"Дітям про права дитини"

"Заняття "Права дитини" - відео

"Права дитини" - мультфільм

У світі всі малята —і хлопчики й дівчата —повинні право мати щасливими зростати. В турботливій країні, у люблячій родинімужнітимуть здорові біляві й чорноброві.
Бо очі карі й сірі у злагоді та мирі не плачуть, а сміються, що «дітками» зовуться

Конвенція ООН про права дитини

Проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року.

Преамбула

Беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй знову підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини і в гідність та цінність людської особи і сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові та поліпшенню умов життя при більшій свободі;

беручи до уваги, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини проголосила, що кожна людина повинна володіти всіма зазначеними в ній правами і свободами без будь-яких відмінностей за такими ознаками як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні або інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інша обставина;

беручи до уваги, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи і належний правовий захист, як до, так і після народження;

беручи до уваги, що необхідність у такій спеціальній охороні була вказана в Женевській декларації прав дитини 1924 року і вказана у Загальній декларації прав людини, а також у статутах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями добробуту дітей.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ була створена:

з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, для їх власного блага і блага суспільства, правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово застосовуваних відповідно до таких принципів:

Принцип 1. Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім'ї.

Принцип 2. Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумове, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Принцип 3. Дитині має належати від її народження право на ім'я і громадянство.

Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 3. Дитині має належати від її народження право на ім'я і громадянство.

Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов'язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім'ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім'ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.

Принцип 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.

Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими одержують захист і допомогу.

Принцип 9.Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації. Вона не повинна бути об'єктом торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров'я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.

Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

Інформаційне повідомлення: Конвенція ООН про права дитини – головний міжнародний документ щодо захисту дітей.

Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично,психічно і інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь та навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги та захисту. Будь-які травми залишають слід, можливо, й на все життя.Від ставлення до дітей, розуміння їхніх потреб та інтересів, стану охорони здоровя  залежить доля кожної дитини і розвиток суспільства загалом.

Міжнародне співтовариство в особі ООН уже кілька десятиріч працює над тим, щоб створити дітям усього світу якнайкращі умови для життя і усебічного розвитку.

Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята Організацією Об’єднаних  Націй. Це найперша у світовій історії глобальна угода щодо прав дитини:191 країна світу ратифікувала Конвенцію, зобов’язавшись узгодити власне законодавство з її положенням. Україна приєдналась до неї 1991 року.

Раніше у світі турботу про дітей та їхній захист розглядалися як надання допомоги тим, хто її потребує. Конвенція ж визначає нову концепцію, проголошуючи забезпечення виживання, захисту та розвитку  дітей обов’язком держави та суспільства, а не питанням благодійності. Діти ще від народження мають всі основні свободи та невід’ємні права кожної людини. Важливе значення цього міжнародного документа ще й у тому, що вперше у рамках конвенції був створений міжнародний механізм контролю.

Комітет із прав дитини, уповноважений раз на п’ять років розглядати доповіді держав про прийняті заходи щодо виконання положень Конвенції.

Законодавче забезпечення прав дітей в Україні

Позаяк Конвенція не є документом прямої дії, то з часу її ратифікації (1991) Україна неухильно прямує шляхом інкорпорації найвищих стандартів прав дитини у власне законодавство і впроваджує їх у життя. Виконання Конвенції контролюється статтею 9 Конституції України, де гарантується рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Указом президента України затверджено Національну програму «Діти України»(1996), а ще раніше постановою Кабінету Міністрів від 03.11.93 була затверджена державна програма «Освіта. Україна XXI ст.», де вперше постало питання про потребу визначення державного стандарту до шкільної освіти. Це підтверджено й Законом України.

На його виконання, де в ст..15 визначено, що державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня підготовки дітей і розробляються окремо з кожного освітнього рівня, розроблений Базовий компонент дошкільної освіти (1998).У 2001 році для освітян – «дошкільників» з’явився закон прямої дії – Закон України «Про дошкільну освіту».

Водночас права дитини в Україні реалізуються в умовах економічних та соціальних суперечностей і нестабільності, що негативно позначилося на розв’язанні проблем захисту дітей. Не оминули ці явища й систему освіти:навчальні заклади недостатньо фінансуються, слабкою є їхня матеріальна база тощо. З огляду на це, постала гостра потреба у реалізації єдиної державної політик  щодо поліпшення становища дітей, їхньої освіти та соціалізації в суспільстві з якнайповнішим використанням міжнародного досвіду розв’язання проблем захисту дітей.26 квітня 2001 року Президент України  Л.Кучма підписав Закон України «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства в нашій країні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і встановлює основні засади державної політики у сфері реалізації прав дітей на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Реалізація цього закону вимагає обднання зусиль усіх, кому небайдужа доля дітей.

Пам’ятка для батьків з правового виховання
         Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.

1. Коли порушуються права дитини?
• Коли немає безпеки для її життя та здоров”я.
• Коли її потреби ігноруються.
• Коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження.
• Коли порушується недоторканість дитини.
• Коли дитину ізолюють.
• Коли дитину залякують.
• Коли вона не має права голосу у процесі прийняття важливого для сім”ї рішення.
• Коли вона не може вільно висловлювати свої думки та почуття.
• Коли її особисті речі не є недоторканими.
• Коли її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами.

2.Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

Як реагує дитина на порушення її прав?
• Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона грубить, блазнює, б”ється, замикається в собі і т.д.)
• Її турбує особиста безпека і любов до неї.
• Вона часто буває в поганому настрої.
• Може втекти з дому.
•  Може приймати наркотики або алкоголь.
• Може робити спроби суіциду (замаху на своє життя).

3. Де я можу дізнатись про права своїх дітей?
• Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року.
•        Конвенція про права дитини прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.02.1989 року.
• „Перші кроки”. Посібник для початкового вивчення прав людини. Amnesty International. Easton Str. London.
•  Настільна книга для молоді „Твої права”. Міжнародна ліга прав дітей та молоді.  Київ 1999 р.
• Комітет сприяння захисту прав дитини м. Київ, тел. 295-26-96
•  Всеукраїнський комітет захисту прав людини м. Київ, пров. Шевченка 13/21-в. к.8, тел. 228-87-83

4.    Що батьки можуть зробити для своєї дитини?
• Пам”ятати що дитина – це окрема особистість, яка має свої  власні почуття, бажання, думки, потреби, які потрібно поважати.
• Забезпечити її фізичну безпеку. Впевнитись, що вона має телефони 01, 02, 03, 04, імена та телефони близьких родичів, сусідів.
• Навчити її казати „Ні”, навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.
• Негайно припинити фізичну та словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.
• Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями та думками.
• Пам”ятати про її вік та про те, що вона має особисті особливості.
• Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.
• Залучати дитину для створення сімейних правил.