуються всі основні граматичні категорії. Відбувається активне зростання словникового запасу. Дитина в цьому віці активно наслідує однолітків та грає в колективні ігри.

Орієнтовний порядок засвоєння дітьми звуків мовлення

Значення пальчикових ігор для розвитку дитини

Ви вже напевно знаєте, що малюк осягає навколишній світ через дотики. У такий самий спосіб розвивається і його мовлення. Учені довели, що чим більше різних поверхонь чіпає малюк (м’які, тверді, шорсткі, гладкі, холодні), тим більш говірким він стає.

Для дітей після одного року дуже корисні спеціальні пальчикові фарби: малюк опускає у фарбу руку або пальчик і малює на великому аркуші паперу. Можете дати йому пластилін, але тільки під своїм наглядом, — його можна поки просто м’яти і розривати на шматочки.

Чим старша дитина, тим більше навантаження можна давати її пальчикам. Після двох років запропонуйте маляті ігри з ґудзиками. Їх можна пришити на шматок тканини — вийде килимок-тренажер для ніжок, по якому можна ходити; або зробити забавні застібки. Дітям подобається просто перекладати ґудзики, розподіляти їх по величині, кольору, розкладати в коробочки.

Дуже корисні пальчикові ігри. Ваша дитина розповідає віршик і одночасно показує дії на пальчиках. Найвідоміший варіант такої гри — «Сорока-сорока», але є і більш складні для промовляння та показу.

Пальчикові ігри — це інсценування яких-небудь римованих історій, казок з допомогою пальців. Багато ігор вимагають участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях «праворуч», «ліворуч», «угору», «вниз» тощо.

Діти від року до двох добре сприймають пальчикові ігри, що виконуються однією рукою.

Трирічні малюки вже освоюють ігри, які проводяться двома руками, наприклад, одна рука зображає будиночок, а інша — кішку, яка вбігає в цей будиночок.

Пропонуючи малюкові пальчикову гру, важливо відразу створити її настрій, правильно вимовляти кожен звук, продумати вci рухи заздалегідь i поступово її повторювати. Особливу paдicть приносить дитині ситуація, коли вci члени сім’ї разом відтворюють пальчикову гру. Спочатку вона може тільки спостерігати за тим, як батьки граються в пальчикову гру, і поступово сама залучиться до процесу окремими звуками та рухами. Важливо, щоб вiдповiдна пальчикова гра повторювалась упродовж певного проміжку часу. Наприклад, гру присвячено весні протягом двох перших весняних тижнів. Потім на зміну приходить нова пальчикова гра, пов’язана з певною подією, святом, періодом року. Можна виділити певний час для пальчикової гри. Наприклад, перед сніданком. Коли лунають слова з гри, гортань дитини вібрує, повторюючи вci звуки, спершу беззвучно, а через деякий час з’являються відтворені склади i слова із запропонованої пальчикової гри. Hacтає i той момент, коли малюк разом з вами показує пальчикову гру з пальчиками.

Криза трьох років

Криза трьох років — одна з найяскравіших за проявами криз дитинства, яка нерідко застає батьків зненацька. Здається, ще вчора ваш малюк був милим і слухняним, а ви, вже трохи відпочивши від безсонних ночей, почали відчувати всю радість материнства (або батьківства), як раптом перед вами постає нове випробування: дитину ніби підмінили. Вона вередує, уперта, з нею важко навіть домовитися в тих ситуаціях, у яких раніше досить було просто попросити або навіть вказати на те, що потрібно робити.

Що ж сталося з гарною дитиною? Чому вона «зіпсувалася» і чи зіпсувалася взагалі? Щоб відповісти на ці запитання, спробуймо з’ясувати суть і причини кризи трьох років. Що можна вважати нормальними проявами, що минають з часом, а що дорослі приписують цьому віку «до купи»?

Криза трьох років характеризується цілою низкою поведінкових проявів, які отримали особливу назву — «семизір’я кризи трьох років». Як ви вже здогадалися, до нього зараховують сім основних симптомів цього віку. Для розуміння змісту розглянемо їх, хоча, звичайно, частина з них (а може, й усі) будуть слабко виражені у вашої дитини.

1. Негативізм. Якщо ви спостерігаєте, що поведінка вашого сина чи дочки суперечить тому, що пропонують дорослі, то, швидше за все, ви спостерігаєте саме негативізм (прагнення робити все навпаки й суперечити дорослим). Не плутайте це з непослухом. Неслухняною дитина може бути і в ранньому дитинстві, відмовляючись робити те, чого їй не хочеться, або продовжуючи робити те, чого дуже хочеться. На відміну від цього, негативізм — це реакція не на те, що ви пропонуєте, а фактично на вас (на дорослого) — на те, що це саме ви пропонуєте. Нерідко малюк і сам страждає від свого негативізму, адже йому іноді доводиться відмовлятися навіть від того, що йому хочеться, але що запропонували йому ви.

2. Упертість. Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина наполягає на чомусь не тому, що їй це не дуже треба, а просто «з принципу», просто тому, що вона цього вже зажадала, то мова йде про затятості. Цю якість не слід плутати з наполегливістю, яка могла проявлятися й раніше (ми говоримо про наполегливість, коли дитина наполягає на тому, щоб було виконано її бажання, те, чого їй дійсно продовжує дуже хотітися). Як і у випадку з негативізмом, діти нерідко самі стають «заручниками» своєї впертості: вони б і раді вже погодитися з дорослим і визнати його правоту, але не можуть, оскільки вже сказали своє «вагоме слово».

3. Норовистість. Це своєрідне дитяче невдоволення, їх нескінченні відповіді «Та ну!» на будь-які пропозиції дорослих. На що спрямована ця норовистість? Та на всі звичні рамки її дитячого життя: від усталених норм і традицій спілкування з батьками до іграшок. Дитина нібито опирається всьому, що з нею намагаються зробити дорослі, неважливо, чи вимагають вони чогось чи пробують розважити.

4. Свавілля. Тепер маленькі дівчатка й хлопчики прагнуть все робити самі, причому так, як їм здається правильним. Напевно, ця якість менше б засмучувала батьків, якби діти цього віку більш реально оцінювали свої можливості і бралися тільки за «дитячі» справи, але, на жаль, більшість з них хочуть робити самостійно майже все (що, взагалі-то, небезпечно), і часто самі дуже переживають розчарування у своїх силах.

5. Протест-бунт. У деяких родинах цей неприємний симптом кризи призводить до відчуття постійних військових дій: трирічна дитина свариться з дорослими, знаходить конфлікти «на рівному місці». Може навіть виникати відчуття, що вона весь час запасається невдоволенням і негативними емоціями (що призводять до її агресивної поведінки), як гранатами на полі бою.

6. Знецінення. Як і в кризах дорослого життя, у цій дитячій кризі все, що раніше мало цінність для дитини, може втратити її. Раптом зникає прихильність до улюблених іграшок. Батьки перестають бути авторитетом. Правила поведінки, прийняті в сім’ї і, здавалося, вже засвоєні дитиною, раптом перестають існувати для неї. Те, чим раніше ви легко відволікали малюка, тепер оголошується ним як непотрібне. Як один із проявів знецінювання, у мовлення дитини з’являються погані слова, лайки, які вона починає іноді застосовувати навіть до улюблених раніше речей.

7. Деспотизм. У сім’ях, де виховується одна дитина, ця риса нерідко призводить до картини, яку можна назвати «маленький тиран». Дитина прагне проявляти деспотичну владу над оточуючими, користуючись для цього всілякими способами і намагаючись стати «господарем становища» в будь-якій ситуації. Наприклад, вона може не відпускати мати з дому, протестувати проти присутності батька на кухні, вимагати, щоб бабуся принесла фломастери з сусідньої кімнати тощо. У сім’ях, де ростуть кілька дітей, деспотизм частіше виявляється у вигляді яскравих ревнощів, оскільки братів й сестер малята сприймають як люди, з якими доводиться ділити «владу».

Причини виникнення кризи трьох років

По-перше, до трьох років організм дитини зазвичай досягає достатнього розвитку для того, щоб малюк міг бути самостійним. Його пізнавальні інтереси також удосконалюються, від чого він стає «дослідником» навколишнього світу, в тому числі і своїх можливостей. Природним наслідком такого «дозрівання» стає бажання все робити самостійно і протест проти батьківської допомоги й заборон як обмежень активності.

По-друге, вважається, що саме у віці трьох років «народжується» особистість дитини. Звичайно, її особистість формувалася і в ранньому дитинстві, але приблизно в цей період дитина психологічно «відокремлюється» від батьків, усвідомлює себе окремою істотою. І ось вже фраза «Я сам» надовго закріплюється в словнику дитини. Щоб підсилити своє «Я», малюк потребує незалежності, але основний конфлікт цього віку полягає в тому, що одночасно з цим він продовжує бути залежним і відчайдушно потребує підтримки й любові дорослих. Фактично, маленькому упертюхові найбільше потрібно, щоб батьки визнали його самостійність і при цьому продовжили любити і піклуватися про нього.

По-третє, дорослим важливо пам’ятати, що часто яскраві прояви нормальної вікової кризи трьох років пов’язані з тим, що батьки вчасно не помітили того, що дитина виросла, що час багато що змінювати у спілкуванні з нею. Наслідком цього є «революція знизу», що показує «верхам» неможливість жити за старими правилами.

Отже, розгляньмо кожен з проявів кризи.

1) Що робити з негативізмом? Перш за все, зрозуміти його закономірність: щоб сформувати своє, потрібно відмовитися від «чужого» (навіть якщо воно батьківське). Пам’ятаєте фразу з пісні: «Весь світ насилля ми зруйнуємо вщент, а потім ми свій, ми новий світ побудуємо...»? На жаль, будь-яка незміцніла істота, чи то дитина або нова держава, розмірковує приблизно так, намагаючись розмежувати «своє» і «не своє». Крім того, іноді ви навіть можете використовувати стійкий негативізм дитини у своїх виховних цілях, ідучи від протилежного: наприклад, активно пропонувати їй те, що, як вам здається, їй хочеться, але що для неї шкідливо.

2) Як поводитися з упертюхом? Головне — не створювати ситуацію двох баранів на містку, як у народній казці. Не можна намагатися переламати дитину, тому що, як показує народна мудрість, у такій ситуації не буде переможців. Щоб сприймати ситуацію без внутрішнього роздратування й безсилої люті від такої «ірраціональної» поведінки малюка, спробуйте побачити в ній дорослішання дитини, становлення її особистості. Вважаю, батькам, несхильним до диктатури, буде не так уже й важко почати поважати прагнення дитини діяти на власний розсуд, намагатися мати власну думку і «тримати своє слово», хай поки в настільки безглуздих проявах.

Ви полегшите життя собі й дитині, якщо виявите гнучкість. Коли вже стане ясно, що малюк готовий погодитися, але його стримує раніше сказане ним же, спробуйте переінакшити свою пропозицію або придумати компромісний варіант. А може, просто залиште дитину в спокої на якийсь час, а потім покличте її приєднатися до вас. Головне, не обмежуйте гордості дитини словами на кшталт : «Я ж казав, що ти прийдеш дивитися мультики!» Постарайтеся просто радісно вітати її, якщо вона все-таки прийняла вашу пропозицію.

3) Як приборкати норовливих? Щоб зрозуміти суть цього явища, спробуйте пригадати свої ранні юнацькі уявлення про те, яким буде ваше доросле життя. Напевно, ви згадаєте, як відрізнялися ваші фантазії від життя вашої реальної родини, від того, як жили ваші батьки. Пам’ятаєте, як вам здавалося, що у вашому житті буде інакше, краще, ніж у них; як те, що вони радять, виявиться просто непотрібним, тому що ви інший і житимете по-іншому. Згадали? А тепер зіставте ті уявлення зі своїм теперішнім життям. Щось із батьківського багажу ви все-таки взяли? У чомусь домоглися дійсно іншої якості або способу життя?

Таке протиставлення себе батькам активно відбувається, звичайно, в підлітковому віці, але ж відділення та відокремлення дитини — процес дуже тривалий, тож можете вважати норовистість у три роки його початком. Сподіваюся, тепер вас не лякає вічне невдоволення дитини, адже ви впевнені, що воно є частиною важливого процесу її становлення? Тоді ви можете залишити свої спроби захопити і розважити її. Нехай дитина побуде наодинці з собою і робитиме, що хоче. Досить скоро їй стане нудно, і вона прийде до вас. Ось тоді ви запропонуєте їй усе те, від чого вона відмовлялася раніше. Тільки зробіть це ненав’язливо, без зайвого ентузіазму, щоб не спровокувати відмову дитини знову.

4) Як реагувати на свавілля? Тут необхідно шукати золоту середину, адже необмежена свобода для дитини шкідлива не менше, ніж строгі обмеження.

По-перше, постарайтеся зробити свою оселю максимально безпечною для дитини, щоб у вас було якомога менше ситуацій, коли необхідно обмежувати дитину з метою її безпеки. Причому зробити це треба задовго до того, як дитині виповниться три роки, ще з того часу, коли дитина почала ходити.

По-друге, надайте хлопчикові або дівчинці можливість робити самостійно все, що вони в силах зробити.

По-третє, в тому що, що маля ще не може зробити, але чого його можна навчити, допомагайте йому, але не робіть усе за нього. Нехай день у день додається кілька справ, з якими малюк може впоратися, зростає його впевненість у власних силах.

По-четверте, коли дитина явно хоче взятися не за свою справу (наприклад, попрацювати перфоратором), то саме час батькам згадати про такі особливості дитячої психіки, як підвищене переключення уваги і залучення до ігрової діяльності. В описаній ситуації можна запропонувати дитині пограти в інструмент, коли він вимкнений, або купити їй іграшковий аналог. При цьому не забувайте висловити свою впевненість, що мине не так багато часу, і дитина обов’язково зможе по-справжньому працювати й допомагати батькові в ремонті. А поки це тренування.

5) Як поводитися під час сварок? Безумовно, тут потрібні обмеження. Коли дитина обзиває матір чи батька, вона повинна розуміти, що робить щось недобре, і що дорослі сердяться. Однак не можна опускатися до рівня трьох років і починати конфліктувати з дитиною. Краще покажіть мімікою й інтонаціями або діями, що вам це неприємно й образливо. Якщо ж малюк просто скандалить, але не ображає батьків, то спробуйте озвучити його почуття: «Ти зараз сердишся на тата?» або «Ти злишся, тому що тобі не дали подивитися телевізор?» тощо. У такий спосіб ви даєте дитині відчуття, що її розуміють, і вчите проговорювати свої емоції так, щоб не кривдити оточуючих. І нарешті, не забувайте, що потрібно періодично давати дитині прийнятні способи виплеснути свою агресію: жартома побитися, покидатися подушками, побити грушу тощо, зважаючи на ситуацію і місце.

6) Що робити зі знеціненням? Більше за все в таких ситуаціях батьків зазвичай хвилює не те, що все старе знецінюється, а те, що купуються нові цінності не так швидко. Що ж, зруйнувати завжди легше, ніж створити, і часу на це потрібно менше. Але якщо розвиток вашого малюка відбувається нормально, то скоро з’являться нові речі й люди, які дитина цінуватиме. Тож не хвилюйтеся і дайте синові або дочці трохи побути таким «юним Базаровим». Коли ви відчуєте, що всі бунтарські прояви вже не мають колишньої могутності і що «розвінчана» дійсність вже в тягар самій дитині, то можете спробувати почати пропонувати їй щось нове. Наприклад, самостійно вибрати іграшку в магазині або мультфільм у відеопрокаті, знайомити її з новими людьми тощо.

7) Як будувати своє життя з маленьким тираном? Деякі батьки, намагаючись уникнути зайвих конфліктів у сім’ї, намагаються в усьому поступатися дитині й підкорятися її бажанням усе своє життя. Але питання в тому, як довго це може тривати, адже з доброї волі люди (у тому числі діти) рідко відмовляються від влади. А терпіння батьків не безмежне. Тому краще відразу розумно обмежувати дитину, даючи багато свободи, щоб розпоряджатися своїм часом і силами, але не часом і бажаннями інших членів сім’ї.

Важливо навчитися відділяти справжні потреби дитини від тих, які, скоріше, є проявами її бажання контролювати інших. У другому випадку слід м’яко, але суворо вміти говорити дитині «ні», підкреслюючи, що дії інших у цьому випадку ніяк їй не шкодять, а отже, батьки (або інші дорослі) мають право зробити так, як вони вважають за потрібне.

Який вплив на дитину

має психологічна атмосфера в родині?

(пам’ятка для батьків)

 Пам’ятайте, що атмосфера в родині має істотний вплив на психічне та фізичне здоров’я малюка.

 Тут важливі насамперед доброзичливі стосунки між членами родини.

  Не забувайте, що скандали, суперечки між батьками, різкість та грубість у звертанні старших одне до одного, просто прояви відсутності такту травмують нервову систему дитини, призводять до неврівноваженості, дратівливості та нервозності.

 До цих же наслідків призводить і непомірне застосування всіляких заборон на кшталт «не чіпай», «не бігай», «не лізь» тощо. Таке авторитарне виховання не сприяє нормальному розвиткові дітей, як і протилежна крайність у випадку «вільного» виховання, коли дитині все дозволено.

 У сім’ї має бути спокійна, не гамірна обстановка, тому що постійний шум, голосні розмови є сильними і шкідливими подразниками для нервової системи малюків. Повернувшись увечері з дитячого садка, дитина сповнена вражень дня. Їй необхідно дати можливість поділитися ними, а потім спокійно погратися та підготуватися до нічного сну.

Психолого-педагогічна

характеристика дітей раннього віку

Ранній вік — своєрідний і неповторний етап у житті людини. «Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в наступні періоди, а подекуди й на все життя», — писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Щелованов. У ранньому дитинстві закладаються основи всього подальшого розвитку людини.

Дорослі проблеми дитячого розвитку

Особливості та рівень розвитку дитини визначають умови її життя, виховання, навчання насамперед у родині, бо саме мама й тато є першими вихователями маленької людини. Сучасне життя зумовлює великі відмінності в тому, як виховуються діти в різних сім’ях, яких знань та вмінь вони набувають.

На жаль, почасти саме батьки, їхні «дорослі» негаразди, незнання особливостей нервово-психічного розвитку дитини та її виховання призводять до проблем та вад у розвитку малюка.

Серед сучасних батьківських негараздів, які провокують проблеми дітей, можна назвати такі:

·   знервованість батьків, пов’язана з виконанням професійних обов’язків та сімейними справами;

· небажання змінити свій спосіб життя після народження дитини (пристосування малюка до режиму дорослих; надранній вихід мами на роботу і перекладання догляду за дитиною та її виховання на бабусю чи няню);

· нерозуміння масштабності раннього дитинства, а звідси — надання переваги догляду за малюком перед його вихованням та розвитком;

·       надмірна заклопотаність хатніми справами, а як наслідок — звинувачення малюка у неслухняності, вередуванні, невмінні почекати або пограти самостійно;

 ·   елементарна педагогічна неграмотність батьків: постійна тривожність («чи правильно розвивається мій малюк»), але без намагання якось змінити ситуацію на краще; завищені вимоги до розвитку дитини; або, навпаки, знижені: милування малюком, уседозволеність;

·    покарання, в тому числі й фізичне, залякування, підвищений тон як норма спілкування з дитиною;

·  небажання та невміння взаємодіяти з дитиною, виходячи з її інтересів, уподобань тощо;

·  налаштованість батьків у вихованні та розвитку дитини на виконання власних бажань, потреб, нереалізованих у власному дитинстві (навчання англійської мови, орієнтування на свої уподобання під час купівлі іграшок; надмірне загартовування без урахування при цьому бажань дитини), що й призводить до негативних емоційних переживань;

·  надання переваги надранньому навчанню, зокрема читання, математики, іноземної мови, — уже з 2–3 років. Некритичне слідування «моді» у розвитку дітей.

·     конфліктні стосунки в сім’ї;

·     розлучення батьків та повторні шлюби тощо.

Отже, багато труднощів у розвитку малюків зумовлені проблемами самих дорослих. Нехтування закономірностями психічного розвитку призводить до значних викривлень у становленні психіки маленької дитини.

Ранній вік: який він?

Період від одного до трьох років характеризується цілою низкою особливостей. Насамперед це інтенсивний темп як фізичного, так і нервово-психічного розвитку. Наприкінці третього року життя малюк оволодіває всіма основними рухами (ходьбою, бігом, повзанням, киданням у ціль), рухами кисті та пальців, мовленням, навчається діяти з предметами, набуває певної самостійності та намагається її відстоювати. Проте через вікову морфологічну та функціональну незрілість організму розвиток відбувається на несприятливому тлі.

Наступна особливість — надзвичайна вразливість організму, нервової системи, психіки малюка. Тому швидкий темп розвитку можливий лише за великої пластичності всього організму й насамперед вищої нервової та психічної діяльності. Вища нервова діяльність дітей раннього віку характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів: процеси збудження превалюють над гальмуванням. Маленьким дітям легше щось зробити, аніж утриматися від дії, вони не здатні очікувати. Не можна також вимагати від малят і швидкого припинення дій, миттєвого реагування на заборони чи накази, оскільки вони неспроможні на це через слабку рухливість нервових процесів. Тож, налаштовуючи дитину на якісь дії, слід ураховувати певну відстроченість у реакціях.

У перші роки життя досить значущою є єдність і взаємозалежність фізичного та психічного розвитку. Наприклад, навчившись самостійно ходити, дитина здобуває фізичну незалежність від дорослого, перед нею розширюється простір, який вона тепер пізнає за допомогою рук, що вивільнилися від повзання. Якщо виникають якісь негаразди зі здоров’ям дитини, це позначається на ставленні до навколишнього; знижується її сприйнятливість. Діти, які довго хворіють, втрачають набуті вміння, мовленнєві й рухові навички. У цей період від настрою дитини залежить її фізичний та психічний розвиток. Отже, завдання близьких дорослих — зберігати бадьорий стан малюка.

Емоційність та імпульсивність поведінки. Усі реакції, дії малюка, стійкість його уваги, працездатність залежать від того, чи подобається йому це, чи цікаво, чи отримує він задоволення. Він засвоює те, що його зацікавило, емоційно привабило, відповідає його бажанням та потребам. Емоційний стан однаково важливий і для двох-, тримісячногомісячного немовляти, і для трирічної дитини. Крім того, характерною є емоційна залежність від настрою дорослих та інших дітей, легка змінюваність емоційного стану. Навіть незначний (з погляду дорослого) привід може спричинити зміну веселого настрою на плач і навпаки. Імпульсивність поведінки проявляється в миттєвому напруженому бажанні отримати певний предмет, виконати якусь дію саме в цей момент.

На початку раннього віку над дитиною володарює предмет: він диктує її бажання, визначає поведінку, проте вже трирічний малюк сам стає володарем предметів, усвідомивши їхнє суспільне призначення та навчившись користуватися ними. Зацікавленість якимось предметом, явищем чи діями породжує та стимулює дитячу увагу, пізнавальну активність, викликає практичні дії, створює ситуацію взаємодії з дорослим, сприяючи комунікативно-мовленнєвому розвитку дитини. Ситуативність усіх психічних процесів — ще одна особливість раннього дитинства.

Таким чином, щоб забезпечити адекватний вікові дитини гармонійний розвиток, батьки й близькі дорослі мають задовольняти провідні потреби малюка, які полягають у пізнанні світу через практичні дії з предметами; у контактах, увазі, спілкуванні з близькими дорослими та однолітками, у фізичній активності.

Предметна діяльність

Крім зазначених особливостей, необхідно враховувати провідні характеристики психічного розвитку дитини, до яких належать, зокрема, тип провідної діяльності; новоутворення віку.

Провідною діяльністю в ранньому віці, яка задовольняє потреби дитини, забезпечує появу новоутворень у психіці, зумовлює формування якостей для опанування нових видів діяльності, є предметна діяльність.

До предметних дій дитина переходить від маніпуляцій з предметами. На відміну від маніпулятивних предметні дії спрямовані на використання предмета за його призначенням. Оволодіння предметною діяльністю починається зі спільних дій дорослого і малюка. Потім з’являються частково розподілені дії, коли дорослий лише допомагає, спрямовує рухи малюка. Пізніше з’являються самостійні власні дії дитини, які вона виконує за показом, а потім і за словесною інструкцією дорослого. Уміння співвідносити свої дії з діями дорослих та сприймати їх як зразок формується наприкінці третього року життя. До функцій дорослого на цьому етапі належать також контроль та оцінка виконуваної дитиною дії. При цьому слід всіляко підтримувати активність дитини, коли вона наслідує дії дорослого, намагаючись робити щось самостійно, бо саме власна активність — одна з основних умов повноцінного психічного розвитку малюка.

Предмети, якими оволодіває дитина, є здебільшого побутовими, що сприяє розвитку самостійності та самообслуговування. З іншого боку, не треба придумувати якихось спеціальних занять щодо оволодіння предметами. Варто лише дозволити дитині бути не просто спостерігачем, а й активним учасником усіх побутових процесів.

Малюк опановує предметний світ, навчається орієнтуватись у ньому, розуміти, що кожен предмет має своє призначення. Важко переоцінити роль предметної діяльності в психічному розвитку дитини. На думку В. Ільїної, саме вона є локомотивом цього розвитку. Беручи участь у її становленні, близький дорослий тим самим сприяє всьому ходу психічного розвитку малюка.

Відкриваючи для себе предметний світ, дитина водночас відкриває і саму себе, свої сили, можливості, здатності, інтереси. Успіх в експериментуванні з предметами переконує її у власних силах і можливостях, що вона й намагається закріпити в подальших пошуках. Таким чином, завдяки предметній діяльності малюк відкриває навколишній світ і самого себе.

Відкриття власного «Я»

 Найважливіший етап у розвитку самосвідомості протягом раннього віку — третій рік життя, коли формується особистісне новоутворення — гордість за досягнення. Це новоутворення яскраво виражається в прагненні зафіксувати результати своєї діяльності, продемонструвати власні успіхи дорослому. Без належного схвалення ці успіхи значною мірою втрачають для дитини свою цінність, а радісні переживання з цього приводу затьмарюються. Негативне чи байдуже ставлення дорослих спонукає дитину з подвоєною енергією добиватися уваги й позитивної оцінки. Невизнання її досягнень дорослими зумовлює підвищену образливість, емоційні вибухи. Поява цього новоутворення пов’язана з тим, що на третьому році життя дитина під впливом дорослого дедалі частіше цікавиться результатом своїх дій, прагне досягнути бажаного. Звичайно, процес дії ще дуже важливий для неї, а результат не є досконалим, проте в будь-якій діяльності дитина, як і дорослий, прагне здобути його. Таким чином, у предметній діяльності акцент переміщується з процесу на результат, який стає регулятором дій дитини.

Саме тому предметна діяльність, провідна в цьому віці, «тягне» за собою психічний розвиток, як особистісний, так і інтелектуальний. В особистісному плані малюк засобами предметної діяльності відкриває власні можливості, що стимулюють його самостійність і зрештою приводять до відкриття власного «Я». Отже, предметна діяльність стимулює розвиток усієї пізнавальної сфери малюка.

Спілкування з дорослим

Спілкування дорослого з дитиною має надзвичайне значення для її психічного розвитку. Основу цієї взаємодії становить ділове спілкування, спрямоване на опанування предметом. Саме навколо спільних дій і розгортаються нові форми взаємодії з дорослим, емоційно-позитивне ставлення якого до малюка і створює тло, на якому той може успішно навчатися користуватися предметами. Мовлення в ранньому віці розвивається за двома напрямами: удосконалюється розуміння мовлення дорослих (пасивне мовлення); формується власне активне мовлення дитини. Краще розуміння мовлення дає змогу використовувати його як засіб пізнання дійсності.

Важливе новоутворення цього віку — мовленнєве спілкування. На третьому році життя розвиток мовлення пов’язаний з розширенням кола його функцій. Це насамперед налагодження взаємодії і взаємин з близькими дорослими й дітьми (комунікативна форма мовлення), пізнання навколишнього світу (означувальна функція). Дитина засвоює основну форму мовленнєвого спілкування — діалогічну. Вона вчиться висловлюватися, ставити запитання й самостійно відповідати, звертатися до людей, які її оточують, з проханнями та пропозиціями. Основні новоутворення у змісті та структурі мовлення з’являються саме в процесі ініціативних висловлювань малюка. Тому не слід занадто регламентувати його мовленнєву поведінку. У дитини має бути можливість вільно висловлюватися за власним бажанням.

Новоутворення у пізнавальній сфері — якісні зміни в характері сприймання, яке з акту реагування на предмет перетворюється на акт орієнтування в предметах і починає розвиватися як перцептивна діяльність. Співвідносячи певні предмети чи їх частини, дитина прикладає, накладає їх один на одний. Поступово зорове сприймання починає передувати безпосередньому виконанню практичних дій на основі набутого аналогічного досвіду. І вже до трьох років дитина може розглядати, перелічувати знайомі їй зображені предмети, не торкаючись пальчиком, вислуховуючи вказівку дорослого, й лише після цього діяти; слухати казки, вірші, оповідання. Тепер вона здатна не тільки дивитися, а й бачити, не тільки слухати, а й чути. Важливе значення для розвитку сприймання має його поєднання зі словом.

Пам’ять реалізується в активному пізнанні. Вона є певним моментом у самому процесі сприймання, його продовженням. Мовлення вносить значні зміни в процеси пам’яті, допомагає міцніше їх закріплювати й оперативніше відтворювати. На третьому році життя на основі сприймання та практичних дій з предметами формується уявлення пам’яті.

Активне сприймання предметного середовища (виділення ознак предметів, порівняння їх між собою, співвіднесення за зразком) потребує розвитку мисленнєвої діяльності. Мислення малюка є наочно-дійовим, бо відбувається в наочній ситуації через практичні дії.

З відокремленням дії від предмета та розвитком мовлення пов’язане одне з основних досягнень раннього віку — зародження знакової функції мислення. Виникнення такої функції свідчить про перехід до нового характерного для людини типу пізнання, опосередкованого знаковими системами.

Переживання з приводу уявленого надзвичайно яскраві, й дуже часто дитина не може відрізнити уявне від реального. З огляду на це дорослий має контролювати себе, зокрема висловлювання свого невдоволення поведінкою дитини, її відмовою щось робити, погрози.

Як бачимо, вивчення раннього періоду життя дає уявлення про великі потенційні можливості кожної дитини. На жаль, умови життя дітей не завжди сприяють їх розкриттю. Отже, дорослі повинні створити певне середовище, яке забезпечувало б розвивальний ефект: щоб задовольнялися дитячі інтереси, враховувалися вікові особливості діяльності малюка, стимулювалася б його власна активність.

Фізично розвиваємо дитину вдома за допомогою здоров’язберігаючих технологій

Пісок — унікальний природний матеріал, що сприяє розвитку тактильної чутливості, «мануального інтелекту» дитини. Тому перенесення традиційних навчальних і розвивальних завдань у пісочницю дає додатковий ефект. З одного боку, суттєво підвищується мотивація дитини до занять. З іншого — розвиток пізнавальних процесів відбувається інтенсивніше й гармонійніше. А якщо врахувати, що пісок має чудову властивість «заземлювати» негативну психічну енергію, то в процесі навчальної роботи відбувається й гармонізація психоемоційного стану дитини.

Звукотерапія. Усім відомо про лікувальні властивості природних звуків. Особливо корисні вони для людини міської, задавленої урбанізацією, яка на природі отримує величезний заряд енергії, відчуває в собі підйом духовних і фізичних сил, творчого потенціалу. Навіть короткочасне єднання з природою може відволікти людину від важких думок і щоденної метушні. Одна справа — чути гуркотіння машин на виробництві, вищання гальм та гудки авто на вулиці, нестрункий гомін людських голосів у магазині, й зовсім інша — заспокійливі звуки живої природи, невід’ємною частиною якої є сама людина.

Кольоротерапія — це метод зцілення кольором, який нині став дуже популярним. Ще в глибоку давнину люди помітили, що кольори не лише можуть поновлювати душевну рівновагу, вони є серйозним лікувальним фактором за численних психічних та фізичних хвороб. Кольором зцілювали в Єгипті, Китаї, Індії, Персії. Вплив кольору на психіку й тіло людини не припиняв бути актуальною темою й пізніше. Наш мозок, вважають учені, сприймає колір так, як шлунок їжу. І так само, як нам іноді хочеться якої-небудь конкретної їжі, наше тіло час від часу потребує конкретного кольору. При цьому «пілюлі кольору» для людини абсолютно безпечні, тоді як прийом синтетичних ліків може супроводжуватися численними побічними небажаними явищами.

Як допомогти дитині

адаптуватися в дитячому садку

(пам’ятка для батьків)

Шановні батьки! Усвідомте, що ваше власне хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями групи та особливостями організації життя в групі.

Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитячому садку багато діток, іграшок, там буде цікаво і добре.

Підпорядкуйте домашній режим режиму роботи дитячого садка, особливо дотримуйтесь часу вкладання спати і періодів харчування.

  Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.

Повідомте вихователів про звички і вподобання вашого малюка.

Потурбуйтеся про нервову систему сина чи дочки — не залишайте малюка на цілий день з перших днів відвідування дитячого садка.

Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи і будьте певні, що працівники зуміють прийняти вашу дитину і по-материнськи дбатимуть про неї.

Як навчити малюка вдягатись самостійно?

Навчати дитину навичок самостійного одягання слід з двох-трьох років. Приблизно з цього віку в дитини з’являється наполегливе прагнення до самостійності, і якщо ви вчасно і правильно відреагуєте, то вам взагалі не доведеться змушувати дитину робити щось — вона сама цього прагнутиме. Тому якщо вашому малюкові два або три роки, зверніть увагу на кілька рекомендацій дитячих психологів.

Не можна придушувати ініціативу дитини. Якщо вона хоче спробувати одягнутися сама, не заважайте їй. Але й не вимагайте від дитини відразу ж, щоб вона одягалася тільки сама. Дуже часто батьки просто не витримують повільного темпу одягання малюка і, відчуваючи, що вони вже спізнюються, починають у поспіху самі одягати дитину, не даючи їй самостійності. У цьому випадку має сенс почати збори трохи заздалегідь, з урахуванням часу на спокійне освоєння навичок одягання малюком.

Не слід виражати своє невдоволення відносно невдалих спроб дитини одягатися. Пам’ятайте, що малюк вчиться, і від батьків він чекає похвал, а не критики.

Якщо дитина не хоче одягатися самостійно, спробуйте трохи спонукати її: наприклад, одягаючи їй шкарпетки або штанці не до кінця і пропонуючи дитині закінчити вдягання самій.

Можна спрямувати навчання в цікавіше русло. Наприклад, запросіть пограти малюка з вами із застосуванням елементів одягу. Багато дітей люблять демонструвати наряди. Граючи, спонукайте свого малюка самостійно одягатися і роздягатися.

Дуже часто швидкому освоєнню навички самостійного одягання перешкоджає сама конструкція одягу дитини. Якщо на речах малюка є чисельні блискавки і шнурівки, дрібні ґудзики, то це значно ускладнює процес одягання. Тому на перший час було б доречніше купувати дитині речі з великими зручними застібками, на липучках, резинкою.

Молодший дошкільний вік

Взаємодія родини та дитсадка

в моральному вихованні дітей

Моральне виховання є одним із найважливіших чинників загального розвитку дошкільників. Воно здійснюється у всіх видах діяльності і покликане забезпечити виховання в дитини з перших років життя гуманного ставлення до навколишнього світу, любові до родини, рідної домівки, краю, міста, Батьківщини; повагу до людей різних національностей, державної символіки.

У процесі морального виховання в дитини розвиваються гуманні почуття, формуються етичні уявлення, навички культурної поведінки, соціально-суспільні якості, повага до дорослих, відповідальне ставлення до доручень, уміння дружно гратися й трудитися, справедливо оцінювати свої вчинки й оцінювати дії інших дітей. Особистісне становлення дитини починається дуже рано. У цілісному процесі її розвитку мораль посідає дуже важливе місце. У дошкільному віці найбільший вплив на моральний розвиток дитини здійснює дорослий. Маля робить перші кроки в освоєнні норм життя, спілкуючись із дорослими, переймаючи в них досвід поводження, орієнтуючись на слова «так потрібно», «так не можна». Перші уроки моральності дитина отримує в родині. У дошкільних установах провідна роль у цьому процесі належить вихователеві. Його педагогічна діяльність стає ще ефективнішою за умови активної взаємодії з батьками.

На межі раннього й дошкільного дитинства спільна з дорослими діяльність поcтупається самостійній, у дитини з’являються власні бажання, формуються стосунки з однолітками, які ґрунтуються вже на основі набутого досвіду поводження. У цей період дорослий є взірцем для дитини, яка активно спостерігає за ним, за його ставленням до предметного світу, оточення; прагне діяти, як «дорослий». Це нове ставлення активізує дії дитини, є основою її особистісних новотворів.

Інтенсивне засвоєння прикладу дорослих, підпорядкування дій взірцеві формують довільну поведінку, а також сприяють засвоєнню етичних норм. Значна роль у цьому процесі належить грі як провідному виду діяльності в розвитку дитини. Розвиток дошкільника залежить від сформованості ігрової діяльності, її змістовності, ступеня активності в ній дитини.

Дошкільник набуває знань, умінь, уявлень залучатися до гри, а отже, формуються динамічні характеристики розуму, а також регульована дитиною власна поведінка. В іграх дочки-матері, дитсадок, лікарню, магазин та інших втілюється образ, що склався в дитини в період, коли діти опановували сюжетно-рольову гру, дорослий присутній у грі опосередковано, через роль, що бере на себе дитина. У грі формується механізм особистісної поведінки, підпорядкованої образу, що розкриває моральну сторону людських стосунків.

Кожен віковий період розвитку дошкільника має свої особливості. Моральний розвиток пов’язаний з різними психічними процесами. Так, у ранньому віці (другий рік життя) домінує сприйняття, з чим пов’язана безпосередність у поведінці дитини. Пізніше (до трьох років) домінуючого значення набуває пам’ять як основа накопичення й збереження особистого досвіду. Потім на перший план поступово виступає мислення, що спричиняє узагальнення факторів морального змісту. Зовнішні умови життя й виховання дітей, сполучаючись із внутрішнім світом, що розвивається, визначають соціальну ситуацію розвитку. Сполучною ланкою між зовнішнім і внутрішнім світом дитини є її переживання. Емоційність виражається в індивідуальному ставленні до навколишнього, зокрема у симпатіях, перевагах, неприйнятті чого-небуть.

Значення літературних та музичних творів

в естетичному розвитку дошкільників

Читання книг посідає в житті дошкільника особливе місце, оскільки саме книга залишається найбільш доступним засобом духовного й етичного розвитку особистості малюка. Залучення дитини до читання є одним з основних завдань художньо-естетичного виховання дошкільника.

З іншого боку, книга на дошкільному етапі виступає як ефективний засіб пізнавально-мовленнєвого розвитку дитини, допомагає малюкові швидко й зацікавлено пізнавати навколишній світ, вбирати і переживати величезну кількість вражень, навчає переймати норми поведінки людей, наслідувати їх, у тому числі й героїв книг.

Головна цінність дошкольного віку — висока емоційна чуйність у сприйнятті художнього слова, здатність яскраво переживати описані події, неодноразово з хвилюванням стежити за розвитком сюжету.

У 3–4 роки дитина відзначається високою допитливістю, намагається розширити свій кругозір, прагне вийти за межі навколишнього середовища. Твори про тварин, природні явища, опис ігрових і побутових ситуацій дозволяють дитині пізнавати світ.

Особливу роль у вихованні та розвитку три-, чотирирічної дитини відіграє фольклор. Пісеньки, пестушки й потішки знайомлять дитину з правилами особистої гігієни, правилами життя серед людей, готують малечу до майбутнього дорослого життя.

Мовленнєвій діяльності молодшого дошкільника сприяють:

•         спільне розглядання ілюстрацій до вже знайомого твору;

•         розглядання нової книги, що передує читанню, прогнозування змісту майбутнього читання («Про кого ця казка? Хто це такий?.. Хто до кого в гості прийшов?» тощо);

•         багатократне читання оповідання в різних умовах: батьки читають — потім діти розглядають картинки; батьки читають — діти одночасно розглядають картинки; батьки читають — діти виконують певні дії (причісують конячку, жаліють іграшкового ведмедика тощо); батьки розповідають текст й одночасно його розігрують з ляльками.

Унаслідок систематичного читання діти навчаться:

·     слухати твори різних жанрів, налаштовуватися на читання казки, оповідання, вірша;

·     брати участь у спільному обговоренні почутого;

·     розказувати, інсценувати знайомі твори;

·     висловлювати сприйняття тексту в зовнішній дії;

·     емоційно реагувати на прослуханий твір.

Маленький слухач казки також втручається в хід події, перериває читання, сміється і плаче, часто передбачає розв’язку, вимагаючи її здійснення.

Трирічна дитина трьох років, ще недостатньо усвідомлюючи це, «допомагає» персонажам. Наприклад, підбадьорює дівчинку-героїню казки Л. М. Толстого «Три ведмеді». Затуливши пальчиками зображення ведмедів, вимовляє: «Ти не бійся!», а побачивши на екрані телевізора початок демонстрування народної казки «Вовк і семеро козенят», вона, ледве не плачучи, просить попередити козенят про те, що вовк їх підслуховує.

Яка іграшка потрібна дитині?

Іграшка є символом дитинства, його невід’ємним атрибутом. Спостерігаючи за тим, як, у що і з чим грає малюк, можна багато дізнатися про його характер, звички, переваги.

Погляньмо на світ іграшки... На жаль, приказка «Чим би дитина не бавилась, аби не плакала» дуже часто стає правилом. Чим бавляться наші діти сьогодні?..

Згадаймо конструктори, дитячі кухонні набори, самоскиди, молоковози, екскаватори з нашого дитинства... Бавлячись такими іграшками, ми уявляли себе будівельниками, кухарями, водіями, одним словом, тими, хто служить.

Зараз діти теж бавляться, але вони здебільшого хочуть бути поліцейськими, тими хто може вбити. Дівчатка хочуть бути фотомоделями чи співачками, тобто тими, кому служать... Ось хлопчик націлює іграшковий автомат на батька. Тато навіть не звертає уваги. Це гра... Батько, який купив цей автомат синові, навіть не усвідомлює, що для дітей до семи років віртуальний і реальний світ тотожні. Те, що його син дуже ймовірно бачив на екрані телевізора чи комп’ютера, він довершує у своїй грі. Але до такої ж реальності дуже близько.

Щодо ляльки, то вона мала б розвивати в дітей повагу до материнства та батьківства, формувати прагнення родинного життя.

Лялька Барбі не потребує материнської опіки, їй потрібна служниця! Дівчинка, котра прислуговує такій «містичній істоті», не розвиватиметься в правильному напрямку, навіть у сім років буде хотіти мати таку ж талію, такі ж підфарбовані очі (а тут, будь ласка: набір дитячої косметики з «дорослим» асортиментом. Насправді потрібні дитині духмяне мило, шампунь «Кря-кря» і гарні ножички, щоб безболісно нігтики обрізати! Бо коли дитина навчиться вправно підбирати для себе помаду і лак у 8–9 років, виникає великий сумнів, чи згодом ручна хатня робота на прохання мами не становитиме загрози для манікюру на її руках...).

Людина-павук, черепашки ніндзя... Потвори без очей...

«В очах відбивається душа людини», — говорила Св. Тереза. Згадаймо щирі, добрі очі-балабухи наших дитячих іграшок. Дитині потрібно бачити добрі очі ведмедика, білочки, слоника, але коли ці очі будуть зав’язані, як у черепашок ніндзя, сховані, як у людини-павука чи робота-поліцейського, чи будуть очі наших дітей чистим джерелом, з якого зможемо через декілька років, вже не кажу про старість, зачерпнути розраду, підтримку, співчуття і милосердя?..

Купуючи дитині ту або іншу іграшку, необхідно пам’ятати про безпеку і про її відповідність віку малюка. На багатьох товарах зазначено, для якого віку вони призначені. Пам’ятайте: те, що призначене для дитини 4–5 років, може бути небезпечним для новонародженої. Не залишайте без уваги розміри іграшок (маленькі легко проковтнути) і форму (гострими можна поранитися)... Перевіряйте механічні і хімічні характеристики, адже, як відомо, сучасний ринок наповнений іграшками, які не відповідають вимогам сертифікації і стандартизації.

Сьогодні важко вибрати дитячу іграшку, важко купити дитячу книжку. Але гасло «Дітям — найкраще!» має бути справді нашим прагненням, нашим кредо. Не можемо робити це безвідповідально: «Куплю щось, щоб не плакало». Чому, коли купуємо дитині йогурт, ретельно дивимося на термін придатності, складники, але не виявляємо такої ретельності, купуючи іграшки, розмальовки, наклейки, книжки? Отже, коли хочете придбати подарунок дитині, добре подумайте, чи ця річ справді є іграшкою і чи пробудить вона в дитині потяг до добра, любові, до творення, а не до розбещеності, жорстокості, байдужості і насильства?

Правила, яких слід дотримуватись

(пам’ятка для батьків)

Шановні батьки!

Для комфортного відвідування дитиною дитячого садка просимо вас дотримуватися таких правил:

Запізнення — завжди стрес для дорослих і дітей. Будь ласка, приходьте вчасно!

Проводжайте дитину до групи та передавайте особисто в руки педагогам.

Ідучи додому, обов’язково повідомте про це вихователя.

Якщо у вашої дитини поганий настрій, обговоріть її стан з педагогом.

Заходчи, будь ласка, чистіть взуття та зачиняйте за собою вхідні двері.

Допоможіть своїй дитині вранці роздягнутися, акуратно скласти речі в шафу. Простежте, щоб дитина завжди була чистою, акуратною та по сезону одягненою.

Простежте, щоб у дитини були чисті та коротко підстрижені нігті.

Дайте дитині із собою носовичок.

У шафі дитини має бути завжди запасний одяг для групи. Восени та навесні просимо приносити запасний верхній одяг і взуття для прогулянок.

Щоб запобігти втраті або обміну речей, позначте білизну, одяг і взуття своїх дітей.

Простежте, щоб у кишенях дитини не було гострих, ріжучих предметів.

Не давайте дитині з собою жувальну гумку, солодощі тощо.

О 9:00 починаються заняття, тому переконливо просимо вас: якщо ви прийшли, коли заняття розпочалося, допоможіть дитині роздягтися, і нехай ваш малюк тихо приєднається до дітей.

Якщо ви хочете бути присутніми на занятті, попередьте про це адміністрацію ДНЗ та ознайомтеся з правилами відвідування занять.

Не відволікайте педагога під час занять, усі проблеми ви зможете обговорити у зручний час — вранці до 8:30, у другій половині дня після 16:00; а також на індивідуальних консультаціях у спеціально призначений час.

Для занять фізкультурою та музичних занять дитині знадобиться футболка, шорти, шкарпетки, чешки в окремому мішечку.

Пам’ятайте: іграшка дитини — іграшка для всіх. Вона може зламатися.

У нашому дитячому садку обов’язковими є всі батьківські збори та індивідуальні консультації. Якщо з об’єктивних причин ви не зможете прийти, попередьте педагогів заздалегідь.

Шановні батьки!

У разі виникнення в дитини симптомів отруєння (блювота, пронос) або симптомів ГРВІ (кашель, температура, нежить) звертатися на прийом до дільничного педіатра. До дитячого садка дитина не приймається.

Якщо ваша дитина занедужала, просимо до 8:00 повідомити старшу медсестру ДНЗ або свого вихователя.

Після хвороби дитина приймається в дошкільний заклад за наявності медичної довідки. Якщо дитина не відвідувала заклад понад два тижні, необхідно додати шкребок на ентеробіоз.

А також:

Якщо ви не змогли розв’язати будь-яке питання з педагогами, ви можете звернутися до вихователя-методиста, завідувача, старшої медсестри.

Конфліктні та спірні ситуації у нас прийнято розв’язувати за відсутності дітей.

• Протягом року буде багато свят, розваг, виставок, які стануть незабутніми подіями в житті вашої дитини, тож візьміть у них активну участь.

Дякуємо вам за те, що розумієте нас!

Що треба пам’ятати батькам дитини,

яка зростає

(пам’ятка для батьків)

š   Дитина формується під впливом того оточення, у якому зростає.

š   Дитина, яка зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.

š   Дитина, яка зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.

š   Дитина, яка зростає в страху, всього боятиметься.

š   Дитина, яка зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.

š   Дитина, яка зростає в оточенні глузувань, стане сором’язливою і боязкою.

š   Дитина, яка зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.

š   Дитина, яка зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою в собі.

š   Дитина, яка зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.

š   Дитина, яка зростає в атмосфері любові, навчиться любити.

š   Дитина, яка зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.

š   Дитина, яка зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспрямованою.

š   Дитина, яка зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.

š   Дитина, яка зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.

 Батькам корисно знати

(пам’ятка для батьків)

Не поспішайте задовольняти бажання дитини.

Не намагайтеся виконувати за сина чи доньку будь-яку справу.

Давайте дитині постійні доручення, стежте за їх виконанням.

Навчіться вислуховувати свою дитину, бути терплячими, не поспішайте закінчувати за неї фрази, не перебивайте не підганяйте.

Не нав’язуйте дитині своєї волі, краще аргументовано доведіть, що так буде краще.

Привчайте дитину аргументувати свої вчинки: пропонуйте їй щоразу замислюватися над тим, що вона хоче робити або що робить.

Спонукайте дитину пізнавати довкілля.

Створіть навколо маляти безпечні умови перебування та пізнання.

Пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без сюсюкання та зайвого спрощення, призначення та корисність різних речей, правила користування ними.

Вчасно привчайте дитину до самообслуговування: щоб не викликати протидії вашим домаганням, продумайте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля.

З найменшого віку привчайте шанувати й любити своїх батьків, бабусь і дідусів, братиків та сестричок; не допускайте їх самоствердження за рахунок інших.

Поважайте свою дитину, не принижуйте її гідності брутальними словами, глузуванням з її незграбності та невмілості, фізичними покараннями.

Пам’ятайте: прикладом для дитини є її батьки.

Любіть дитину не сліпою, а мудрою любов’ю, яка допоможе їй вирости гарною людиною, вдячною вам і здатною до самореалізації в різних життєвих умовах.

Психолого-педагогічна характеристика дітей молодшого дошкільного віку

Подолання кризи трьох років веде до подальшого розвитку гри. Соціальна ситуація розвитку характеризується тим, що дитина виходить за коло свого сімейного спілкування і встановлює відносини з більш широким світом дорослих і дітей.

Провідна діяльність

Особливого значення набирає сюжетно-рольова гра.

Саме через сюжетно-рольову гру дитина засвоює всю систему людських стосунків (розігруються сюжети взаємин людей, які вона спостерігає в повсякденному житті). Саме через гру можна побачити, що сприйняття дорослих у цей період відбувається насамперед як носіїв суспільних функцій, певних ролей (діти переймають ролі дорослих). Засвоєння соціального досвіду взаємин людей у 3–4 роки відбувається на емоційному рівні. Це переважно засвоєння, а не моделювання стосунків дорослого світу, тому й сюжети в цей період досить одноманітні: «доньки-матері», «дитячий садок», «лікарня». Зміст ролей, які виконують діти, небагатий: роль лікаря обмежується «трафаретним» вислухуванням хворого, роль матері — колиханням дитини. Сама роль досить нестійка і може змінюватися в процесі гри. «Вихователька» може з часом перетворитися на «медсестру», «матір» — на дитину». Нестійкість вибраних на початку гри ролей свідчить про те, що дітям цього віку ще важко підтримувати уявний внутрішній план подій.

Поєднавшись у невеликий колектив і розподіливши ролі, діти надалі вже не цікавляться поведінкою одне одного і грають самі по собі, але епізодично вони можуть обмінятися іграшками, показати щось одне одному, а потім знову граються наодинці.

Така гра може виникати з ініціативи дорослого та самостійно, тобто починатися з власного бажання, задуму дитини. Саме в останньому виді дитина найбільше розвивається розумово та як особистість, бо саме ця гра будується на матеріалі значущих для дитини почуттів і вражень.

Інші види продуктивної діяльності

Образотворча діяльність починає відігравати неабияку роль у цей період. Вона дозволяє більш глибоко пізнавати світ і за допомогою образів, на чуттєвому рівні, відбити своє ставлення до нього, яке ще не усвідомлюється, не виокремлюється в словах. Про це свідчить тематика зображуваного та кольори, які вибирає дитина. Інше значення образотворчої діяльності полягає в тому, що в ній формується внутрішній план дій. Проте цей план формується і в процесі конструювання, ліплення. Якщо дворічна дитина супроводжувала свої дії словами, то в три роки вона починає випереджати дії. Розвивається попереднє планування, задум, хоча він досить нестійкий, може декілька разів змінюватися і обмежується позначенням окремих предметів.

Під час малювання трирічні діти розташовують окремі зображення хаотично, у них відсутня композиція. Колір предметів не обов’язково відповідає кольору реального предмета.

У три, чотири роки формується елементарне самообслуговування та праця. Так, дитина може допомагати матері терти моркву, коли та готує їжу. Виникаючи на основі простої цікавості, ці дії поступово вплітаються у більш складні стосунки взаємодопомоги, координації, розподілу обов’язків між дорослими і дитиною. Це, у свою чергу, породжує усвідомлення значення своїх дій для інших, їхньої важливості. Основним тут є те, що дитина готова себе елементарно обслуговувати і засвоїти прості правила культури побуту.

Надалі розвиваються інші види художньої діяльності дитини: музична, художньо-мовленнєва. Молодший дошкільник може порівняти тиху і голосну мелодію, розрізнити веселий або журливий настрій музики, передати в русі її ритм. Узагалі, загальна висока рухливість у цьому віці, яскрава емоційна чуйність призводить до того, що рух під музику є одним із найулюбленіших видів музичної діяльності трирічної дитини. Однак слухова увага ще нестійка, голос щойно починає формуватися, тому здібності до співів слабкі. У три, чотири роки з’являються перші ознаки музичної обдарованості.

Діти цього віку можуть розрізняти поетичний і прозаїчний тексти, у них підвищується інтерес до слухання казок, віршів.

У процесі конструювання формується універсальна здібність побудови будь-якої дитячої діяльності та розвивається креативність. На наочному рівні відточується вміння утворювати ціле з різноманітних одиниць і різними способами. Поступово це вміння переходить у внутрішній план дій діяльності дитини. У трирічних дітей конструювання має яскраво виражений сюжетний характер, що зливається із сюжетно-рольовою грою: будується оселя, яка є житлом для зайчика.

Зароджується учіння. Воно не виокремлюється як самостійний вид діяльності, а охоплює всю сферу активного життя дитини. Так, у цей період починають формуватись математичні уявлення, уявлення про простір і час, інтелектуальні навички загального плану. Дитина засвоює, що означає «мало», «багато», «один», «порівну», «до», «після», «зараз», «потім», «зненацька», «зверху», «знизу», «вперед», «назад». Вона може згрупувати предмети за величиною, кольором, формою.

Розвиток пізнавальної сфери

Відчуття і сприймання. Вдосконалюється фонематичний слух, розрізнення кольорів, гострота зору. Триває засвоєння системи сенсорних еталонів. Сприймання поступово виокремлюється з предметної дії. Тепер дитина вже може розглядати і пізнавати предмет лише на основі сприйняття, не обмацуючи його і не маніпулюючи ним. Формується вміння розглядати предмет. Однак це не означає, що предметні дії зникають, навпаки, вони продовжують свій подальший розвиток, поєднуючись з тактильним, слуховим, нюховим сприйняттям: дитина може зігнути, стиснути, розтягнути, подерти, піднести до вуха, потрясти, понюхати предмет. Тобто для дитини цього віку характерне активне, різноманітне, розгорнуте орієнтування у світі речей.

Пам’ять. Серед інших психічних процесів у цей період пам’ять розвивається найбільш інтенсивно. Дитина без особливих зусиль, не ставлячи собі за мету що-небудь запам’ятати і не використовуючи спеціальних мнемотехнічних засобів, засвоює велику кількість різноманітних слів, виразів, віршів, казок. Однак образна пам’ять переважає над словесною. Мимовільна пам’ять розвивається не під час спеціальних занять, а безпосередньо в процесі сюжетно-рольової гри, мовленнєвого спілкування, під час слухання літературних творів.

Надбання пам’яті цього віку охоплюють не лише чуттєві компоненти, конкретні образи, а й символічні уявлення про предмети і події, слова-назви, фантастичні образи й уявлення про об’єкти.

Пам’ять тісно пов’язана з уявленням. Так, дитина на основі сприйняття предмета може відтворити приховані його частини та оперувати їх образами.

Мислення. Наприкінці третього року життя в дітей зароджуються елементи символічні функції мислення та внутрішнього плану дій. Можна сказати, що в період від трьох до чотирьох років вони остаточно випливають «на поверхню» психічного розвитку дитини і відбиваються в її зовнішній поведінці. Отже, мислення дітей цього віку є наочно-дійовим і наочно-образним. Образність мислення означає, що дитина мислить, спираючись на уявлення, що воно відокремлюється від практичної дії та сприймання. Узагальнення предметів може відбуватися не лише за зовнішніми ознаками, а й прихованими від безпосереднього спостереження — за функціональними ознаками, тобто за їх вжитком (ці речі одягають, а ці — взувають). Щоправда, здебільшого таке узагальнення відбувається за допомогою дорослого, його допоміжних запитань.

Мовлення цього періоду має деякі специфічні характеристики:

·    реалістичність — для дитини реальне все, що існує; їй важко розрізняти сновидіння, фантазії і реальність, звідси й беруть початок страхи дітей;

·   егоцентричність — дитина не вміє поставити себе на місце іншого, побачити ситуацію з іншого боку;

·        аніманістичність — усі предмети можуть «відчувати» і «думати» так, як це робить сама дитина.

Оцінка предметів довкілля базується на виокремленні однієї, найбільш яскравої ознаки предмета.

Соціальна ситуація розвитку, зростаючі потреби дитини стають факторами розвитку нових форм мовлення. Воно стає більш діалогічним. Мовлення дитини зрозуміле не лише в певній ситуації, а й стає зрозумілим взагалі. Малюк адекватно вживає слова за їх змістом і контекстом. Діти в цей період не лише коментують власні дії та за допомогою слів регулюють їх виконання, а й коригують поведінку іншого, планують найближчі цілі, розподіляють ролі в грі. Однак мовлення досі має зовнішню усну форму.

У цей період надзвичайно висока творча спрямованість мовлення. Так, діти конструюють слова, що відсутні в словнику дорослого, комбінують різні частини слів між собою. Дитина може утворити дієслово від іменника і навпаки. Так, «копатка» утворено від слова «копати», а за формою нагадує іменник «лопатка». Слово «патлате» (йдеться про волосся) є комбінуванням прикметників «патлате» і «кошлате».

Урізноманітнюється вживання дітьми різних частин речення. З’являються антоніми, узагальнюючі слова (одяг, взуття, посуд).

Спостерігаються значущі індивідуальні відмінності в розвитку мовленнєвих здібностей дітей.

Уява. Дитина може побачити в одному й тому ж матеріалі, формах і лініях різноманітні образи та називати їх. Так, у білому колі, зображеному на сірому колі, одна й та ж дитина може «побачити» миску, м’яч, око людини, годинник, яблуко тощо.

Уява продовжує бути все такою ж мимовільною й нестійкою, як і раніше, образи швидко змінюються під впливом зовнішніх вражень.

Емоційний розвиток

Почуття яскраво виражені та ситуативні. Діти легко переймаються емоціями інших. Вони не тільки несвідомо переймаються почуттями інших, а й можуть їх помітити, особливо в близьких людей, звернути на них увагу. Характерна підвищена чутливість до тону, настрою і ставлення до себе оточення.

Формуються моральні й інтелектуальні емоції дітей. Діти переживають гордість за виконане доручення, за дії, що схвалюються дорослими. Починають розуміти, що красиво, а що некрасиво робити. Характерним є те, що трирічні діти соромляться тільки дорослих і сором виникає тільки в конкретній реальній ситуації.

Загалом діти досить імпульсивні, емоції легко виникають і швидко минають.

Розвиток вольової сфери

 Мовлення починає відігравати значну роль у регуляції діяльності дитини. Однак дітям цього віку притаманний ситуативний ненавмисний характер діяльності. Їм недоступне тривале навмисне усвідомлене контролювання своїх рухів. Діти ще не вміють співвідносити результат і умови діяльності, відстежувати процес досягнення мети. Легко гублять основну мету діяльності.

Шкідливі звички в дітей

На перший погляд здається, що «шкідливі звички» мають тільки дорослі. Але, на жаль, вони зустрічаються і в дітей. У дошкільників це переважно смоктання пальців, обгризання нігтів, висмикування волосся, погойдування з боку в бік, колупання в носі — такі дії відображають негативні почуття дитини. Шкідливі звички є проявом тієї самої енергії, тільки спрямованої всередину себе.

Усі ці дії виникають не просто так і грають важливу роль для дитини — допомагають їй подолати переживання. Це й незадоволеність, і злість, і занепокоєння. Позбутися шкідливих звичок важко, тому що такі дії приносять дитині задоволення і привертають увагу дорослих, чого малюкові може не вистачати.

Парадокс тут полягає в тому, що, якщо ви будете забороняти маляті ці дії, тобто намагатиметеся прибрати звичку саму по собі, ви будете лише посилювати її. Більш того, якщо ви б’єте по руках, мажете пальці гірчицею — у малюка посилюється внутрішнє напруження. І навіть якщо вам вдасться в такий спосіб загасити одну звичку, дуже скоро в побуті дитини з’явиться інша, аналогічна. Підхід до шкідливих звичок має бути дуже тонким. На те, щоб впоратися з ними, потрібно багато часу і терпіння. На швидкий результат розраховувати не слід.

Що допоможе дитині?

Найголовніше (і найскладніше) — зрозуміти, що символізує ця звичка, брак чого вона заміщує, що вона дає дитині (найчастіше це заспокоєння, вираз злості, залучення уваги або захист). І зробити так, щоб дитина не потребувала цього й не задовольняла цю потребу поганою звичкою.

 Спробуйте приділяти дитині більше уваги. Знайдіть спосіб заспокоїти її, щоб їй не доводилося робити це самій.

Важливо, щоб коло дій, які ви забороняєте дитині, було невеликим. І щоб на заборонені дії завжди була одна й та сама реакція. Нехай у житті малюка поки буде якомога менше несподіванок.

Спробуйте придумати нові цікаві заняття, які приноситимуть задоволення вам обом. Краще, якщо вони не будуть пов’язані з відвідуванням людних місць, тривалими переїздами. Чим спокійніше захоплення, у тим імовірніше воно позбавить дитину від шкідливої звички.

Треба сказати, що шкідливі звички — це показник якихось проблем у сім’ї. Тоді потрібно аналізувати ці ситуації, програвати їх, малювати, обговорювати, питати, які почуття вони викликають у дитини.

Не можна карати за шкідливу звичку, соромити, занадто часто звертати на неї увагу. І взагалі, щоразу, коли вам вдалося не стримати дитину, а відволікти, можна вважати маленькою перемогою.

Добре б відмовитися від докорів, погроз, покарань.

Не забороняйте злитися і навчіть дитину висловлювати свій гнів.

Навчіть дитину радіти й отримувати задоволення від якихось інших речей, щоб це не було потрібно робити через шкідливу звичку.

Як правильно підібрати меблі для дитини

Ще до народження дитини ми будуємо плани щодо її майбутнього, роздумуємо про виховання. Та ось ваше маленьке диво опиняється удома, і ви розумієте, що зовсім непросто виростити людину, зрозуміти особливості її характеру, зробити дитинство яскравим, цікавим.

Дитинство — найважливіший період. Саме в дитинстві формуються смак, звички, складається характер. Дорослі згадують про нього зі світлим смутком, бо дитинство не знає турбот, не ділить дні на погані і хороші, і кожен з них приносить нові враження, приховує чудове, добре, прекрасне. У дитинстві ми пізнаємо світ, починаючи, як правило, з предметів, які нас оточують.

На думку дизайнерів, інтер’єри дитячих кімнат «виховують смак», і це не пересічна фраза.

Уявіть собі, як разюче відрізнятимуться світовідчування й інтелект любителів Барбі і колекціонерів порцелянових ляльок, глядачів японських мультсеріалів і тих, для кого вихідний за сімейною традицією присвячений вечорам класичної музики, відвідуванню театру. Уявіть, якими вони будуть у дітей, що живуть в оточенні безликих речей, і у тих, чий інтер’єр продуманий до дрібниць. Багато батьків, щоб зменшити вплив масової поп-пепсі-культури, намагаються зробити дитині своєрідне щеплення проти неї. Вони прискіпливо вибирають меблі в дитячі та навіть беруть малюка до меблевих салонів: адже не можна не враховувати думку майбутнього власника, якому належить засинати і прокидатися на цьому ліжку, відкривати цю шафу, сидіти за цим столом? І якщо ви зі своїм маленьким принцом або принцесою подумуєте про покупку нових меблів у дитячі апартаменти, можна сподіватися, що ця стаття виявиться для вас корисною.

Дитяча кімната — це особистий простір вашої дитини, у якому все має бути для неї зручним. Саме тому вибору дитячих меблів приділяється особлива увагу.

Дитяча кімната унікальна тим, що, на відміну від інших кімнат, вона апріорі багатофункціональна. Це і спальня, і гардеробна, і кабінет, і вітальня, і, звичайно ж, місце для веселих ігор. Тому деталі інтер’єру і розстановка меблів повинні бути продумані так, щоб вмістити все необхідне і при цьому залишити досить багато вільного місця. У стандартному варіанті в дитячій кімнаті повинні бути ліжко (набагато краще, ніж диван), письмовий стіл, шафа, ящики для іграшок і полиці для книг. Якщо існує можливість красиво і вільно розставити все необхідне в кімнаті — чудово. Вам залишиться лише простежити за тим, щоб меблі були якісними.

Вимог до дитячих меблів існує декілька. Вони повинні бути виготовлені з натуральних матеріалів, не мати гострих кутів і бути ретельно відполірованими. Меблі повинні бути міцними, щоб друзі вашої дитини не могли їх пошкодити. Крім того, вони мають відповідати дитині за зростом. Це означає, що розташування ручок шафи і висота полиць повинні бути на такому рівні, щоб дитина могла дістати необхідні речі самостійно.

Дитячі меблі мають бути ергономічними і зручними, щоб не зашкодити здоров’ю дитини. Це, перш за все, стосується стільців і ліжка. Звичайно, слід звернути увагу на дизайн меблів: яскраві фарби, незвичайні малюнки або орнаменти, цікаві деталі. Підібравши все необхідне, кімнату залишиться прикрасити лише фіранками і наповнити особистими речами маленького мешканця.

Трапляється, що розмір кімнати не дозволяє врахувати численних вимог до неї. Часто дитячу доводиться поєднувати з іншою кімнатою, наприклад, з батьківською спальнею. У такому випадку креативної знахідкою стануть спеціальні дитячі двоярусні комплекси. Верхній ярус — це ліжко, під яким розташований письмовий стіл, полиці для книг і платтяна шафа. Усе, що необхідно вашій дитині, вміщується на невеликому просторі. Вам потрібно буде тільки забезпечити достатньо місця для ігор.

Якщо в сім’ї двоє або троє дітей і у вас немає можливості виділити для них окремі кімнати, у такому випадку слід і на загальній площі забезпечити мешканцям особистий простір. Не треба економити місце і встановлювати, припустімо, один письмовий стіл на двох. Краще поставити довгу стільницю біля вікна чи зробити два відкидні столи біля стінок.

Що стосується спального місця, також згодиться двох’ярусне ліжко, наприклад, із вбудованою шафою. Головне, простежте, щоб вона була міцною, а драбина для підйому на «другий поверх» — надійною та зручною. Додатковий простір для зберігання речей може розташовуватися під нижнім ліжком.

Як бачите, практично за будь-яких умов можна створити для дитини дитячу кімнату, яка буде його першим власним простором.

Отже, класика і модерн. Є меблі, які панують удома, і тоді ви відчуваєте себе скоріше гостем, ніж господарем. Стилі класика і модерн, навпаки, підлаштовуються під домашню атмосферу, створюють настрій, але в жодному разі не диктують його. Такі меблі позбавлені помпезності, химерності, не мають надлишкового великовагового різьбленого декору, прості, не тяжіють над простором, але органічно вписуються і в кімнату, і в людське життя.

У дитячих меблевих гарнітурах нинішнього сезону популярна морська тематика, не винятком є модель дитячої «Водне царство». Часом, правда, це виглядає досить банально: створюється враження, ніби море — головне захоплення сучасних хлопчиськ. Невідомо, чим це викликано: можливо, тим, що морські мотиви легше втілити у візерунку спинки ліжка або в рейкових вставках, які, за задумом дизайнерів, нагадуватимуть пляжні павільйони на морському березі. Є й досить привабливі, свіжі дизайнерські рішення: наприклад, корабель-ліжко, що немов відносить дитя до царства солодких снів.

До просторового рішення дитячої кімнати слід поставитися з особливою турботою. Якщо дорослий здатен одержувати естетичну насолоду від предметів декору, що не виконують яких-небудь функцій, то для дитини найважливіше вільний простір. Тому в дитячих кімнатах кожен предмет повинен бути суто функціональним і по можливості компактним.

Останнім часом у дитячому і дорослому інтер’єрах завоювало популярність авангардне композиційне рішення, коли ліжко вбудоване в ніші шафи або стінки. Професійним дизайнерським сленгом цей тип розстановки називається «Мости», однак самі дизайнери вважають таку композицію досить громіздкою, а психологи стверджують, що полиці, які нависають над узголів’ям, полки підсвідомо сприймаються дитиною негативно. Якщо дитяча невеликих розмірів, то в меблевій ніші розумніше розташувати письмовий стіл з обов’язковим штучним підсвічуванням ліворуч. Ліжко з поручнями абсолютно безпечне, і, крім того, панель під ним відсувається, перетворюючись на маленьку гардеробну для маляти. Якби не фігурні ручки висувних полиць, що повторюють оригінальний малюнок спинки стільця, можна було б зарахувати цей гарнітур до мінімалізму з його вимогами компактності і функціональності предметів.

Кімната з високими стелями і широкими підвіконнями дає можливість здійснити ідею бельєтажу-подіуму, і можна влаштувати біля вікна місце для читання або занять. Дитина таким чином стає господарем не просто власної кімнати, але складно організованого простору, де їй легше повною мірою відчути свою індивідуальність, самостійність.

Призначення дитячих меблів полягає ще і в тому, що саме вони дозволяють малятам відчути себе затишно серед відповідних їм речей. Адже якщо звичайні стелі вищі за середній зріст дорослої людини в півтора рази, то для дитини вони вище втричі або вчетверо. Психологічно діти почуваються невпевнено серед «дорослих» предметів і починають будувати власний будиночок з вашого улюбленого пледа і стільців.

Ось чому не слід купувати меблі «на виріст», хоча багатьом це здається цілком раціональним. За словами менеджера фірми «Пайс», недавно в їх салоні батьки придбали своїй п’ятирічній дитині доросле ліжко за 5 тис. доларів, а через два тижні повернулися за «дитячим» варіантом. До речі, якщо ви прагнете раціональності, не випустите з уваги, що складальні гарнітури дозволяють кімнаті рости разом з власником без кардинальних змін в інтер’єрі: просто поступово дитяче ліжко замінить доросле, стіл стане міцнішим, потім дитяча перетвориться на кімнату студента, а пізніше — на кабінет.

Трохи про колірні рішення дитячого інтер’єру. Важливо знати, що для дитини не існує поняття занадто яскраво. Яскраві кольори можуть впливати на малюка збудливо, але ніколи не дратують. Що ж стосується кольору меблів, то темні, наприклад, дорослі зазвичай сприймають як респектабельні, солідні, а в дитини немає таких уявлень про предмет! Спеціальні дослідження довели, що дітям подобається світле дерево, і особливо гарнітури модерн із вставками з яскравого ламінату.

Супермодний нині білий колір меблярі використовують для дитячих гарнітурів, виконаних у класичній традиції. Такі меблі призначені перш все для дівчаток, маленьких принцес.

Дитина завжди приносить щастя. Ніби живучи в паралельному світі, повному чудес, вона трошки і нас повертає в дитинство, де звичні речі набувають нових обрисів, сприймаються як добрі або злі. Дитячий килимок, наприклад, легко стає величезним килимом-літаком, стілець — капітанським містком, на батьковому кріслі здійснюється політ до космосу... А батьки для маляти стають справжніми чарівниками, яким під силу все, навіть узагалі перетворити світ навколо.

Як привчити дитину до порядку?

Усі діти прагнуть бути самостійними, але вони не завжди погоджуються виконувати доручення батьків.

Якщо діти з раннього віку починають допомагати батькам по господарству, то вони будь-яке нове заняття сприйматимуть не як повинність, а як можливість навчитися чогось нового. Але, на жаль, мами і татусі часто скаржаться на те, що їхня дитина виконує всі доручення «з-під палки». Як же виховати в малюка відповідальність і свідоме ставлення до дорученої справи?

Насамперед, мами і тата повинні подбати про те, щоб у малюка були свої обов’язки, які, окрім нього, ніхто не виконуватиме. Наприклад, дошкільник має після прогулянки почистити черевики і повісити на місце свою курточку, скласти перед сном іграшки і прибрати зі столу після обіду... Коло обов’язків може бути різноманітним, головне — не доручати робити те, з чим йому буде важко впоратися.

Спочатку ненав’язливо керуйте процесом. Хочете, щоб малюк витер пил на меблях? Покажіть, як це потрібно зробити. І нічого, якщо перший досвід виявиться невдалим, не потрібно вказувати малюкові на помилки — з часом він усього навчиться. Краще похваліть його. Можна навіть сказати: «Ти дуже добре впорався з цим завданням, тому тепер я довіряю тобі таку відповідальну справу, як миття за собою посуду». І ось вже звичайна хатня робота з примусової перетворюється на спосіб заохочення, і малюк захоплено виконуватиме будь-яке ваше доручення. У дошкільному віці, коли малюка щойно починають залучати до праці, дуже корисно заохочувати й нагороджувати за кожну виконану роботу (хоча б наклейкою або зірочкою). Це стане для нього чудовою мотивацією.

І ще один важливий момент: намагайтеся все робити разом із малюком.

По-перше, це найкращий приклад і стимул для нього.

По-друге, ніщо так не об’єднує, як спільна праця.

Батькам слід замислитися і про те, як поводитися, якщо малюк не виконав доручену справу.

Він має розуміти: до вимог дорослих потрібно ставитися з повагою, а байдужість та небажання не залишатимуться безкарними. Тому потрібно обов’язково обговорити це з малюком. Йдеться не про тілесне покарання або щось подібне, що принижує гідність маленької людини, а про те, щоб навчити малюка дотримуватися слова. Пропонуючи малюкові щодня прибирати свої іграшки, домовтеся з ним: «Ти маєш починати класти на місце іграшки одразу, щойно я тобі нагадаю про це, і зробити це потрібно до початку вечірнього мультфільму. Якщо за цей час ти не прибереш іграшки на місце, їх приберемо ми. І два дні ти не будеш ними гратися».

Головне в такій домовленості — бути послідовним і не змінювати рішення. Якщо це вийде — малюк навчиться вчасно виконувати обіцянку. В іншому випадку він вважатиме, що завжди знайдеться спосіб «ухилитися» від обов’язків.

       Середній дошкільний вік

Батьківська єдність —

важливий закон виховання

Досить поширеним явищем у сімейному житті є намагання деяких батьків завоювати дешевий авторитет у дітей за допомогою таких прийомів, як запобігання, своєрідний підкуп, показ своєї доброти тощо. Батьківський розрахунок тут доволі простий: дитина побачить, як її люблю, і любитиме мене. При цьому батьки не враховують того факту, що дитяча проникливість сильніша за проникливість дорослої людини. Для дитини дорослий — перспектива її життя і розвитку, її майбутнє. Саме тому діти досить уважно вивчають дорослих, у першу чергу власних батьків, вибираючи для наслідування привабливі для них риси, характеру, манери, норми поведінки. На певній стадії розвитку, як правило, помічає згадану фальш і нещирість у поведінці батька чи матері. Наслідком цього стає, по-перше, втрата авторитету батьків у дітей, втрата поваги до батьків і, по-друге, формування таких негативних рис, як лицемірство, брехливість, нещирість.

Ще гірше, коли батько або мати розпочинають своєрідне змагання в зовнішньому прояві любові до дітей. Запитання «Кого ти більше любиш — маму чи тата?» не таке вже й абстрактне в практиці сімейного виховання, особливо якщо воно підкріпляється відповідними діями з боку батьків. Нерідко в сім’ях виникає своєрідне змагання між батьком і матір’ю у проявах «любові до дітей».

Подібні явища можуть мати місце в сім’ях, де батьки живуть між собою в злагоді. Але такий стиль виховання веде до негативних результатів. Зокрема, вказана змагальність батьків у прояві любові до дітей тягне за собою такі небажані наслідки: за наявності в сім’ї двох або більше дітей відбувається своєрідний поділ сфер впливу батька і матері на них, з’являються улюбленці й обділені любов’ю, між дітьми може виникнути відчуженість або навіть ворожнеча. Якщо дитина в сім’ї — одна, то в подібній ситуації, зваживши всі «за» і «проти», вона віддає перевагу комусь одному з батьків, відсунувши на другий план іншого. Своєму кумирові дитина даруватиме увагу і ласку, любов і повагу, вдячність і доброзичливість. Інший з батьків буде обійдений дитячою увагою. Такий стан веде до розладу між батьками, а дитина росте нещирою, користуючись конкуруючою батьківською любов’ю.

Безперечно, люди різняться між собою не лише тим, як вони люблять, але й тим, як вони виявляють це почуття. Такі риси, як біологічна прив’язаність, чутливість і доброзичливість, є суто індивідуальними. Досягти їх єдності, однаковості вияву практично неможливо. Поєднати прояв любові й батьківської спільності можна завдяки турботі про дитину, повазі до неї.

Батьки домовляються між собою, як чинити в кожному випадку, важливому для виховання, наприклад: як готувати дитину до школи, які закріпити за нею доручення вдома, як організувати читання, заняття спортом тощо. Якщо ж виникли протиріччя, то дитина має почути не ваші взаємні звинувачення і засудження, а аргументи з обох боків.

Вплив ЗМІ на розвиток дошкільника

Інформаційна епоха диктує свої закони і висуває свої вимоги. ЗМІ супроводжують життя не тільки дорослих, а й дітей. Телевізор, комп’ютер, відео давно і міцно ввійшли у життя дитини, починаючи з перших років їх існування. У багатьох сім’ях, щойно дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові, татові потішки.

Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить, не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження, дізнається щось нове. Купляючи малюкові відеокасети, диски, комп’ютерні ігри, батьки, безумовно, піклуються про його розвиток і намагаються зацікавити його справою. Але якщо дорослі не братимуть активної участі в спільному перегляді телепередач і комп’ютерних іграх, це може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоров’я дитини (про порушення зору, постави, дефіцит рухів сказано багато), але й для її психічного розвитку. Лікарі-гігієністи свідчать, що більшість дошкільнят переглядають телевізор без правильного вибору, від 40 хв до 2 годин на день, тобто до 14 годин на тиждень. Таким чином, перегляд телепередач щодня формує в дітей звичку проводити щовечора біля екрана, якою б не була передача. Одним із найнегативніших наслідків такого «телевізійного та комп’ютерного» життя є відставання в розвитку дитини. Останніми роками батьки, педагоги дедалі частіше згадують про цю проблему: діти пізніше починають говорити, мало і погано розмовляють, їх мовлення бідне і примітивне. Здається, що дитина сидить біля екрана, постійно чує мовлення і зайнята достатньо цікавою справою.

Але мовлення — це не повторення чужих слів та їх запам’ятовування. Опанування мовлення в ранньому віці відбувається в живому спілкуванні, коли малюк не тільки слухає, а й відповідає на спілкування, при цьому беручи участь у розмові своїми рухами, думками і почуттями. Отже, відбувається пасивний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток. Інформація подається в готовому вигляді, вона не потребує уяви й аналізу. Більшість батьків помічають, що діти не хочуть, щоб їм читали книжки, вони виявляють бажання переглядати казки на відео. У результаті не відбувається обговорення казки, у дитини не розвивається бажання самостійно навчитись читати. Згодом це дуже негативно дасться взнаки під час вступу дитини до школи.

Не можна не забувати про особливу чуттєвість дітей і здатність дитячої психіки до навіювання. Почуття страху, небезпеки виникає в дитини після перегляду кадрів із насиллям, війною, убивством. Дорослий може не помітити змін у поведінці дитини, але страхітливі образи та звуки можуть хвилювати її у вигляді снів, підвищеної тривожності чи невротичних симптомів. Потрібно також звернути увагу на ефект звички агресивної поведінки. Постійний перегляд сцен насилля притупляє емоційні почуття дітей, вони звикають до жорстокості, черствіють до людського болю. Якщо через кожні 15 хв на екрані транслюється насилля, то через певний час дитина починає сприймати це як норму. Деякі психологи вважають, що на цьому етапі починає формуватись сценарій агресивної поведінки. Потрапляючи в соціум, дитина пригадує той спосіб агресії, яку вона спостерігала на екрані, і починає діяти так само. Спостереження X. Хекхаузена довели, що діти, які в сім’ї часто зазнають насилля, улюбленими передачами обирають ті, у яких присутнє насилля, а улюбленими героями вважають найагресивніших. Наприкінці зупинимось на впливі реклами на психіку дитини. У дитини дошкільного віку психіка особливо вразлива до яскравих образів, їх швидкої зміни, мерехтіння тощо. Однак постійний перегляд реклами формує в дитини психологічну залежність, що виникає в результаті штучного стимулювання та збудливості нервової системи. Ефект мерехтіння відеокадрів може призвести до дисгармонії мозкових ритмів, їх збою. Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво. Адже існує багато телепередач та комп’ютерних ігор, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ.

š    Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами. Пам’ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим. Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп’ютером. Максимальна кількість часу біля екрана не повинна перевищувати від 15–20 хвилин до 1 години на день (біля комп’ютера — не більше ніж 12 хв) для старших дошкільнят.

š    Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу, а також художні фільми, орієнтовані на дорослу аудиторію. Стежте за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео- і телепродукцію.

š    Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп’ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, відчуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.

š    Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.

š    Для дітей старшого дошкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм або гру.

Таким чином, пам’ятаючи про значну роль ЗМІ в житті кожної людини, слід пам’ятати про відповідальність, покладену на дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негативного впливу інформаційного потоку на психіку дитини.

Заповіді турботливим батькам

(пам’ятка для батьків)

Одвічне питання турбує не одне покоління батьків: як виховувати дитину? Що робити, аби вона виросла доброю людиною, розкрившись усіма своїми здібностями, аби змогла віддати людям те, з чим прийшла у світ?

1.   Люби свою дитину! Радій її присутності біля тебе, приймай її такою, якою вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри в себе, не завдавай болю несправедливим покаранням, не відмовляй у своїй довірі, дай їй привід любити тебе.

2.   Оберігай своє дитя! Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям. Не зважай ні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твою дитину-квітку, яку можуть знівечити.

3.  Будь добрим прикладом для своєї дитини! Прищеплюй до духовних цінностей свого народу і сам живи, дотримуючись його традицій. Стався до дитини з великою відповідальністю. Їй потрібне таке домашнє вогнище, де сім'я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку, де підтримують тісні та щирі зв'язки з усім родом та друзями. Вона має жити в такій родині, де панує чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому.

4.   Грай зі своєю дитиною! Віддай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини водночас є твоїми. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може, саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймай серйозно її гру, світ її уяви.

5.    Працюй зі своєю дитиною! Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Коли підросте, потроху залучай до праці з людьми і для людей. На дозвіллі, під час канікул, не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими — то погляд у майбутнє.

6.  Дозволь дитині набувати життєвого досвіду, нехай навіть не безболісного, але самостійного! Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) часто-густо не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій «збирати свою скриню», навіть якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть виховати соціального інваліда.

7.  Покажи дитині можливості й межі людської волі! Розкрий перед дитиною чудові можливості розвитку й самоствердження людської особистості відповідно до її особливостей та обдарованості. Водночас показуй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, у колективі, у суспільстві.

8.   Привчай дитину бути слухняною! Стеж за поведінкою дитини і спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди ані їй самій, ані будь-кому. Не обминай моментів, коли вона не гарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше, — для неї це буде наукою. Винагороджуй за додержання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання.

9.  Чекай від дитини лише таких думок та оцінок, на які вона здатна на цьому етапі свого розвитку і які може підказати її власний досвід! Мине багато часу, доки дитина навчиться орієнтуватись у складному світі, що оточує її. Допомагай їй, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій її вікового розвитку і вже набутого досвіду.

10.  Давай дитині змогу набувати таких вражень, які полишатимуть вартісні спогади! Дитина, як і дорослий, «живиться» різними враженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула, відчувала якомога більше цікавого для себе, щоб збагачувалася корисними знаннями і добрими почуттями.

 \

Значення родинних традицій у вихованні дитини

З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, у домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

Сімейні традиції — один з основних засобів виховання, тому що перш ніж потрапити до школи (яслів, іншого колективу), дитина пізнає себе й ідентифікує в родині. Традиції декількох поколінь дозволяють дитині усвідомити свій зв’язок з бабусями, дідусями, загальними предками, дозволяють дитині пишатися своєю родиною. На жаль, у наш складний час, коли зруйновано багато родин, багато родичів втратили зв’язок, шанувати сімейні традиції стало дуже складно. Тим сильнішою є потреба виробити власні традиції, що допомагають родині частіше збиратися разом для того, щоб люди, які живуть під одним дахом, почувалися дійсно родиною. Тут постає питання про те, які традиції, що виробляються в родині, найбільш значимі. Непогано, якщо в родині склалася традиція проводити кожне літо в подорожі, — це розширює коло знайомств, допомагає дитині довідатися і побачити світ, навчає його спілкування. На жаль, далеко не всі можуть собі це дозволити. Але, зрозуміло, це не означає, що потрібно відмовлятися від дотримання якихось загальних правил. Традицією можуть стати і незвичайні зустрічі нового року чи дня народження, спільні поїздки за місто, навіть суботні обіди, — коли діти знають, що в цей день і в цей час їх у родині дуже чекають. Такі традиції сприяють зближенню, ідентифікації себе як члена родини, здатні підняти самооцінку дитини, коли вона усвідомлює, що вдома її не тільки годують, що це місце, де можна поділитися своїми переживаннями, новими враженнями. Усе це позначиться на формуванні особистості дитини, сприятиме її гармонічному розвитку.

Відродження втрачених сімейних цінностей сприятиме відродженню суспільства, тому що, маючи родину, людина має надійний тил, у неї виникає нагальна потреба піклуватися про свою родину, своїх дітей, а для цього необхідно працювати. Але людині потрібно відчувати свою необхідність не тільки в родині, а ще й одержати визнання своїх заслуг у суспільстві. Щоб досягти цього, держава має піклуватися про своїх громадян, причому піклуватися відчутно, а не декларативно, тому що голодна людина не слухатиме закликів до цивільної совісті з екрана телевізора, адже щодня бачить зовсім інше.

Чим небезпечна надмірна опіка

Створювати умови для розвитку волі в дитини означає заохочувати її активність, самостійність у прийнятті рішень, обранні шляхів для досягнення мети. Надання дітям простору для розвитку вольових рис характеру припускає певний ризик з боку батьків: звісно, значно спокійніше самому все спланувати, розрахувати, обміркувати, запропонувати дитині готові рішення, а потім контролювати поетапно, як вона з ними впоралася.

Дорослим дуже важливо зрозуміти роль психічної активності в житті дитини: наскільки активно вона прагне розв’язувати ті проблеми, які постають перед нею під час формування навичок, навчання та розвитку. Також важливо пам’ятати про те, що рухова активність і внутрішня психічна активність дитини — це зовсім різні категорії: якщо дитина активна, тоді вона і здатна приймати рішення.

Відомий американський психолог Е. Еріксон виділив стадії розвитку особистості, на кожній з яких формуються певні риси. У кожній особистісній якості, що виявляється в певному віці, закладене глибинне ставлення людини до світу та до самої себе. Це ставлення може бути позитивним, пов’язаним із прогресивним розвитком особистості, і негативним, яке призводить до негативних порушень у розвитку, спричиняє його регрес.

Дитині дошкільного віку доводиться вибирати одну з двох полярних категорій — ініціативність або пасивність. Вибираючи для себе певну категорію, дитина закріплює певну якість своєї особистості: дошкільник активно пізнає навколишній світ, моделює під час гри взаємини дорослих, швидко й жадібно вчиться всього, набуваючи нових справ і обов’язків. Коли поведінка дитини стає агресивною, ініціатива обмежується, з’являється почуття провини та тривожності; у такий спосіб закладаються нові внутрішні інстанції — совість і моральна відповідальність за свої дії, думки та бажання. Обмеження самостійності дитини, її внутрішньої активності гальмує ініціативу та розвиває її пасивність.

Якщо дитина намагається впоратися з чим-небудь самостійно, дорослому необхідно допомогти їй. Допомога дорослого полягає у відстеженні умов для виконання самостійної дії.

Наприклад, чи дістане дитина до своєї зубної щітки й чи не лежать поблизу небезпечні речі. Чи візьме дитина свою чашку з полиці у шафі так, щоб не розбити при цьому ваші улюблені скляночки? Пам’ятайте, що дитина відмовляється робити те, що супроводжується постійним нагадуваннями: «Будь обережнішою!».

Дитина повинна навчитися думати, а не просто виконувати вказівки. Звісно, не можна повністю розраховувати на те, що ухвалене рішення буде правильним, особливо якщо воно може вплинути на стан здоров’я дитини (припустимо, дитина вирішить, що зуби потрібно чистити раз на тиждень).

За умови правильно організованого життя дитина може прийняти рішення в конкретній ситуації (наприклад, вона може почистити зуби, коли хоче: зараз або після мультфільмів; вибрати на вечерю одну з двох приготованих страв тощо).

Поради батькам,

які бажають розвинути здібності своїх дітей

(пам’ятка для батьків)

Не стримуйте розкриття потенціальних можливостей психіки.

Уникайте однобокості у навчанні та вихованні.

Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухомості, емоційності.

Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби (почуття безпеки, кохання, поваги до себе та оточення), оскільки людина, енергія якої прихована загальними проблемами, найменш спроможна досягти висот самовираження.

Залишайте дитину на самоті та дозволяйте братися до своїх справ. Пам’ятайте: якщо ви бажає своїй дитині добра, навчіть її обходитись без вас.

Підтримуйте здібності дитини до творчості й проявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, питання дитини. Відповідайте на всі запитання, навіть якщо вони, на ваш погляд, виходять за межі дозволеного.

Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого.

Психолого-педагогічна характеристика дітей середнього дошкільного віку

Цей вік, як і молодший дошкільний, не має кризових ситуацій розвитку. В ньому гармонійно продовжують формуватися і розвиватися всі види діяльності дитини.

Провідна діяльність

Сюжетно-рольова гра значно збагачується. Зміст її відбиває не тільки зовнішні сторони поведінки дорослих, а й її внутрішню сторону. Дітей цікавить, з якою метою виконують ті чи інші дії дорослі, які стосунки між людьми виникають під час реалізації певного, конкретного виду діяльності. Розширюється тематика гри, ускладнюються її сюжети. Зникають багаторазові повторення одних і тих же дій. Розгортанню гри обов’язково передує задум. Гра переростає в справжню спільну гру дітей. Вони шукають партнерів, домовляються, у яку саме гру вони гратимуться, які ролі виконуватимуть. Серед дітей виокремлюються лідери ігрової діяльності, які її організовують, і пасивні учасники. Усі мають дотримувати правил гри. Роль, яка виконується, не замінюється на іншу до кінця гри.

Величезну роль у цьому віці відіграють дидактичні і рухливі ігри, що сприяють розвитку вміння підкорятися правилам і розвивають пізнавальну сферу дитини.

Інші види продуктивної діяльності

В образотворчій діяльності діти вже використовують колір як обов’язкову ознаку певних предметів і зафарбовують ці предмети в різних малюнках завжди однаково. Різноманітнішою стає тематика малюнків, конструкцій тощо. Задум досі нестійкий і нечіткий. Проте з’являються перші елементи композиції (предмети розташовуються ритмічно в ряд). Діти можуть передати за допомогою малюнка нескладний сюжет, можуть розповісти про те, що вони відобразили. Загалом характерними для образотворчої діяльності є безпосередність, декоративна яскравість, наївність образів, що свідчить про те, що психологічно дитина «ввійшла в образ».

У процесі мовленнєво-художньої діяльності діти відокремлюють певні образи, елементи сюжету і можуть складати з них власні казки. Дошколята мають деякі літературні вподобання: надають перевагу певним літературним героям, конкретним літературним творам тощо.

До показників розвитку трудової діяльності в цьому віці можна зарахувати виконання дітьми трудових доручень.

Розвиток пізнавальної сфери

Сприймання. Відбувається подальше опанування внутрішніх способів сприймання, воно стає більш розчленованим. Дитина обстежує предмет, послідовно виділяє окремі частини, встановлює зв’язки між ними. Залишається недосконалим сприйняття сюжетних зображень. Коли дитина самостійно будує розповідь за картинкою, вона обмежується переліком зображених на ній людей і предметів.

Пам’ять. Уперше з’являється довільне запам’ятовування. Найпростіший прийом, який використовується при цьому, це повторення.

Мислення. Надалі розвивається наочно-образне мислення, яке поволі стає міркувальним. Дитина може згрупувати предмети за матеріалом, якістю і призначенням; засвоює відношення «частина-ціле», «рівність-нерівність»; розуміє найпростіші причинові зв’язки, що відомі їй із досвіду; самостійно висловлює зв’язки між окремими фактами; вдається до практичної перевірки, щоб з’ясувати невідоме. Частіше виявляє ініціативу в з’ясуванні питань, роздумах, спонтанних образних асоціаціях («чому листя пожовкло?», «навіщо поливають квітку?»).

Увага. Посилюється її стійкість. Доказом цього може слугувати те, що діти можуть досить тривалий час грати в одну й ту ж гру, неодноразово повертатися до певних її сюжетів. Образи уяви надзвичайно яскраві, живі. Тісно пов’язані з почуттями. Найвіддаленіша схожість між тим, що сприймає дитина, і її попередніми враженнями викликає бурхливий потік нових асоціацій. Діти надзвичайно довірливо ставляться до цих витворів фантазії. У цьому віці уява досі тісно пов’язана із зовнішньою діяльністю.

Мовлення. З’являються спроби осмислити значення слів, хоча й не завжди успішно. Зростає інтерес до змісту невідомих слів. Діти вже можуть переказувати невеличкі твори, розповідати про деякі моменти свого життя, про іграшки тощо.

Емоційний розвиток

Почуття дитини стають дедалі стійкішими. Триває розвиток моральних почуттів. Дитина здатна співчувати іншим і робить це вже не за вказівкою дорослих, а спонтанно, самостійно. З’являється бажання бути корисним дорослому. Ставлення до ровесників перетворюється на дружелюбне.

Формуються естетичні почуття. Підвищується здатність емоційно відгукуватись на зміст літературних і музичних творів. Під час прослухування літературних творів сприймаються перш за все яскраві зображувальні мовленнєві засоби. Красивим вважається все те, що зрозуміле дитині, ймовірне, моральне (позитивні герої казок завжди красиві).

Розвиток вольової сфери

Саме в середньому дошкільному віці починається формування процесу усвідомленої постановки мети. Діти також можуть задля досягнення цілі виконувати дії, які самі по собі не привабливі.

Інша важлива роль у розвитку вольової сфери дитини полягає в усвідомленні нею морального змісту правил поведінки й опанування вміння керувати ними у своїх вчинках. Це усвідомлення формується на основі розуміння узагальненого характеру правил і їхньої загальнообов’язковості. Тому діти можуть скаржитися на порушників порядку в дитячому колективі, які, власне, їх самих не скривдили. У тому випадку, коли дорослі не визнають дитину, ставляться до неї без достатніх почуттів і розуміння, формується недисциплінована, груба, іноді навіть агресивна поведінка дитини.

Уміння свідомо керувати своєю поведінкою, контролювати її виявляється в тому, що діти спроможні стежити за своїми рухами та поведінкою. Однак у цьому віці контроль виконується за умови спонукання з боку дорослих, за їхніми вказівками; сам процес контролю дискретний у часі, відбувається нібито уривками. Як результат розвитку оцінно-контрольних дій дитини можна вважати зародження в цей час відповідальності за доручену справу.

Починає складатися підпорядкування цілей однієї дії іншій, більш важливій.

Довільними, навмисно керованими стають не лише практичні дії дитини, але й частково пізнавальні психічні процеси (пам'ять, мислення).

Розвиток особистості

До основних мотивів поведінки дитини, поряд з ігровими, належать мотиви встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими і дітьми, мотиви самоствердження. Самооцінка дітей у цьому віці завищена. Вони перебільшують усі свої позитивні риси, і це є свідченням нормального особистісного розвитку дитини. Така особливість дитячої самооцінки є наслідком дії психологічного захисту особистості від негативних оцінок оточення. Досвід успіхів і невдач впливає на виконання доцільних цілеспрямованих дій, на бажання їх виконувати, однак не зачіпає позитивного характеру самооцінки.

Як показник доброзичливості спілкування дитини з дорослими та ровесниками, є наявність у неї позитивного «образу Я». Оцінка власної зовнішності емоційна та цілісна.

У другій половині п’ятого року життя різко зростає потреба дитини в спілкуванні з однолітками. Для них дуже важлива оцінка з боку дитячого колективу. Діти утримуються від вчинків, які викликають несхвалення інших дітей.

Дитина цього віку самостійна й ініціативна. Це виявляється в самостійному розв’язуванні завдань, які виникають у процесі гри, у виборі тематики гри, у постановці запитань і судженнях.

Починаючи з чотирирічного віку, складаються уподобання до занять певними видами діяльності, інтереси до пізнання світу не взагалі, а до певної його сфери. У цей же період відбуваються перші переконливі прояви раннього розвитку здібностей та обдарованості (художньої, математичної, академічної тощо).

Новоутворення середнього дошкільного віку

Свідомі дії, що контролюють поведінку; усвідомлення морального змісту правил поведінки; бажання бути корисним дорослому; стійка самооцінка; сюжетно-рольова гра дітей; чутливість до пояснювального мовлення.

Як допомогти дитині

відчути себе впевненою

(пам’ятка для батьків)

Усім малюкам, від року до п’яти років, властиве відчуття всемогутності. Воно дозволяє їм адаптуватися до складного світу, до якого вони потрапили. Мовою психологів таке відчуття всесилля називається «грандіозної самостійністю». Батькам, до певної міри, звичайно, необхідно підігравати своєму чаду, підтримуючи цю ілюзію. Це допоможе дитині в майбутньому стати впевненим у собі переможцем.

Постійно підбадьорюйте

«Ти зможеш побудувати пірамідку! Ти була найкрасивішою дівчинкою на ранку! Це твій малюнок? Який ти розумний!» — життєствердні і спонукаючі до дії репліки дитині просто необхідні, особливо коли вони звучать з батьківських уст. Така підтримка допоможе сформувати в маленької особи внутрішню самоповагу. Вона виросте активною, упевненою в собі. Сила впливу вашого слова на дитину настільки велика, що здатна підняти самооцінку, навіть використовуючи неіснуючі достоїнства. «Яка ти в мене красуня!» — твердить любляча мати пухленької дівчинці. Не дивно, що через двадцять років дівчина, чиї параметри не зовсім збігаються з модельними, не мучиться комплексами, не нищить себе дієтами, а впевнена у власній привабливості, має шалений успіх у протилежної статі. Ось що означає правильна установка, дана в дитинстві!

Коли потрібно, допомагайте

Відчуваєте, що дитина цінує себе недостатньо високо? Запропонуйте їй заняття, у якому вона зможе максимально виразити себе і, таким чином, вирости у власних очах. Для когось це спортивна гра, для іншого — спів, танці, малювання. Ці досягнення обов’язково помітять: захопляться і похвалять. Позитивні відгуки з боку теж «записуються» на підкірку і на свідомому чи підсвідомому рівні працюють на повагу.

Частіше хваліть

Привід для цього можна знайти завжди! Нехай поставлена задача розв’язана неправильно, порадійте тому, як акуратно дитина підписала свій листочок. Відзначивши помилки, відразу зробіть акцент на успіхах малюка. Звертайте увагу дитини на всі її досягнення. Період «грандіозної самості» минає до шести-семи років і може змінитися фазою сумнівів і страхів. Дитина намагається, кажучи дорослою мовою, бути компетентною та ефективною на своєму рівні. Але це виходить не завжди. У такі моменти дитину просто необхідно підтримати, інакше вона ризикує вирости «лузером».

Як можна рідше дратуйтеся на своє чадо

Так, діти можуть (і ще й як!) діяти на нерви. Але ваша досада і невдоволення формують у дитини програшну життєву стратегію і значно знижують рівень її поваги. Найчастіше стримуйтеся: наберіть побільше повітря, затримайте дихання і порахуйте до десяти — метод банальний, але дієвий. Однак врахуйте, що і в похвалах треба знати міру. У малюка, якого виховують в атмосфері гіперопіки і безперервного звеличення його достоїнств, атрофується готовність до труднощів, а натомість формується завищена самооцінка і надмірні претензії до суспільства. Життєвий принцип «Я кращий (краща), мені всі повинні!» не веде до успіху.

Менше критикуйте

Дитячі комплекси — один з головних факторів, що впливають на розвиток особистості дитини. Під вашим зайво прискіпливим поглядом вони можуть перерости в самобичування. Дитина, яка постійно потерпає від критики, або назавжди втратить самоповагу і віру в себе, або все життя доводитиме вам свою спроможність. Перший варіант може спричинити безініціативність і відсутність цілеспрямованості в майбутньому. Другий варіант поганий тим, що воля і рішучість у досягненні поставлених цілей не підкріплюються почуттям задоволення. І які б не були успіхи, здається, що цього мало, потрібно отримати результат вагоміший. «Перемогти в національному конкурсі пісні — це нісенітниця. Цінується тільки міжнародний успіх!», «Скинути п’ять кілограмів — це мало, потрібно ще десяток, щоб нормально виглядати», «Я директор фірми, ну то й що? До списку журналу Forbes мені не потрапити...» Це називається гіперкомпенсація і веде до фізичного і психічного виснаження. Ось чому важливо ще в дитинстві збалансувати самооцінку людини так, щоб її бажання досягти успіху не атрофувалися разом з «розстріляною» вашими необережними словами повагою і не перетворилося на справжню одержимість.

Ніколи не допускайте неповаги до себе

Будьте для своєї дитини взірцем високої самооцінки. Адже приклади батьків дуже заразливі. Якщо ви дозволяєте собі сваритися при дитині, виявляти неповагу до чоловіка, свекрухи, рідних і випадкових людей (і навпаки, якщо все це вони виявляють по відношенню до вас), то вашому малюкові буде складно засвоїти уроки самоповаги, що б ви йому не говорили. Тому забороніть собі і близьким підвищувати голос при дітях, вимагайте вибачень за грубість, не допускайте, щоб вашу думку ігнорували. Тоді дитині буде легше діяти за аналогією з вами й усвідомити суть такого поняття, як самоповага.

Як заучувати вірші з дітьми

(пам'ятка для батьків)

У дошкільному віці діти досить добре запам’ятовують прості римовані рядки. Це ефективний спосіб розвитку пам’яті дитини. До того ж, розвивається коло знань, здатність розуміти літературну мову. Однак треба пам’ятати декілька простих правил вивчення з дітьми віршів:

·   Прочитайте, а ще краще розкажіть дитині вірш. Якщо ви знаєте напам’ять вірш, у дитини з’явиться стимул вивчити його. Звернуть увагу на інтонацію, з якою слід прочитати рядки.

·    Проведіть словникову роботу. Поясніть дитині значення незрозумілих їй слів, наведіть синоніми.

·   Супроводжуйте вивчення вірша відповідними рухами, якщо це можливо. Дитина сприйматиме вивчення вірша як гру, тому процес запам’ятовування стане легким і веселим.

·          Намалюйте схематично зміст вірша. Прості символи дитина сприймає швидко, без пояснень. Вони стануть опорою не лише для неї, а й для вас.

·    Обов’язково поставте декілька запитань за змістом вірша, запропонуйте дитині уявити себе на місці героя (якщо він є) або уявно перенестися до світу вірша. Це допоможе встановити, наскільки правильно дитина зрозуміла зміст вірша, а також розвине уяву, фантазію, мовлення дошкільняти.

Старший дошкільний вік

Багатство народної мудрості

(пам’ятка для батьків)

Мова — це багатство і краса народу. Мова для дитини — це ніжна мамина колискова, мудра батьківська порада, бабусина казочка, дідусева байка, стежина, з якої починається шлях у життя.

Народна мудрість

1. Виховуйте в дітей інтерес та позитивне ставлення до української мови, бажання опанувати її.

2. Формуйте основи культурного мовлення, виробляйте навички правильного розмовного мовлення.

3. Відповідайте на запитання дитини терпляче і правильно.

4. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.

5. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками.

6. Привчайте дитину мислити самостійно.

7. Забезпечте дитину книжками, іграшками, іграми та іншими потрібними їй речами для розвитку мовлення.

8. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.

9. Учіть дитину спілкуватися з дорослими будь-якого віку.

 Навчайте дітей розмовної літературної мови та практично використовувати її в різних ситуаціях спілкування.

Любов до Батьківщини починається з родини!

Перш ніж розпочинати виховувати в дитини любов до Батьківщини, необхідно пояснити їй, що таке Батьківщина.

Це дуже складне і ємне поняття. Багатогранність любові до Батьківщини проявляється не тільки в прихильності людини до певного географічного місця. Ця любов складається також з особливих почуттів до мами, тата, інших дорогих людей, до своєї домівки, природи і країни. Любов до рідних місць належить до кола загальнолюдських цінностей. Любов до Батьківщини має найглибші історичні особливості.

Виховувати в дитини любов до Батьківщини мають батьки і дорослі, наділені подібними повноваженнями. Це вчителі, вихователі, наставники та інші. Але у вихованні любові до Батьківщини головну роль відіграють батьки. Саме від їх ставлення до Батьківщини, від того, як вони демонструють свої почуття до рідних місць, і залежатиме, які почуття можуть зародитися в дитині. Треба збудити в дитини інтерес до історії країни і почуття гордості за національні перемоги. Ось тоді в малюка можуть проявитися й інші почуття: наприклад, причетність і повагу до свого краю. Любов до Батьківщини, прихильність до місця народження, повага до своєї мови, традицій і культури — ці поняття об’єднує один термін — «патріотизм».

Виховуючи в дитині патріотичні почуття, потрібно підтримувати в ній постійний інтерес і цікавість до всіх подій, які відбуваються в країні. Необхідно розмовляти з дітьми про всі випадки та явища, що відбуваються в суспільно-соціальному та суспільно-політичному житті держави. У майбутньому всі ці явища стануть для нього цікавими та близькими.

Не можна любити Батьківщину, але при цьому не відчувати з нею тісного зв’язку. Для цього дитина повинна знати, як любили, берегли і билися за Батьківщину їхні дідусі та бабусі. Глибоке почуття любові до Батьківщини завжди живе в людях, саме це почуття і «змушує» їх піклуватися про Батьківщину.

Чому потрібно виховати в дитини любов до Батьківщини? Таке виховання є результатом тривалої і цілеспрямованої діяльності, тому патріотичне виховання потрібно починати змалку. Ще в давнину дітей намагалися переконати в тому, що для того, щоб людина була щасливою, їй потрібна щаслива Батьківщина.

Зараз відроджується багато забутих національних традицій, вивчаються і відновлюються історичні цінності. В області формування патріотичних почуттів одним з головних чинників у залученні дітей до історичних цінностей є ознайомлення дитини з її родоводом. Діти повинні почати патріотичне навчання ще в дошкільному віці. З ранніх років у них треба формувати відповідальність і почуття обов’язку по відношенню до рідних і Батьківщини. Фахівці стверджують, що ще в ранньому віці в дитини прокидається зацікавленість до багатьох речей. Також з цього моменту починається пізнання дитиною багатьох моральних цінностей, заснованих на любові до рідних місць. Патріотизм дитини формується концентрацією багатьох знань, а також єдністю поведінки і відносин.

Питання «Як виховати в дитини любов до Батьківщини?» має одну універсальну відповідь. Спочатку потрібно навчити дитину бути доброю, відповідальною та небайдужою. Насамперед необхідно навчити дитину бачити красу, що її оточує. Дитина, яка не любить природи, не зможе полюбити Батьківщину. Відчуття захоплення багатствами навколишнього середовища і дарами природи є попередником справжнього патріотизму. Тут термін «навчити» має лише умовний характер. Ніхто не повинен насильно садити дитину за парту і пояснювати її красу квітки або дерева. «Навчання» відбувається щодня і в ненав’язливій формі: під час прогулянки, походу в ліс або під час відвідування по місцевих визначних пам’яткок.

Дитині можна показати історичні та культурні пам’ятки рідного міста або розповісти про героїчні подвиги дідуся, який зовсім юним захищав Батьківщину від фашистських загарбників. При цьому кожен конкретний похід або розповідь має асоціюватися з Батьківщиною. Адже найяскравіші і позитивні переживання людина отримує в дитячому віці і зберігає їх у пам’яті. Саме тому змалку людині потрібно побачити красу рідних місць і дізнатися історію своєї Батьківщини і родини.

Дорослі мають навчити дитину бачити пам’ятки, помічати навколишню красу, відзначати неповторні особливості рідної вулиці і свого міста.

Таким чином, любов до Батьківщини в дитини формується в перші роки життя. На зародження цього почуття впливає патріотична атмосфера, яка панує в сім’ї. Особливу увагу дитини приваблює життя і робота оточення на благо Батьківщини, події, які відбуваються в державі, національні свята, спортивні змагання та ін. Крім того, високий емоційний підйом викликає контакт дитини з природою.

Дорослі повинні пам’ятати, що якщо вони щиро люблять свій рідний край і демонструють цю любов своїм дітям, тоді їхні діти теж сильно любитимуть Батьківщину, а патріотизм не буде для них порожнім поняттям. Необхідно постійно показувати дітям привабливі сторони любові до рідних місць і навколишнього середовища. Ось тоді можна цілком бути впевненим у тому, що їхні діти стануть найбільш гідними громадянами своєї Батьківщини. Важливо пам’ятати, що патріотизм є вираженням єдиних почуттів громадян країни у формі національної гордості, а також у вигляді шанобливого ставлення до інших народів.

Математика для дітей

Математика для дитини — це потреба рахувати, обчислювати, вимірювати, досліджувати форми та напрямок рухів предметів. Щоб пояснити дитині, що таке математика, найкраще це зробити на прикладах. Наприклад: «Раніше люди не знали, як ділитися між собою, і придумали науку, яка дозволяла рахувати та вимірювати». Наводьте приклади із життя, наприклад під час покупок: «Ось, якби не було математики, ми б не змогли купити в магазині цукерки». Чим більше ви спілкуватиметеся з дитиною, тим цікавіше їй буде навчатись. З чого починати?

Діток треба спонукати обстежувати предмети різної форми та величини та порівнювати їх — «такий самий, різні, однакові ...», вчити орієнтуватися на собі — «де вуха, ніс, ноги, ручки...», у просторі — «ближче, далі...» та в часі — «раніше, зараз, потім...». Важливо навчити розрізняти, де один та багато.

Геометрія

Щоб навчити дитину розрізняти основні геометричні фігури, показуйте їй ці фігури. Поясніть, які бувають прямокутники (квадрат, ромб), що таке кут, що таке сторона. Трикутник — тому ТРИ-кутник, бо в нього три кути. Розкажіть про інші геометричні фігури, що вони відрізняються кількістю кутів. Складайте з дитиною геометричні фігури з паличок. Робіть сторони з однією та двома паличками. Більш старших просіть складати зі сторонами в три, чотири палички.

Складайте також фігури різного розміру і фігури з різною кількістю паличок. Навчайте дитину робити комбіновані фігури, у яких є спільні сторони. Наприклад, з п’яти паличок треба скласти квадрат та два трикутники.

 Цифри

Комбінуючи лічильні палички, дошкільник краще починає розрізняти математичні поняття («число», «більше», «менше», «стільки ж», «фігура», «трикутник» та ін.). За допомогою паличок корисно також складати букви і цифри. При цьому відбувається зіставлення поняття і символа. Нехай малюк до складеної з паличок цифри підбере те число паличок, яке становить ця цифра.

Дуже важливо прищепити дитині навички, необхідні для написання цифр. Для цього рекомендовано провести з ним велику підготовчу роботу, спрямовану на розглядання клітинок зошита. Візьміть зошит у клітинку. Покажіть клітинку, її боки і кути. Попросіть дитину поставити крапку, наприклад, у нижньому лівому кутку клітинки, у правому верхньому кутку тощо. Покажіть середину клітинки і середину сторін клітинки. Подібні вправи не тільки знайомлять дошкільника з основами написання цифр, але також прищеплюють навички тонкої моторики, що надалі дуже допомагатиме дитині під час навчання написання букв.

Наочність — важливий принцип навчання дитини. Коли дитина бачить, відчуває, торкається предмета, навчати його математики значно легше. Тому одним з основних принципів навчання дітей основ математики є наочність. Використовуйте якісь певні предмети, наприклад кольорові кружечки, кубики, смужки паперу тощо. Добре, якщо ви зробите для занять математикою геометричні фігури, якщо у вас будуть ігри «Лото» і «Доміно», які також сприяють формуванню елементарних навичок лічби у дошкільника. Важливим завданням у підготовці дошкільника до шкільного навчання буде розвиток у нього інтересу до математики. Для формування в дошкільника математичних уявлень використовуйте різноманітні дидактичні ігри. Такі ігри вчать дитину розуміти деякі складні математичні поняття, формують уявлення про співвідношення цифри і числа, кількості та цифри, розвивають уміння орієнтуватися в напрямах простору, робити висновки. Використовуючи дидактичні ігри в навчанні дошкільників математики, широко застосовують різні предмети і наочний матеріал, який сприяє тому, що заняття відбуваються у веселій, цікавій та доступній формі.

Елементарні математичні дії

Щоб навчити дитину додавання і віднімати, спочатку потрібно навчитись розкладати числа на складові (наприклад, 5 складається з 2 та 3), та навчити визначати попереднє та наступного число в межах десяти. Діти із задоволенням визначають попередні та наступне числа під час гри. Діти дуже люблять грати в задумані числа. Наприклад, загадайте число в межах десяти і попросіть дитину називати різні числа. Ви підказуєте, більше або менше. Потім поміняйтеся ролями.

Плекаємо мовлення дитини

(пам’ятка для батьків)

Ставимося до слова не лише як до інструмента відтворення почутого від дорослого мовлення, а як до дійства розкриття свого внутрішнього світу, свого ставлення до людей та самої себе.

Пам’ятаємо: слово — категорія індивідуальна, різні характеристики мовленнєвої діяльності притаманні дівчаткам та хлопчикам, «жвавчикам» та «млявчикам», розкутим та сором’язливим малюкам.

Диференціюємо поняття «мова» та «мовлення»; надаємо пріоритет мовленнєвому розвитку дошкільнят, навчаємо їх висловлюватися, передавати словом різноманітні життєві враження.

Намагаємося не вказувати щоразу дитині на мовленнєві недоліки та вади, повсякчас виправляти недоречності або помилки: мовлення — не самоціль, а важливий засіб спілкування.

Розвиваємо мовленнєву особистість у широкому життєвому контексті.

Не центруємося на проблемі «навчити читати», бо ж навчений не означає «розумніший» чи «щасливіший» за інших. Якщо дитина схильна до читання, навчаймо її цього та радіємо разом з нею; не хоче — терпляче чекаємо, заохочуємо, запрошуємо, не вдаємося до примусу. Головне — розуміти, що навчаються читати всі, а ось чи полюбить дитина читати, чи зможе винести для себе щось корисне з примусового читання?

Психолого-педагогічна характеристика дітей старшого дошкільного віку

Цей період є періодом розквіту сюжетно-рольової гри. Збагачується зміст і форми інших видів діяльності дитини. Значну роль відіграє діяльність навчання.

Провідна діяльність

Відбувається подальше ускладнення сюжетів гри, зростає їхня різноманітність і розгорнутість. Дітей цікавлять не тільки локальні події з їхнього власного досвіду, а й такі, що мають значення в межах всього людського суспільства. Часто відтворюються епізоди з життя людей різних професій. Основне в грі — передавання рольових відносин, однак діти не просто передають людські стосунки, а й моделюють їх. Гра дедалі набирає творчого характеру.

Діти самостійно добирають матеріал до гри. Надзвичайно привабливими для дітей стають аксесуари, що позначають роль (бінокль, хустка медсестри). Якщо якийсь матеріал чи аксесуар гри відсутній, то діти самостійно виготовляють їх.

Розвиваються інші види та підвиди сюжетно-рольової гри: режисерські, ігри-фантазії, ігри з правилами. У режисерській грі, коли дитина складає сюжет і ролі, роздає їх іграшкам, а потім сама їх пересуває, відбивається прагнення дитини керувати подіями життя, управляти іншими. Бажання втілити в грі надзвичайні, неймовірні образи своєї уяві, здатність створити у фантазії сюжет, до того ж, можливо, нестандартного характеру і розгорнути його в уявленні породжують гру-фантазію. Гра з правилами в цьому віці доводить, що діти вперше усвідомлюють певною мірою значення виграшу, прагнуть досягнень, одержують від них емоційне задоволення. Про це свідчить і те, що дітей більшою мірою цікавить результат гри-змагання, а не її процес. Гра з правилами важлива в декількох аспектах: вона є фактором подальшого розвитку довільності поведінки та психічних процесів, спеціальних рухових і сенсорних здібностей, формування багатьох властивостей особистості.

У процесі розвитку розвиваються стосунки між членами дитячого колективу. Вона згуртовує дітей, збагачує їхній реальний досвід взаємин.

Інші види продуктивної діяльності

Шостий рік — вік розвитку малювання. Саме в цей період здійснюється перехід до сюжетного малювання. Створенню самих малюнків передує розгорнутий задум. Він стає дедалі більш стійким. Наївність та відкритість почуттів — характерні ознаки відтворених образів.

Набуває подальшого вдосконалення конструювання. У п’ять років дитина вже може конструювати як за умовами, що пропонує дорослий, так і за власним задумом. Формуються найпростіші узагальнені способи побудови образу: операції просторового мислення, навички просторової зміни або зміни деталей конструкції, поєднання безлічі різноманітних деталей, побудови цілісної онови майбутньої споруди. Як і в малюванні, так і в конструкторській діяльності їй передує задум і складання плану його виконання.

У цей віковий період у дітей спостерігається багатий і різноманітний досвід виразних музичних дій, одночасне орієнтування не на один, а на декілька засобів музичної виразності (темп, тембр, динаміку). Співочий голос ще досить слабкий, тому можливе виразне виконання лише нескладних пісень.

Для художньо-мовленнєвої діяльності характерне бажання дитини створювати власні казки, незвичайні історії, вигадки. Вона розповідає ці історії виразним, голосним мовленням з багатими інтонаціями. Під час сприймання літературних творів зовнішні прояви емоційного сприйняття та відгуку на події меншою мірою виражені, ніж у попередні вікові періоди, однак внутрішня емпатія висока. Найбільше розуміння змісту літературного твору відбувається через його програвання.

Спостерігаються значні індивідуальні відмінності в наданні переваги репродуктивним або творчим формам діяльності.

Істотну роль починають відігравати елементи навчальної і трудової діяльності. Діти п’яти років починають систематично виконувати посильні трудові обов’язки. Вони намагаються зробити щось корисне для інших, бути потрібними їм. Зароджується розуміння суспільного значення праці. Саме усвідомлення значення власних дій для інших і обов’язковості одержання запланованого результату надає цим діям характеристик трудової діяльності. У процесі праці формуються навички спільної діяльності: разом планувати дії, підпорядковувати їх поставленій меті, домагатися окресленого результату. Спочатку все це відбувається за участі і під керівництвом дорослого. Організація діяльності дітей, коли вони усвідомлюють, що їхня участь і якість роботи є складовою спільного результату, сприяє формуванню трудових дій.

П’ятирічні дошкільники починають відрізняти навчальні завдання від гри, практичних життєвих ситуацій, зацікавлено ставляться до навчання, але сприймають і запам’ятовують тільки ті завдання, які можна безпосередньо використати в грі або художній діяльності. Діти звертаються до дорослих із проханням оцінити правильність виконання навчальних завдань.

У шість років розуміння відмінності між серйозною справою, заняттям і грою набуває ще більш виразного характеру. Цьому сприяє відчуття важливості занять, усвідомлення себе на порозі нового шкільного життя. Діти прагнуть навчатися. З’являється особливий інтерес до читання, навчання математики, потреба виявити себе в цих видах діяльності. Наприкінці дошкільного віку діти не просто «утилітарно» засвоюють знання, які можна було б вжити під час гри, конструювання тощо, а й знання «про запас», які не приносять відразу ситуативної користі. Розвиваються навчальні вміння усвідомлення завдання, способу дії, самоконтролю в процесі виконання завдання, самооцінювання навчальних досягнень. Однак переважна більшість дітей, як і раніше, схильна переоцінювати свої можливості.

Процес навчання супроводжується позитивними інтелектуальними емоціями. У цьому діти вбачають шлях до дивовижних відкриттів. Тому неврахування в процесі навчання вікових особливостей дітей, образності їхнього мислення, емоційності відбиваються не тільки на якості навчання, а й загалом на особистісному розвитку дитини.

Роль театралізованої діяльності в естетичному розвитку дошкільників

Дошкільний вік — період активної соціалізації дитини, розвитку спілкування з дорослими та однолітками, пробудження моральних та естетичних почуттів, входження в культуру.

Ефективним шляхом усебічного гармонійного розвитку особистості є залучення дошкільників до художньо-естетичної діяльності, яка поєднує зображувальну, музичну, театралізовану, художньо-мовленнєву діяльність. Ці види діяльності виконують функцію позитивно-емоційного збагачення, викликають емоції радості, захоплення, натхнення, витісняють тривожність, напругу, почуття безпорадності.

Художньо-естетична діяльність задовольняє гостру потребу дітей у самовиявленні і є одним з найулюбленіших занять. У цьому виді діяльності дошкільники виявляють високу зацікавленість і, що важливо, незначну стомлюваність. Ці фактори позитивно впливають на емоційний стан, загальний психічний розвиток дитини, і водночас ця діяльність є засобом усебічного розвитку дитини.

Психологи виділяють у художньо-естетичній діяльності низку компонентів, тісно пов’язаних між собою: мотиваційний, цільовий, операціональний. Художньо-естетична діяльність потребує наявності в дітей чітких образних уявлень предметів та об’єктів, які вони намагаються зобразити. Ці уявлення формуються на основі сприймання. При цьому сприймання має бути емоційно-естетично забарвленим. Дослідження та практика свідчать, що таке сприймання треба розвивати в дитині з раннього віку. Адже сама вона не може опанувати образне естетичне сприймання без спрямованого керівництва дорослого. Важливим компонентом діяльності є операції — засоби здійснення діяльності. Без опанування них неможливо створити зображення. Діти набувають досвід зображення, але, як правило, не стихійно, а в процесі систематичного навчання під керівництвом дорослого. Засвоєння основних засобів здійснення діяльності надає дитині можливість діяти вільно та самостійно. Усвідомлення дитиною того, що вона може зобразити різні предмети, відтворити сюжет казки та ін., надихає її, викликає бажання малювати, ліпити, співати, створює гарний настрій, і навпаки, невміння викликає негативні емоції, пригнічує прагнення художньої діяльності.

Дитяча творчість — перша ланка розвитку творчої діяльності, у якій дитина виявляє своє розуміння довкілля, своє ставлення до нього. Це допомагає дітям розкрити їх внутрішній світ, особливості сприймання та уявлення, інтереси та здібності.

Формування в старших дошкільників навичок подолання труднощів

Діти досить часто не усвідомлюють свої дії і поведінку. Вони незібрані, неуважні, неорганізовані, лякаються труднощів і нестандартних ситуацій. Формування навичок подолання труднощів сприяє вдосконаленню адаптивних можливостей, є обов’язковим показником готовності до школи.

Гармонійно сформована система відношень дитини до себе, до інших суттєво впливає на набуття нею позитивного досвіду подолання життєвих труднощів і збереження емоційної рівноваги в ситуації, яка вимагає додаткової мобілізації організму. Виховання прагнення долати труднощі не повинно бути окремим завданням. Його слід розв’язувати в комплексі з вихованням самоповаги, впевненості в собі і прийняття оточуючих людей такими, якими вони є.

Як відомо, конфліктні ситуації між людьми часто виникають через непорозуміння один одного. Перш за все, якщо один із партнерів не бажає встановлювати контакт або агресивно спрямований; іноді — через те, що не точно, не зрозуміло висловлює власну думку. Цього слід уникати, щоб не спричинити нове непорозуміння. Це особливо стосується дошкільників, бо їх активний словниковий запас ще недостатній, недосконалий. Крім того, однією з причин недосягнення позитивного результату у будь-якій діяльності є відсутність чіткої мети, цілеспрямованості дій. Спостереження за дітьми під час самостійних ігор свідчать, що дуже часто дошкільники самі не знають, якого результату вони хотіли б досягти. Зосередження уваги на питаннях «Що я люблю робити?», «Який у мене настрій?», «Що я відчуваю?» стимулюють розвиток самопізнання, розширюють самосвідомість.

Успішність подолання складних ситуацій старшими дошкільниками, крім індивідуально-типологічних особливостей, залежить від розвитку самосвідомості, навичок взаємодії та самостійності.

Формуючи навички подолання труднощів, перш за все потрібно:

•           фіксувати увагу дитини лише на позитивних здібностях і вчинках інших людей;

•           надавати емоційну підтримку;

•           надавати можливість самореалізуватися;

•           допомогти дитині зрозуміти, як визначати стан іншої людини та свій;

•           уникати публічного засудження, висміювання;

•           бути готовими прийти на допомогу дитині у розв’язанні складного питання.

Як виховати хорошу дитину

(пам’ятка для батьків)

Чарівне слово. Навчіть дитину деяких «чарівних слів»: «дякую», «будь ласка», «вибачте». І коли б дитина не говорила їх, намагайтеся швидко і ввічливо виконувати всі її прохання (за можливості).

Чай удвох. Організуйте вечірній чай зі своєю дитиною. Порадьте їй запросити на чай улюблені іграшки. Потім зробіть так, щоб усі за столом дотримувалися правил ввічливості.

Обійміть дитину! Поплескування по плечах або обійми доречні у тих випадках, коли дитина ввічлива з кимось — це дуже важливо.

Домашні тварини і дитина. Обов’язково привчайте дитину доглядати домашніх тварин: купівля корму, прогулянка, розчісування, витирання лап, чищення клітки.

Політика чесності. Завжди давайте чесну відповідь на запитання дитини.

Нагороджуйте інших. Зустрівши ввічливих і доброзичливих людей, похваліть їх за доброту.

Розмови на подушці. Щовечора, вкладаючи дитину в ліжко, запитайте її: «Яка частина дня була найкращою?» або «Яка частина дня була найважчою?». Потім уважно вислухайте, що скаже вам дитина, не перебиваючи її, не даючи жодних настанов.

Переможцем став... Щотижня видавайте «нагороду найбільш турботливому». Вручайте її тому, хто був найдобрішим, найввічливішим.

 Гра «якщо..., то». Якщо хтось з гостей повинен невдовзі прийти до вас додому, можна зіграти в гру «якщо ..., то». Це гра допоможе дитині гостинно зустріти запрошених. Ви уявляєте собі частину «якщо…». «Якщо Оленці подобаються кольорові олівці...», дитина уявляє собі частину «то»: «то ми будемо розмальовувати картинки».

«Який ти?» Вказуйте дитині на її емоції. Це допоможе їй визначити себе та інших: «Ти виглядаєш розлюченою» або «Ця маленька дівчинка виглядає такою самотньою».

Ставте мету. Допомагайте дитині діяти відповідно до конкретної мети: наприклад, складати гроші на конкретну іграшку або прочитати конкретну книгу, конкретну кількість книг.

Очі в очі. Привчайте дитину дивитися в очі співрозмовнику, пояснюючи їй, наскільки це неприємно, коли людина відволікається під час розмови.

Підказуйте. Якщо хтось вітається з вашою дитиною, а вона не відповідає, допоможіть їй знайти потрібні слова: «Ганно, піди і скажи Дмитру Івановичу «Доброго дня».

Хваліть за доброту. Звертайте увагу на кожний прояв доброзичливості: «Ти молодець, що допомогла своїй сестрі».

Сваріть чесно. Уникайте приниження і зневажливих зауважень. Намагайтеся знайти компроміс і припиніть суперечку.

Не обманюйте. Якщо дитина зрозуміла, що ви обманюєте, не намагайтеся говорити неправду далі. Визнайте свою помилку: «Так, у нас справді залишилось печиво, але я не можу дати його тобі до обіду».

 Руки геть. У жодному випадку не бийте дитину, яка буває надто агресивною, скеровуйте її в спеціальне місце «для охолодження».

Приховані знаки уваги. Зробіть своїй дитині щось приємне, але так, щоб це було для неї несподіванкою.

Справжній друг. Візьміть дитину з собою, коли маєте намір провідати чи допомогти комусь зі своїх друзів. Поясніть при цьому, як приємно допомогти комусь.

Спочатку запитайте. Спочатку запитайте дозволу, перш ніж скористатися чимось чи викинути щось, що належить вашій дитині.

Обговорюйте ситуацію. Якщо чиясь дитина надворі чи в дитячому садку плаче, зверніть на це увагу своєї дитини. Запитайте її: «Як ти вважаєш, що вона відчуває зараз?», «Як ти вважаєш, що зробило її такою засмученою?».

Добрий приклад. Частіше згадуйте в розмові з дитиною про людей з нашого оточення, які роблять добрі справи.

Поклади на місце. Якщо ваша дитина взяла без дозволу чужу іграшку, поясніть їй, чому так не можна робити, і наполягайте, щоб вона віднесла її назад.

Боротьба з брутальністю. Придумайте вислів, який говоритимете, коли хтось з членів вашої родини буде лихословити. Потрібно намагатися знайти більш спокійний спосіб висловлювати свої почуття.

Обмін ролями. Дайте вашій дитині можливість відчути себе на місці іншої людини. Запропонуйте їй на 10–15 хвилин роль одного з батьків (тата, мами), а собі візьміть роль дитини.

Дотримуйтесь чистоти. Якщо ви, гуляючи з дитиною парком чи лісом, побачили сміття — підберіть і віднесіть в урну чи якесь призначене для викидання сміття місце. Ні ви, ні дитина не повинні смітити на вулиці.

Допоможіть «зберегти обличчя». Якщо ви помітили, що дитина каже неправду, стримуйте свій гнів і нагадайте, як важливо говорити правду. Потім дайте їй ще один шанс. Якщо дитина скаже правду, не карайте її.

Причина і наслідки. По можливості дайте дитині відчути наслідки своїх помилок: «Якщо залишиш велосипед під дощем, він заржавіє».

Заохочуйте до чесності. Дайте дитині зрозуміти, що чинити чесно завжди важко, тому заохочуйте її до правдивості.

Ніколи не порушуйте обіцянок. Ніколи не обіцяйте дитині нагороди і не лякайте покаранням, які ви не зможете дати і виконати.

«Лавочка для забіяк». Поставте вдома стільці у вигляді «лавочки для забіяк». Якщо двоє дітей побилися, посадіть їх на цю «лавочку», де вони повинні залишатися доти, поки кожен з них не пояснить, у чому він був неправий.

Коробка «Руки геть». Аби не виникало «боротьби» за іграшки, дитина мусить мати особисту коробку для іграшок. Нехай у неї виникає бажання поділитися своїми іграшками з іншими дітьми.

Самостійність і допомога. Дайте зрозуміти, що ви не робитимете за дитину завдання, але допоможете.