1.Привчайте дитину дбайливо ставитися до речей, іграшок, книжок. Поясніть, що в кожну річ вкладено працю багатьох людей. Сходіть з дитиною в бібліотеку і подивіться, як там зберігають книги. Цей ігровий прийом «як у бібліотеці» допоможе привчити дитину до дбайливого ставлення до книги.

2.Дошкільники дуже рано починають проявляти інтерес до історії країни, краю. Якщо в місті є пам'ятники, організуйте до них екскурсії і розкажіть все, що ви знаєте, про те, як вшановують пам'ять загиблих. По нашій країні і по всьому світу можна здійснювати захоплюючі подорожі по глобусу, картах і фотографіях.

3.Запропонувати дитинi збудувати будинок. Коли будинок побудований, пограйте з дитиною в «новосілля», допоможіть розмістити ляльок, зайчиків, ведмедиків. Подивіться, чи міцно побудований будинок, чи красивий, чи зручний для житла.

4.Виховуйте у дитини шанобливо-дбайливе ставлення до хліба. Поспостерігайте за тим, як привозять і розвантажують хліб. Розкажіть, як вирощують хліб, скільки праці в нього вкладено вмести з дитиною посушите залишки хліба, зробіть сухарики.

5.Роскажіть дитині про свою роботу: що ви робите, яку користь приносить ваша праця людям, Батьківщині. Розкажіть, що вам подобається в вашій праці.

6.Повертаючись з дитиною з дитячого саду, запропонуйте пограти в гру «Хто більше помiтить цікавого?». Гра вчить спостережливості, допомагає формувати уявлення про навколишнє. Запропонуйте дитині намалювати, що найбільше сподобалося.

7.Любовь до Батьківщини - це і любов до природи рідного краю. Спілкування з природою робить людину більш чуйним, чуйним. Взимку на лижах, влітку на велосипеді або пішки, корисно відправитися з дитиною в ліс, щоб помилуватися його красою, дзюрчанням струмка, співом птахів. Виховуючи любов до рідного краю, важливо привчати дитину берегти природу, охороняти її.

*******************************************************************************

Патріотичне виховання дошкільників на заняттях з музичного виховання

Одним із майданчиків, на якому можна виховати в дітей патріотизм та заглибити їх у дивовижно розмаїтий світ українства є музичні заняття.

Патріотизм - це не тільки парад вишиванок, рушників і спів народних пісень. Це і висока внутрішня культура, шанобливе ставлення до пам'яток історії, любов до Батьківщини, до ближнього, гідність, ввічливість, повага до свого минулого, чесність і решта рис, притаманних нашому народу. Тому педагог, перш за все, повинен сам усвідомити, що таке патріотизм, а потім лише доносити його до дітей, а не лише підходити до цього формально лише з приуроченням до знаменних дат.

Виховання патріотичних почуттів дошкільників на музичних заняттях здійснюємо через такі форми взаємодії музичного керівника з дітьми як:

слухання високохудожніх зразків української класичної музики та бесіда з приводу прослуханого твору;
цікаві бесіди про відомих українських співаків, композиторів, їх творчий шлях;
ознайомлення і зацікавлення дітей українськими народними інструментами, грою на них;
використання народних звичаїв, обрядів, ігор на святах, розвагах;
розгляд ілюстрацій народознавчого змісту та бесіда у поєднанні з музикою;
вивчення елементів народного танцю;
вивчення українських народних пісень та їх виконання тощо.

Найпоширенішою формою патріотичного виховання дошкільників у дитячому садку є проведення народних свят, розваг, вечорниць, інсценізацій українських народних казок, де використовуємо доступні дітям українські народні пісні, забавлянки, потішки, частівки, коломийки; українські таночки: гопак, козачок, полька, метелиця, гречаники, кривий танець; гра на дитячих музичних інструментах: бубон, сопілка, свищик, цимбали, трембіта, трикутник, маракаси, дзвіночок та інші.

Виховання патріотизму, формування у дошкільників національної самосвідомості на заняттях з музичного виховання та у повсякденному житті стає сьогодні чи не одним з найголовніших завдань музичного керівника та кожної української родини.

Шановні батьки! Давайте разом вже з раннього віку виховувати у наших дітей дух українського патріотизму, формувати у них морально-духовні цінності та бажання підтримувати, захищати і примножувати національні ідеї, звичаї й традиції українського народу.

*******************************************************************************

НАРОДНІ РУХЛИВІ ІГРИ

≪Як дитина бігає та грається, так їй здоров’я усміхається≫ — саме так каже народне прислів’я. Педагоги і батьки знають, що чим більше дитина рухається, перебуває на свіжому повітрі, тим здоровішою вона росте і краще розвивається.

Народна рухлива гра — невичерпна виховна скриня для патріотичного виховання маленьких українців. Саме в народній грі відображаються темперамент, характер, почуття, побут, звичаї наших пращурів-українців.

Перед тим як запропонувати дітям певну народну гру, вихователь має познайомити їх з історією її виникнення, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру грали в давнину.

Рухливі народні ігри, як і будь який вид діяльності, прово-

дять відповідно до вікових та психологічних особливостей дітей. Іще немовлятам матусі приказують забавлянки та виконують ручками й ніжками дитини певні рухи (≪Кую, кую чобіток≫, ≪Сорока-ворона≫).

Для дітей 2–3-річного віку добирають ігри з простими, коротенькими словами, з нескладним сюжетом. Із віком ігри ускладнюються, урізноманітнюються. Починаючи з 5- річного віку бажано перед початком гри розповідати дітям про неї, про те, чому в неї любили гратися. Проте залишається ще одна важлива умова: усі народні ігри з дітьми будь-якого віку проводяться на позитивній основі, з добрим настоєм!

ПІЖМУРКИ

Мета: виховувати патріотичні почуття на основі знайомства дитини з народними

рухливими іграми, їхнім національним колоритом; розвивати орієнтацію

в просторі, швидку реакцію, доброзичливі взаємини.

ХІД ГРИ

Вихователь (або дитина) за допомогою лічилки обирають ведучого.

Зразки народних лічилок

***

Сітка, вітка,

дуб, дубки —

поставали козаки,

Шабельками брязь —

вийди, князь.

***

Котилася торба

З великого горба.

А в тій торбі

Хліб-паляниця.

Кому доведеться,

Той буде жмуриться.

***

Бігли коні під мостами

З золотими копитами.

Дзень, брязь — вийшов князь!

***

Федір, Сидір і Каленик

Збудували тут куреник.

У куренику сидять,

По варенику їдять.

В нас вареників немає,

Хто жмуритись починає?

***

Тікав заєць через міст.

Довгі вуха, куций хвіст,

А ти далі не тікай,

рахувати починай:

раз, два,три — вийди ти!

Ведучий повертається обличчям до дерева (стіни), заплющує очі руками та промовляє віршик, інші діти в цей час ховаються.

Один, два —

Розбігайтесь, дітвора!

Три, чотири, п’ять —

Я вже йду шукать.

Хто не заховався,

Той зразу упіймався.

Більш не буду рахувать —

Один, два, три, чотири, п’ять.

Ведучий починає шукати дітей. Знайшовши когось, ведучий називає його на ім’я і стукає по умовному місці (дерево, стіна, якийсь предмет тощо). Дитина може і себе ≪застукати≫ на цьому умовному місці, якщо прибіжить раніше за ведучого. Перший, кого знайшли, стає ведучим.

ЗОЗУЛЯ

Мета: виховувати патріотичні почуття на основі знайомства дитини з народними рухливими іграми, їхнім національним колоритом; розвивати природний слух, орієнтацію у просторі; виховувати чесність, приязні стосунки.

ХІД ГРИ

Дитина сидить на стільчику (високому кубику) спиною до інших дітей, вона — ≪зозуля≫. Діти на слова вихователя ≪По гайочку погуляємо, зозулю пошукаємо≫ розходяться по всьому приміщенні. Дитина-≪зозуля≫ кує: ≪Ку-ку, ку-ку!≫. Діти зупиняються.

За сигналом вихователя одне з дітей кує: ≪Ку-ку, ку-ку!≫. ≪Зозуля≫ знову повторює: ≪Ку-ку, ку-ку!≫ Та сама дитина відповідає зозулі: ≪Ку-ку, ку-ку!≫. ≪Зозуля≫ повертається і відгадує. Якщо відгадає, ця дитина стає ≪зозулею≫. Гра повторюється.

Примітка. Вихователь перед початком гри пояснює дітям, що підказувати не можна, що це нечесно. Вихователь також стежить, щоб діти ходили в різних напрямках і заповнювали весь простір зали.

ВІДГАДАЙ, ЩО МИ РОБИМО

Мета: активізувати знання дітей про види роботи дорослих, професії; розвивати уяву, рухову активність, образне мислення; виховувати патріотичні почуття на основі знайомства дитини з народними рухливими іграми, їхнім національним колоритом; дружні взаємини, позитивне ставлення до народних ігор.

ХІД ГРИ

За допомогою лічилки або за бажанням діти діляться на дві команди. Одна команда домовляється про те, яку роботу чи професію вони будуть показувати рухами, не вимовляючи жодного звука.

Завдання другої команди — назвати, що показують їм друзі. Потім команди міняються ролями.

Примітка. Гра проводиться, поки дітям цікаво. Вихователь може корегувати рухи дітей відповідно до обраної професії.

ЧАКЛУН

Мета: вправляти дітей у спритності, у швидкості бігу; виховувати патріотичні почуття на основі знайомства дитини з народними рухливими іграми, їхнім національним колоритом; чесність, інтерес до народних ігор.

ХІД ГРИ

За допомогою лічилки обирають ≪чаклуна≫.

***

За горами, за лісами

cтоїть бочка з пирогами.

Раз, два, три —

а чаклуном будеш ти!

***

Раз, два, три!

Біжимо ми як вітри,

А чаклуном будеш ти!

Чаклун наздоганяє дітей. Кого наздожене й торкнеться, той

≪зачаклований≫. ≪Зачаклований≫ завмирає на місці. Інші діти намагаються доторкнутися до нього — ≪розчаклувати≫, а чаклун пильнуєйого та намагається ≪зачаклувати≫ інших. Гра закінчується, якщо ≪зачаклована≫ більшість дітей або ≪чаклун≫ дуже стомився.

МАК

Мета: розвивати всі групи м’язів; закріплювати знання про послідовність сільськогосподарських робіт, способи вживання продуктів сільськогосподарської праці; виховувати патріотичні почуття на основі знайомства дитини з народними рухливими іграми, їхнім національним колоритом; працелюбність, інтерес до народних ігор.

ХІД ГРИ

Діти стають у коло, одна дитина — посередині. Діти йдуть по

колу та примовляють:

Маки, маківочки,

Золотії голівочки!

Будемо мак оббивати,

Пиріжечки випікати.

Далі питають у дитини посеред кола:

— Чи поспів мак?

— Ще тільки орю! — відповідає дитина та імітує відповідні рухи.

Діти повторюють питання, а дитина по черзі дає наступні відповіді та імітує відповідні рухи:

— Ще тільки сію.

— Ще тільки заволочую.

— Ще тільки прополюю.

— Ще тільки поливаю.

Потім відповідає:

— Поспів!

Усі діти імітують такі дії: зривають голівки маку, вибивають, ліплять пиріжки та їдять. Гра повторюється за бажанням дітей.

СКЛАДИ КВІТКУ ДО ВІНОЧКА

Мета: сприяти фізичному розвитку дітей; поглибити та закріпити знання дітей про український національний оберіг — віночок, про квіти, з яких його плели;

виховувати патріотичні почуття на основі знайомства дитини з народними рухливими іграми, їхнім національним колоритом, інтерес до народних ігор.

Обладнання: паперові серединки квітів певного кольору, по 6 пелюсток до кожної серединки того самого кольору.

ХІД ГРИ

Серединки квітів розкладені по колу, а пелюстки розсипані довільно. Діти за сигналом піднімають пелюстки та розкладають навколо серединок відповідно до кольору.

ОТАМАНЕ

Мета: вправляти дітей у швидкому бігу; продовжувати знайомити з устроєм козацького війська; виховувати патріотичні почуття на основі знайомства дитини з народними рухливими іграми, їхнім національним колоритом; чесність, сміливість, інтерес до народних ігор.

ХІД ГРИ

Гру бажано проводити на м’якому ґрунті, піску, траві. У неї грають переважно хлопчики, але й сміливі дівчата грають у цю гру з задоволенням.

Діти діляться на 2 рівні команди — коші. Якщо одна дитина зайва, то вона може приєднатися до тієї команди, де більше дівчаток. Кожний кіш обирає собі отамана. Коші стають один навпроти одного на відстані та беруть одне одного за руки. Відстань може варіюватися, але не більше ніж 3 м, щоб не було великого розгону руху.

Отамани починають діалог:

— Отамане, отамане, чи буде війна?

— Ні!

— А чому?

— Війська замало!

— Так відбий!

Після цих слів отаман, якому запропонували відбити військо, обирає якогось козака. Обраний біжить до протилежного коша та намагається розбити зчеплені руки дітей. Якщо йому це вдалося, він обирає одного із дітей, руки яких розчепив, і забирає до свого коша. Якщо руки розчепити не вдалося, то дитина залишається в цьому коші. Діалог повторюється, тільки тепер його починає другий отаман.

Гра закінчується, коли в одному з кошів залишається лише

отаман.

Примітка. Під час цієї гри діти повинні дотримуватися пев-

них правил.

1. Діти в кошах повинні стояти на певній відстані одне від одного, щоб було де пробігати гравцеві другої команди.

2. Одну й ту саму дитину не можна двічі підряд посилати до другого коша.

3. Якщо дитина лишається в іншому коші, вона повинна грати чесно й не піддаватись гравцям зі своєї попередньої команди.

**********************************************************

СПОРТИВНО-ПАТРІОТИЧНІ ІГРИ

Запропоновані далі патріотичні ігри обов’язково треба проводити в дошкільному закладі. Усі два тижні підготовки та хвилини або години самої гри суттєво змінюють дошкільника, роблять його дорослішим, більш самодостатнім, дисциплінованим, значно розширюють його знання про побут і культурну спадщину наших пращурів. Крім того, ці ігри сприяють соціалізації й розвивають уміння та потребу піклуватися про всіх членів своєї команди. Така діяльність згуртовує та об’єднує. І це не кажучи про здоровий спосіб життя, що його прищеплюють патріотично-спортивні ігри. Саме так педагог має можливість сформувати повноцінну соціальну особистість.

ПОСВЯТА В КОЗАЧАТА

Мета: виховувати повагу до козаків (військових, які захищають свою Батьківщину); патріотичні почуття на основі знайомства дитини з побутом і традиціями козаків, їхньою відданістю Україні, українському народові; сприяти фізичному розвиткові дошкільнят.

Підготовча робота: бесіди на патріотичні теми перед початком гри; заняття, присвячене ознайомленню з козацтвом; читання дитячої художньої літератури про козаків; вправляння в роботі з мапою; вивчення на музичних заняттях козацьких пісень, вправляння у крокуванні під відповідний музичний супровід; козацькі танці; на ранковій гімнастиці слід розучити відповідний комплекс загальнорозвивальних вправ.

ХІД ГРИ

Група дітей ділиться на два загони, у кожному обирають отамана. Вихователь (або запрошений дорослий) — гетьман, який запитує в дітей, що вони знають про козаків, чому їх усі шанують та поважають, а потім пропонує дітям пройти посвячення в козачат. Для цього дітям треба здолати кілька перепон та витримати випробування.

Кожна команда отримує мапу, на якій показано місце, де зберігаються козацькі прапори. На мапу мають бути нанесені об’єкти, які діти вже бачили раніше. Перепони роблять штучно або використовують природний рельєф майданчика.

Після цього прапори вставляють у підставки і проводять іще кілька ігор.

≪Пройти через болото≫ — пройти через кілька обручів (можуть брати участь і дівчата, і хлопчики).

≪Перенести козацьку чайку через мілину≫ — паперову форму човна переносять 5–6 дітей (лише хлопчики).

≪Напоїти коней≫. Атрибути для гри: 2 великих відра з водою (або якісь інші посудини), 2 великих порожніх відра, 2 пластикових невеликих відра.

Діти стають у 2 колони, отаман бере невеличке відро.

Мета гри — перенести воду з повного відра в порожнє. Учасники команд роблять це по черзі. Перемагає команда, яка перенесе більше води.

У грі можуть брати участь і дівчата, і хлопчики.

У перервах між іграми можна запропонувати дітям заспівати пісню про козаків, дівчатам — затанцювати веселого таночка.

Для більш ефектного проведення цієї гри бажано використати українські народні костюми, козацькі атрибути.

Наприкінці гри гетьман визначає переможців, хвалить усіх учасників гри та посвячує хлопчиків у козачата (наприклад, вручає іграшкові шаблі), дівчат — у козачки (роздає віночки). Можна закінчити гру загальним танком на вибір педагога.

КОЗАЦЬКІ РОЗВАГИ

Мета: виховувати патріотичні почуття на основі знайомства дитини з побутом і традиціями козаків, їхньою відданістю Україні, українському народу.

Гру можна організувати у спортивній (музичній) залі або спортивному майданчику. Дітям належить пройти через кілька перепон, які можна створити (враховуючи рельєф майданчика закладу) з підручних засобів: обручів, кубиків, м’ячів, канату, гімнастичних лав тощо.

Діти діляться на дві команди. Після того, як усі учасники здолають перешкоди, визначається переможець.

САДІННЯ КАРТОПЛІ

Мета: виховувати патріотичні почуття на основі знайомства дитини з побутом і традиціями українського народу.

Обладнання: іграшкова лопата, гімнастичний обруч, круг із зеленого паперу за роз-

міром обруча, картопля.

Гру бажано організувати на спортивному майданчику або просто на подвір’ї. Дітям загадують загадку про картоплю:

Викопала кущ лопата —

Яблучок у нім багато,

Овальних та коричневих,

З малесенькими вічками.

Знадобляться нам вони

На пюре та деруни. (Картопля.)

Вихователь обговорює з дітьми значення картоплі для харчування, здоров’я українців.

Діти діляться на дві команди, між ними проводиться змагання.

1. Перші дві дитини несуть лопату та обруч — ≪город≫. Потім повертаються до команди.

2. Інші учасники приносять по одній картоплині.

3. Решта учасників несуть вирізаний із зеленого паперу круг за розміром обруча. Ним накривають обруч — ≪закопують картоплю≫.

Після завершення гри визначають переможців — тих, хто виконав завдання швидше, та смакують страви з картоплі.

****************************************************************

Лист МОН від 25.07.2016 № 1/9-396 “Про організацію національно-патріотичного виховання у дошкільних навчальних закладах”

Нормативно-правове забезпечення національно-патріотичного виховання в ЗДО

Закони України

Закон України від 6.03. 2003 N 602-IV «Про Державний Гімн України»;

Закон України від 9.04. 2015 № 315-VIII «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років»

Укази Президента України

Указ Президента України від 13. 10.2015 № 580/2015 «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 — 2020 роки»;

Указ Президента України від 12.06.2015 року № 334/2015 «Про заходи щодо поліпшення національно- патріотичного виховання дітей та молоді»;

Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 «Про День Гідності та Свободи»;

Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 «Про День Соборності України»;

Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 «Про День захисника України»;

Указ Президента України від 12.11.2009 №923/2009 «Про деякі заходи щодо відзначення видатних подій національної воєнної історії»

Указ Президента України №69/2015 від 11.02.2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв небесної Сотні»

Постанови, Розпорядження, Доручення Кабінету Міністрів України

Постанова Верховної Ради України від 28.01.1992 № 2067-ХІІ «Про Державний прапор України»;

Постанова Верховної Рада України від 19.02. 1992 № 2137-XII «Про Державний герб України».

Накази МОНУ

Наказ Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 № 641 «Про затвердження Концепції національно – патріотичне виховання дітей та молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно – патріотичне виховання дітей та молоді та методичних рекомендацій щодо національно – патріотичне вихованні у загальноосвітніх навчальних закладах»;

Наказ Міністерства освіти і науки України від 16.07.2015 № 768 «Про національно – патріотичне виховання в системі освіти»;

Наказ Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232 «Про затвердження плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді»;

Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27.10.2009 № 3754/981/538/49 «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді»;

Наказ Міністерства освіти і науки України від 07.09.2000 № 439 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України».

Листи МОНУ

Лист Міністерства освіти і науки України від 5.09.2015 № /9-455 «Щодо заходів з відзначення Дня захисника України»;

Лист Міністерства освіти і науки України від 23.04.2015 №1/9-211 «Про відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня Перемоги над нацизмом у Європі»;

Лист Міністерства освіти і науки України від 27.11.2014 № 1/9-614 «Про методичні рекомендації з патріотичного виховання»;

Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 09.08.2012 № 1/9-557 «Про методичні рекомендації з громадянської освіти та виховання у навчальних закладах у 2012/2013 навчальному році»

Державний гімн України

Шляхи, засоби та методи патріотичного виховання дітей дошкільного віку

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини - місця, де людина народилася. У цьому зв'язку, як нам здається, величезного

значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому,

сім'ї, дитячого садка, міста);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

•толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дйтячого садка, але виховання шано-бливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі — розвиток національних рис і якостей молодого покоління.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей. Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни - завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі" показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Для того, щоб визначити специфіку процесу формування у дітей любові до Вітчизни, необхідно визначитися у природі самого патріотичного почуття, його структурі, змісті, а також про-стежити його народження, джерела (на основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої емоційно-пізнавальної основи не може з'явитися це складне інтегральне почуття).

Справді, якщо патріотизм - це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу .безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об'єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

У поняття патріотизму входять когнітивний, емоційний, поведінковий компоненти, які реалізуються у сфері соціуму та природи. При цьому для дошкільнят провідним є емоційний компонент. Когнітивний компонент, забезпечує зміст, а поведінковий виконує контрольно-діагностичну функцію.

Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення", можна виділити декілька напрям-ків:

1) ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

2) ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

3) ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

4) ставлення до державного устрою.

Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Зміст занять також можливо визначити в декількох напрямках.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

Така схема змісту знань про рідну країну, на основі яких можливо вже в дошкільному віці формувати дієве ставлення до неї.

Зміст знань про рідну країну в попередніх програмових документах, як відомо, ототожнювався із змістом суспільного життя. У Державній базовій програмі та Базовому компоненті до-шкільної освіти в Україні цей зміст розглядається в контексті формування уявлень про країни світу, а також через порівняння з іншими країнами та пошук подібності та відмінності між ними.

' Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого" - від любові до батьків . (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної ' країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей „територіальний підхід" ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні „території", а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.

У дошкільників поступово формується „образ власного дому" з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому" лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.

Завдання педагога разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім'ї були свої обов'язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім'ї".

Указані вище вимоги стосуються також і дошкільного закладу. Життя дітей у дитячому садку повинне забезпечити їм емоційний комфорт. Дошкільний заклад повинен стати другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала. Як показує практика, це відбувається далеко не завжди. Багато дітей, на жаль, не люблять дитячий садок, а значить, ми не можемо розглядати та-кий дошкільний заклад „ланкою" в системі інститутів виховання любові до Батьківщини. Більше того, у дитини культивується негативне почуття і ставлення.

Для того щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам'яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів. Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять і Т.д.

У дошкільному закладі, в групі, на майданчику в кожної дитини, як правило, є своє улюблене місце для гри, для усамітнення. Вихователю необхідно дуже обережно ставитися до цього і, навіть, підтримувати „право дитини на свою територію" (також необхідно поважати

у право дитини на власність). Важливо створити максимально можливі умови для „індивідуального освітнього предметно-розвивального середовища" (О.Л. Кононко). Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів

Приязнь до дитячого садка пов'язана і з тим, як багато діти знають про свій дошкільний заклад, як вони в ньому орієнтуються, чи почувають себе господарями.

З цією метою вихователь організовує екскурсії по дитячому садку, знайомить дошкільнят із співробітниками.

Діти також повинні знати на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, на-дають їм певність і смисл. Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят). Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв'язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кіно-зйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап - виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну , сферу, на уяву дитини та її пам'ять.

Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули" своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу. Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

« Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх („Хто більше назве країн", „З якої країни гості", „Чия це казка", „З якої країни ця іграшка"), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну", „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі", „Як написати адресу на конверті" тощо.

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця. Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі - все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн.

' Розповідають де і коли вони можуть їх побачити. При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України"), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Головна мета цих занять — пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою. Для її реалізації необхідно використовувати спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки "екологічною стежиною", відпочинок "на веселій галявині" з проведенням цікавих ігор. Дошкільнята залюбки долучаються до природоохоронної діяльності. Малюкам про природу розповідають їхні улюблені казкові персонажі — Озивайко, Добрик, Джмелик із журналу "Джміль", хлопчик Помагай, Травознай та інші. Доброю традицією може стати проведення "Днів Землі" з участю батьків, коли розцвітає і заплітається у віночок буйної зелені вся територія дитячого садка.

Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво. Необхідно, щоб твори мистецтва, які використовуються у роботі з дітьми були високохудожніми.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які про-славили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, манд-рівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером" українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). Вихователь намагається познайомити дошкільнят з людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до їх діяльності.

Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на сто-лі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства.

Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчи-ну; поваги до воїнів — захисників, ,,кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та ' вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

Доцільно запропонувати дітям розпитати й розповісти про цікаву роботу батьків або якогось родича, а потім провести конкурс на кращу розповідь. Для зміцнення пам'яті роду велике значення має виховання (і в дорослих, і в дітей) поваги до поховань предків. Діти повинні зна-ти, де поховані їхні дідусі, бабусі, допомагати дорослим доглядати могили рідних людей: сади-ти квіти, поливати їх, прибирати тощо.

У старших дошкільнят і молодших школярів мають скластися поняття сім'ї, родини, роду. Вони повинні знати всіх своїх хоча б дво- і троюрідних братів та, сестер.

В умовах сільського дитячого садка можна дати завдання дослідити близькі і далекі родові зв'язки між учнями класу, школи.

Нині чимало говорять та пишуть про український національний характер, українську ментальність.

Шести-семирічні діти вже можуть дати відповідь на запитання: "Чим відрізняється традиційне житло українців — хата (в т.ч. і сучасний варіант) від житлових будівель інших народів?"

Відповідь має сформуватися у результаті власних спостережень сучасного села або за мате-ріалами хоча б телепередач: охайність, доглянутість, привітність, чистота. Отже, національна риса — відчуття краси. Відповідь на запитання "Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі?" — "На Ви" — свідчить про шанобливе ставлення українців до старших людей.

* Працьовитість українців, що рятувала націю не один раз від зникнення, актуальна в наші дні, коли знову вирішується доля України. Щоб допомогти дітям усвідомити важливість цієї риси доречно поставити такі запитання:

♦ Чим можна пояснити життєві успіхи твоїх рідних і родичів?

♦ Що ти можеш сказати про результати праці твоїх родичів? Хто з твоїх родичів своєю працею досяг найбільших успіхів?

♦ Де і ким працюють твої батьки?

♦ Як ти ставишся до праці своїх батьків?

♦ Що ти знаєш про самовіддану працю твоїх дідів та бабусь у повоєнні роки?

4 Потребує сміливого й відвертого підходу проблема негативних національних рис, особливо найбільш виразної, що завжди була фатальною для долі народу, держави. Це — індивідуалізм (хоча його дехто сьогодні ідеалізує), відсутність або притлумленість почуття згуртованості української нації.

Тому така важлива система питань, проблем, присвячених згуртованості насамперед роду, а також групи, колективу дошкільного закладу.

Як позитивний приклад колективістської традиції українського народу (з попереднім пояненням педагога) можна навести традицію української толоки. Коли люди з одного кутка сходяться і разом зводять хату своєму односельцю. Причому участь у цьому заході беруть усі: від малих до старих. Педагогічний досвід А. Макаренка, його принцип єдності інтересів особистості й колективу важливий і сьогодні. Також актуальне поєднання углядів А. Макаренка і Г. Ващенка на ви-значальну роль сім'ї, батьків у вихованні дітей.

Старші дошкільнята і молодші школярі повинні пізнати найбільші історичні та духовні цінності рідного краю. їхні любов, повага і зацікавленість мають виходити за межі села, міста. Ось орієнтовний обсяг знань про рідний край, який посильний шести-семирічним дітям.

♦ Найдавніші поселення району, міста. Що відомо з їхньої історії?

♦ Найвідоміші земляки. Хто з видатних людей народився в районі, місті? Що він зробив для народу, держави? Чим прославив наш край?

♦ Наймальовничіший куточок рідного міста (річка, ліс, урочище). Чим він відомий?

♦ Найдавніша споруда. Історія її створення.

♦ Найвидатніші люди краю. Чим вони відомі?

♦ Туристичний маршрут по рідному краю.

♦ Які пісні про матір та Україну ти знаєш?

♦ Які вірші ти вже вивчив?

♦ Що означає герб нашого міста?

Шести-семирічні діти можуть і повинні знати і вміти співати хоча б один десяток українських народних пісень. Заслуговують на увагу такі заходи, які є традиційними у багатьох школах і дошкільних закладах — дитячі ранки: "Мамина пісня", "Бабусина казка", "У мого батька золоті руки", „Свято української мови", „Ярмарок", „Свято української пісні", обрядові свята, тощо.

Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно- практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві до-шкільному віку.

У „Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні" цей напрямок визначено в сфері „Люди".

Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання дошкільнят на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:

• Ознайомлення дошкільнят з рідним містом повинно природно „входити" в цілісний освітній процес, що будується на фоні краєзнавчого матеріалу.

Патріотизм

Патріотичне почуття за своєю природою – інтегральне, оскільки об’єднує в одне ціле всі сторони розвитку особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, фізичну.
Воно формується поступово під впливом навколишнього середовища та інших виховних чинників. Бути патріотом – означає любити материнську мову, свій дім, батьків і усіх людей, природу рідного краю, звичаї, шанувати традиції народу, людську працю, прагнути не лише зберігати духовні скарби народу, а й примножувати їх. Саме ці проблеми і є визначальними у громадському вихованні дітей дошкільного віку.
Патріотизм – це, образно кажучи, сплав почуття й думки, осягнення святині - Батьківщини – не тільки розумом, а й передусім серцем…
Патріотизм починається з любові до людини. Патріотизм починається з колиски. (Василь Сухомлинський)

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.
Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народо¬знавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

- формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід;

-краєзнавство;

-ознайомлення з явищами суспільного життя;

-формування знань про історію держави, державні символи;

-ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

-формування знань про людство.

Людина сильна своєю громадянськістью, своїми почуттями любові до рідної землі, до духовних надбань свого народу..
Дитина набирається вражень та знань про навколишнє: про близьких людей, про свою милу Батьківщину, які залишають у душі її незабутні спогади на все життя. З ранніх років закладати в малюка готовність захищати й примножувати здобутки народу, рідного краю. Як відомо, у житті є різні цінності. Але є й такі святині, які ні з чим не можна зіставити і порівняти. Вітчизна, ввіданість рідній землі й народові. Виховання любові до своєї країни ми поєднуємо з поданням дитини елементарних знань про державу і право, про національну символіку – Державний герб, Прапор, Гімн, з вихованням поваги до символів української держави. Ознайомлення дітей зі звичаями, традиціями, народними обрядами, малими жанрами фольклору.

А як виховати в дитині таке складне, багатообразне почуття, як любов до Батьківщини? Звичайно, на основі співчуття, доброти, любові до рідних та близьких. З любові до рідної домівки почуття це передається на рідний край, Батьківщину. З любові до малої Батьківщини – місця, де людина народилася, починається любов до Вітчизни. Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі, як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.
Любов до малої Вітчизни – це те, без чого неможливі ні справжній всеукраїнський патріотизм, ні пов’язана з ним повага до інших народів, до загальнолюдських цінностей та ідеалів. Склалася думка, що шлях виховання любові до Батьківщини формується за логікою «від близького до далекого»– від любові до рідного дому, вулиці, міста – любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей “територіальний підхід” ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не в розширенні “території”, а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування в дітей почуттів і ставлень, що складають, зрештою, патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.

*********************************************************************************************************

Консультація для молодих вихователів

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася. У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).
Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.
Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).
У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.
Ознайомлення з рідним містом - один із засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку. Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності,властиві дошкільному віку.Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).
Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.
Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. ри цьому необхідно пам’ятати наступне.
Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.
Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто? Звідки така назва? Що вона може означати?”.

Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.
Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними
граматичними конструкціями.
Тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним містом.:
1. Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?
2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого міста.
3. Визначні місця нашого міста. Пам’ятники, будівлі, музеї, театри.
4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.
5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті.

6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?
7. Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті.

Корисні відеопосилання:

Відкрий Україну (мандрівка країною за 15 хвилин)

Методичка «Особливості патріотичного виховання дошкільників»

Опис документу:

Методичка містить матеріали, необхідні для проведення занять з громадського та національного виховання у закладах дошкільної освіти, а саме вірші, прислів’я та приказки, легенди, загадки та ігри патріотичного спрямування. Вони роблять дошкільника дорослішим, дисциплінованим, сприяють соціалізації, значно розширюють його знання про побут і культурну спадщину наших пращурів.

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови.

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити декілька напрямків:

1) ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

2) ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

3) ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

4) ставлення до державного устрою.

Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого” – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей „територіальний підхід” ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального п очуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні „території”, а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.

У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.

Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста.

Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять.

Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін.

Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо.

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.

Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).

У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

Ознайомлення з рідним містом - один із засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві дошкільному віку.

Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання дошкільнят на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:

· Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста, створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається навкруги.

· Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).

· Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.

· Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.

Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. При цьому необхідно пам’ятати наступне.

· Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.

· Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто? Звідки така назва? Що вона може означати?”.

· Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.

· Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними конструкціями.

Тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним містом.:

1. Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?

2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого міста.

3. Визначні місця нашого міста. Пам’ятники, будівлі, музеї, театри.

4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.

5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті.

6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?

7. Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті.

8. Культура рідного міста. Які музеї, театри, бібліотеки є в місті. Навчальні заклади, школи, дитячі садки.

9. Культура поведінки в рідному місті. Як поводити себе на вулиці, в транспорті, музеї, театрі, на прогулянці, на загальноміських святах.

10. Відпочинок у нашому місті. Де люблять відпочивати жителі рідного міста. Які є традиції, свята. День міста.

11. Захисники нашого міста. Хто слідкує за спокоєм, добробутом людей у місті. Хто допомагає людям в надзвичайних ситуаціях. Хто такі ветерани. Як в нашому місті святкують День Перемоги.

Тематичні блоки можуть інтегруватися з будь-яким етапом пізнання дитиною рідного міста. збагачуючи життєвий досвід дитини.

Кожен момент ознайомлення дошкільнят з рідним містом повинен бути пронизаний вихованням поваги до людини-трудівника, захисника міста, гідного громадянина. Завдання залучення дітей до життя міста, його історії, культури, природи найбільш ефективно вирішується тоді, коли на заняттях встановлюється зв’язок поколінь та пізнання найближчого оточення обов’язково пов’язується з культурними традиціями минулого.

Консультація для педагогів ДНЗ «Виховання патріотичних почуттів засобами краєзнавства»

Патріотизм – це, образно кажучи, сплав почуття й думки,

осягнення святині - Батьківщини –

не тільки розумом, а й передусім серцем…

Патріотизм починається з любові до людини.

Патріотизм починається з колиски

(Василь Сухомлинський)

Патріотичне почуття за своєю природою – інтегральне, оскільки об’єднує в одне ціле всі сторони розвитку особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, фізичну.

Воно формується поступово під впливом навколишнього середовища та інших виховних чинників. Бути патріотом – означає любити материнську мову, свій дім, батьків і усіх людей, природу рідного краю, звичаї, шанувати традиції народу, людську працю, прагнути не лише зберігати духовні скарби народу, а й примножувати їх. Саме ці проблеми і є визначальними у громадському вихованні дітей дошкільного віку.

Людина сильна своєю громадянськістю, своїми почуттями любові до рідної землі, до духовних надбань свого народу.

Дитина набирається вражень та знань про навколишнє: про близьких людей, про свою милу Батьківщину, які залишають у душі її незабутні спогади на все життя. З ранніх років закладати в малюка готовність захищати й примножувати здобутки народу, рідного краю. Як відомо, у житті є різні цінності. Але є й такі святині, які ні з чим не можна зіставити і порівняти. Вітчизна, ввіданість рідній землі й народові.

Виховання любові до своєї країни ми поєднуємо з поданням дитини елементарних знань про державу і право, про національну символіку – Державний герб, Прапор, Гімн, з вихованням поваги до символів української держави. Ознайомлення дітей зі звичаями, традиціями, народними обрядами, малими жанрами фольклору.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.

Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).

У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки.

Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Ознайомлення з рідним містом, селищем - один із засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві дошкільному віку.

Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).

Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.

Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.

Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. ри цьому необхідно пам’ятати наступне.

Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.

Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як ви думаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто? Звідки така назва? Що вона може означати?”.

Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними конструкціями.

Тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним містом, селищем:

1. Історія міста, селища. Назва. Чому тут виникло поселення людей?

2.Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого міста, селища.

3. Визначні місця нашого міста, селища. Пам’ятники, будівлі, музеї.

4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто, селище.

5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті, селищі.

6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?

7. Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста, селища. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті, селищі.

Консультація для батьків

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.

Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

— краєзнавство;

— ознайомлення з явищами суспільного життя;

— формування знань про історію держави, державні символи;

— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

— формування знань про людство.

Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.

Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.

Однак лише ознайомлення із суспільним життям не вирішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив досвід роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими суспільними явищами.

Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

У розділі «Дитина і навколишній світ» програми виховання «Українське дошкілля» окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину («Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Пам'ятні місця України», «Рідне місто (село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та ін.

Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.

До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.

У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.

Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.

ЛИСТ МОН УКРАЇНИ "ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

№ 1/9-581 від 17 вересня 2019 року

Про застосування державної мови
в освітньому процесі

Шановні колеги!

Міністерство освіти і науки України звертає вашу увагу на необхідність виконання Конституції України, законів України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та «Про освіту», зокрема в частині застосування державної мови в освітньому процесі.

16 липня 2019 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», стаття 21 «Державна мова у сфері освіти» якого повністю відображає зміст статті 7 «Мова освіти» Закону України «Про освіту», якою встановлено, що мовою освітнього процесу є державна мова.

У рішенні Конституційного Суду України від 16 липня 2019 року № 10-p/2019 про визнання Закону України «Про освіту» таким, що повністю відповідає Конституції України, чітко зазначено, що «українська мова як державна є обов'язковою на всій території України у державній сфері, а також в публічних сферах суспільного життя, у тому числі у сфері освіти», а також підкреслюється, що «мова - унікальний феномен, що є засобом соціалізації. формою реалізації потенціалу кожної людини, а знання державної мови сприяє соціалізації особи та є засобом запобігання дискримінації».

Нагадуємо, що рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання, остаточним та не може бути оскаржене.

У рішенні від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008 у справі про мову судочинства Конституційний Суд України зазначив, що «статус української мови як державної є складовою конституційного ладу держави нарівні з її територією, столицею, державними символами». Тому незастосування державної мови відповідно до вимог закону, зокрема в освітній сфері, є зневагою до державної мови, порушенням приписів Конституції України, що є неприпустимим.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» робочою мовою діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної і комунальної форм власності, у тому числі мовою засідань, заходів, зустрічей та мовою робочого спілкування, є державна мова. Ця норма стосується також органів влади і закладів освіти.

Згідно із статтею 9 цього ж Закону володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов'язків зобов'язані. зокрема керівники закладів освіти всіх форм власності, педагогічні, науково-педагогічні і наукові працівники, крім іноземців чи осіб без громадянства, які запрошені до закладів освіти та/або наукових установ та працюють на тимчасовій основі як наукові, педагогічні, науково-педагогічні працівники або викладачі іноземної мови.

У зв'язку з цим вкотре наголошуємо на необхідності застосування державної мови в робочий час науково-педагогічними, педагогічними та іншими працівниками закладів освіти. Державна мова має використовуватися в рамках освітнього процесу, під час проведення навчальних занять (крім занять з навчальних предметів, які згідно з освітньою програмою закладу освіти викладаються іноземними мовами або мовами корінних народів і національних меншин), у спілкуванні вчителів, викладачів, іншого персоналу закладів освіти як зі здобувачами освіти (вихованцями), так і між собою.

Під час організації освітнього процесу незалежно від його форми (урок, лекція, практичне, семінарське заняття, гурткова робота тощо) необхідно використовувати навчальні матеріали, виготовлені державною мовою (крім занять з навчальних предметів, які згідно з освітньою програмою закладу освіти викладаються іноземними мовами або мовами корінних народів і національних меншин).

Представникам корінних народів і національних меншин України гарантується право навчатися рідною мовою поряд з державною мовою в класах (групах), створених відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про освіту» та частини першої статті 21 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Частина п'ята статті 21 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та частина четверта статті 7 Закону України «Про освіту» встановлюють, що «в закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома чи більше мовами – державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу».

Враховуючи освітні запити учнів та їхніх батьків, кадровий потенціал і матеріально-технічне забезпечення, заклад освіти розробляє та використовує в освітній діяльності освітню програму на кожному рівні (циклі) повної загальної середньої освіти або наскрізну освітню програму з відповідним мовним компонентом (без вивчення/із вивченням мови національної меншини, вивченням однієї чи кількох іноземних мов тощо). Таким чином, згідно з освітньою програмою закладу освіти під час проведення навчальних занять із навчальних предметів, які викладаються іноземними мовами або мовами національних меншин, застосовується відповідна мова поряд з державною мовою.

Водночас наголошуємо па вагомості популяризації переваг вивчення державної мови та оволодіння нею на високому рівні усіма здобувачами освіти незалежно від національного походження, що є однією з важливих умов повноцінної реалізації їхніх конституційних прав в Україні.

З повагою
Міністр Ганна Новосад

******************************************************************************************

ОСВІТНІЙ ПРОЕКТ "МОВА - ДУША НАРОДУ!"

Тема «Мова – душа народу»

Мета проекту

Створити сприятливі умови для забезпечення мовленнєвого середовища,активізації художньої, ігрової та пізнавальної активності дітей дошкільного віку; продовжувати закріплювати знання дітей про українську мову, про Україну, формувати почуття любові до рідної землі, гордості за неї, розширювати знання про красу і силу рідної мови; розвивати мовленнєві здібності дітей; збагачувати словниковий запас; виховувати любов до рідної мови та розуміння її краси.

Актуальність

Мова – неоціненний Божий дар, який даний кожній людині. Вона супроводжує нас від народження і аж до смерті. Новонароджена дитина світ пізнає через мову, яка приходить з першим подихом, з молоком матері і ми повинні шанобливо ставитись до неї все життя. Вона має стати нам рідною, як батько і мати, як земля, на якій живемо, зростаємо.

Мова – це не просто слова, звуки, це – голос народу. Наш народ протягом багатьох віків творив мову, боровся за її збереження. У Конституції України написано: «Державною мовою в Україні є українська». Чому ж нині, коли маємо свою державну мову, одну з найбагатших у світі, не всі нею розмовляють? Якщо людина живе і працює на українській землі, їсть український хліб, отримує зарплату українськими грошима, то вона повинна розмовляти українською мовою. На жаль, не всі свідомі того, що мова – це душа народу, а її втрата веде до зникнення самої нації. Великі реформи супроводжуються глобальними світоглядними змінами, одна з яких – реформа правопису. Чому на двадцять сьомому році незалежності виникають питання щодо двомовності, а Верховна Рада України антиконституційно, ганебно ухвалює Закон України «Про засади державної мовної політики», обговорюють резонансне питання «Латинка чи кирилиця?»?

Тому, ми вирішили з’ясувати, що думають наші діти, батьки, педагоги з приводу прийняття другої державної мови в Україні, чи ймовірне впровадження в Україні латиниці поряд із кириличною абеткою? Чи комфортно нашій українській мові функціонувати в державі? Що робити, щоб українська мова стала загальновживаною? Для пошуку відповідей на ключові питання ми створили освітній проект «Мова – душа народу», з метою виховання інтересу у дошкільників та їх родин до рідної мови, прагнення до досконалого володіння рідною мовою, формування високого рівня мовленнєвої культури, створення мовленнєвого середовища, сприятливих умов для активізації художньої, ігрової та пізнавальної активності дітей, занурення їх у світ словесної творчості, урізноманітнення їх художнього, естетичного, емоційно – чуттєвого досвіду.

Завдання проекту

Освітні завдання:

* Ознайомлювати дітей з Україною - багатонаціональною державою, в якій проживають люди різних національностей; державною мовою України - українською мовою та національними мовами (відповідно до етносу, національності дітей); національними традиціями, обрядами, звичаями, оберегами українського народу; усною народною творчістю українського народу; творчістю українських поетів, прозаїків, художників.

Розвивальні завдання:

* Розвивати особистість дитини у мовленнєвому середовищі; світогляд, прагнення до пізнання національних українських традицій, мовленнєвого етикету; уміння встановлювати контакти, ініціативність у спілкуванні українською мовою з дорослими та однолітками; соціальні емоції, моральні почуття й соціально значущі мотиви в оволодінні та спілкуванні українською мовою; первинні ціннісні орієнтації в культурній та державній спадщині українського народу; усвідомлення власного «Я» (соціального, мовленнєвого, етичного) та свого місця у системі взаємин і спілкування у двомовному мовленнєвому середовищі; чуття іншої мови та міжмовне чуття, вміння відчувати подібне й відмінне в різних мовах;

елементарні оцінно-контрольні дії у процесі оволодіння українською мовою.

Виховні завдання:

* Виховувати любов до України; патріотичні й інтернаціональні почуття, толерантність і повагу до дітей (людей) різних національностей, які проживають на території України; сталий інтерес, повагу до державної мови та бажання оволодіти, спілкуватись українською мовою на заняттях і в побуті, у повсякденні; інтерес до українських національних традицій, символів, звичаїв, обрядів, оберегів; бажання вивчати пісні, вірші українських поетів, малі жанри українського фольклору; позитивні толерантні взаємини між дітьми різних національностей, які виховуються в одній групі, культуру спілкування.

Об’єкт проекту

Художньо - мовленнєва діяльність

Предмет проекту

Вірші українських поетів, пісні, малі жанри українського фольклору

Учасники проекту

Колектив дітей дошкільного віку, педагоги, батьки, студенти.

Характер проекту

* за метою діяльності — художньо - мовленнєвий;

* за змістом — інтегрований;

* за кінцевим результатом — практичний;

* за кількістю учасників — колективний;

* за тривалістю — довготривалий;

* база реалізації проекту — комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад №6 Вінницької міської ради»;

* учасники проекту — педагоги, студенти, діти, батьки КЗ «ДНЗ№6 ВМР»;

* термін реалізації - травень 2017р. - травень 2019 р.

Тривалість проекту - довготривалий

Гіпотеза

Використання мовленнєвих ігор та вправ, логопедичних карток для обстеження звуковимови дітей та складової будови слів, розучування фольклорної творчості, читання художніх творів, проведення інтерактивних бесід за змістом творів допоможуть виховати всебічно розвинену особистість, яка матиме можливість вільно користуватися великим даром життя - мовленням.

Прогнозований результат

Створення мовленнєвого середовища,активізація художньої, ігрової та пізнавальної активності дітей дошкільного віку, виховання інтересу у дошкільників та їх родин до рідної мови, прагнення до досконалого володіння рідною мовою, формування високого рівня мовленнєвої культури, занурення їх у світ словесної творчості, урізноманітнення їх художнього, естетичного, емоційно – чуттєвого досвіду.

«Мова формує думку дитини,

керує нею, веде дитину шляхом

розвитку загальної культури...

Мову можна усякими засобами розвивати,

робити ясною, чепурною, щирою,

бо вона - творче знаряддя, за допомогою

якого виховується думка, серце,слово

правди й краси»

ОПИС ПРОЕКТУ

Найбільший скарб народу – це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об’єднує народи в нації й змінює державу. Занепадає мова – зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає як нація так і держава.

Мова й школа, мова й наука, мова й церква, мова й театр, мова й державне врядування, мова й армія – сфери, де українська мова то утверджувалась, то відступала під тиском імперської політики. Нараховують 22 заборони української мови, 8 з них – у радянський час. Україна є багатоетнічною державою з тисячолітньою історію, яка вирізняється специфічними особливостями притаманного їй полікультурного простору.

У 1989 р. в Україні ухвалено Закон України «Про мови», в якому зазначено, що українська мова є одним із вирішальних чинників національної самобутності українського народу. У статті 2 Закону вказано, що відповідно до Конституції України державною мовою є українська. У Законі наголошено на необхідності виховувати у громадян, незалежно від їхньої національної належності, розуміння соціального призначення української мови як державної в Україні. Водночас вибір мови міжособистісного спілкування громадян України є невід’ємним правом самих громадян. Стаття 25 Закону України «Про мови» гарантує кожній дитині право на виховання, навчання та здобуття освіти національною мовою.

Отже, мова належить до національного скарбу, який потрібно дбайливо оберігати, розвивати, вдосконалювати. У кожного народу є своя рідна національна мова, якою він має право розмовляти, навчатися, виховувати своїх дітей, а в кожної суверенної держави є своя державна мова, вивчення якої є громадянським обов’язком кожного громадянина.

Законодавчою і нормативно-правовою базою забезпечення прав на освіту є Конституція України, Закон України «Про освіту», Закон України «Про дошкільну освіту», Закон України «Про мови», «Концепція державної мовної політики», Конвенція про права людини, Базовий компонент дошкільної освіти .

Освітня лінія «Мовлення дитини» БКДО передбачає засвоєння дитиною культури мовлення та спілкування, елементарних правил користування мовою у різних життєвих ситуаціях. Оволодіння мовою як засобом пізнання і способом специфічно людського спілкування є найвагомішим досягненням дошкільного дитинства. Мова виступає «каналом зв’язку» для одержання інформації з немовних сфер буття, засобом пізнання світу від конкретно-чуттєвого до понятійно-абстрактного. Мовленнєве виховання забезпечує духовно-емоційний розвиток дитини через органічний зв’язок із національним вихованням. Мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку складається із різних видів говоріння та слухання, під час якої формуються мовленнєві вміння і навички. Вивчення української мови в закладах дошкільної освіти національних спільнот передбачає залучення дітей інших національностей, які є громадянами України, до оволодіння українською мовою як державною на рівні вільного спілкування з іншими дітьми і дорослими, виховання інтересу та позитивного ставлення до української мови.

Рідна мова – найяскравіший вияв національного буття народу, його головна духовна скарбниця. Вона є могутнім природним засобом об’єднання людей. Через мову народ передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, традиції, звичаї і культуру. Оволодіваючи рідною мовою, дитина пізнає свій народ, його характер, культуру, історію.

Засвоєння мови починається з раннього і дошкільного віку в родині та закладах дошкільної освіти. Діти дошкільного віку в регіонах України перебувають у стихійному двомовному оточенні (у сім’ї, закладах дошкільної освіти, у повсякденному спілкуванні з однолітками, під час слухання радіопередач, перегляду телепередач тощо). Розмовляючи своєю рідною мовою (чи мовою спілкування батьків), вони щодня чують українську мову, яку добре розуміють уже в 3-4 роки. Подібність російської та української мов неминуче веде до змішування мов, так званого явища інтерференції. Дитина не усвідомлено вставляє в українське мовлення (чи мовлення іншою національною мовою) елементи іншої мови (окремі слова, вимову звуків, морфеми-префікси, суфікси, закінчення, тощо). За відсутності контролю за рідним і українським мовленням, організованого навчання дітей української мови мовні помилки закріплюються, автоматизуються і створюють так зване «суржикове мовлення» - невмотивоване, неусвідомлене вживання мовних одиниць однієї мови в іншій. Щоб цього не відбулося, з дітьми дошкільного віку шляхом проведення аналізу володіння українською мовою з’ясували, хто з дітей розуміє українську мову і трохи володіє нею, хто розуміє її, але не говорить, а також, хто зовсім не розуміє її. Паралельно цікавились якою мовою говорять рідні і близькі дитини люди вдома, на роботі, в громадських місцях. Аналіз рівня володіння дітьми українською мовою показав, що високий рівень – 24%, достатній -25% , середній – 51%.

Для поетапного впровадження проекту розроблений план заходів, який передбачає використання різноманітних форм, методів та прийомів організованої діяльності з дітьми, батьками. На даному етапі проводилося: бесіди, анкетування батьків; консультація для батьків; визначення рівня знань дітей; вивчення методичної літератури; педагогічна рада; відбір та систематизація матеріалу для проведення проектної діяльності; розробка плану реалізації проекту.

Втілення в життя поставлених завдань почали з бажання повернути дітям те, чого не вистачало багато років: солов’їну, квітучу, багату, мелодійну, виразну українську мову. Знайшли інформацію про історію становлення української мови, мовні цікавинки; підібрали вислови відомих людей про мову; провели дослідження проблеми: «Чи хотіли б ви більше знати про історію становлення української мови, її багатство та можливості, зберігати та передавати традиції свого народу?»; організували літературно-мистецьке свято «Рідна мова - коріння нації!», «День поезії - це свято!»; знайшли та систематизували прислів’я та приказки, скоромовки, мирилки, потішки; розучили народні ігри, забавлянки; розробили положення міні –музею «Бабусина світлиця», систематизували роботу в етнографічному, бібліотечному осередках для роботи педагогам з дітьми дошкільного віку;розробили та оформили логопедичні картки для обстеження й розвитку лексико-граматичної будови та зв’язного мовлення, фонематичного сприймання дітей; презентували малюнки на тему «Люби і знай свій рідний край!», проводили інтерактивні бесіди за прочитаними творами українських письменників, обговорювали їх зміст; інсценізували, моделювали гумористичні твори із життя українського народу, створювали книжечки для дітей власноруч. З педагогами провели семінар за історією вебінару «Вихователь як організатор мовленнєвої роботи з дошкільниками»; консультацію – відео «Заняття доктора педагогічних наук та професора Наталі Гавриш з навчально-методичним посібником «Вчимося розповідати»; педагогічну раду на тему «Інтерактивні методи розвитку комунікативно-мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку»; теоретично – практичний семінар на тему «Художнє слово як засіб формування світогляду дитини - дошкільника»; педагогічний аукціон «Використання ігор ТРВЗ у роботі з дошкільниками»; впровадження освітніх інноваційних методик, технологій та передового педагогічного досвіду «Розвиток мовлення дітей засобами художнього слова» Н.Гавриш, «Граючись читаємо» Л.Шелестової, С.М. Лисенкової «Вивчення віршів за опорними схемами», використання схем-моделей у лексично-граматичній роботі, «Використання словесних ігор, опорних схем та розвивально - коректуючих таблиць в розвитку мови, мислення та пам’яті дошкільників» - Клунська Н. С.; консультації з педагогами «Роль дитячої книжки у мовленнєвому розвитку дітей», «Сучасні підходи до мовленнєвого розвитку дітей»; організували роботу гуртків «Казковий водограй» (театралізована діяльність), «Грайлики - читайлики»; розробили освітній проект: технологія методичного конструктора. З батьками вихованців провели консультації (загально садові, групові) «Чинники та фактори, які впливають на мовленнєву компетентність дитини відповідного віку», «Мовленнєві порушення: реагуємо вчасно», «Навчання іноземної мови», «Комунікативне мовлення та його вплив на розвиток дитини», «Родинні читання : відновимо добру традицію», «Перші речення дітей. Як розвивати мовлення», «Розвиток мовлення дітей молодшого дошкільного віку», «Як розвивати мовлення наймолодших», «Співпраця ДНЗ і сім’ї щодо розвитку мовлення дітей дошкільного віку», «Народна мудрість дитячими устами».

Результат проведеної роботи з виховання у дітей дошкільного віку інтересу до української мови та володіння нею, виявився набагато позитивним: високий рівень – 48%, достатній -40% , середній – 13%. І на цьому ми не зупиняємося.

Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. Любіть, поважайте та вдосконалюйте нашу мову, адже мова, як і Україна, — у нашому серці, і починається вона з кожного з нас.

ЕТАПИ РОБОТИ

Реалізація проекту здійснюється на даний момент, поетапно. Кожний етап ставить свої завдання, має визначені форми і методи реалізації запланованого. Визначено шляхи виконання завдань проекту, запропоновано систему заходів по організації взаємодії з дітьми, студентами, батьками.

І етап – підготовчий:

- вибір проблеми, обґрунтування практичного значення її результату;

- визначення теми проекту;

- визначення мети і поставлених завдань;

- визначення джерел інформації;

- визначення учасників проекту;

- опрацювання літератури з даної проблеми;

- діагностичне обстеження дітей (із теми проекту).

ІІ етап – проектувальний:

- складання плану виконання проекту;

- проведення заходів, спрямованих на виконання мети проекту;

- вирішення проблемних завдань.

ІІІ етап – підсумковий:

- діагностика компетентності дітей (порівняно з початком роботи);

- узагальнення матеріалів щодо реалізації проекту;

- презентація результатів проекту;

- захист проекту;

- розробка плану дій щодо подальшого функціонування проекту.

ПЛАН РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ

№

з/р

Етап

реалізації

проекту

Види діяльності (заходи)

Оформлення

результатів

Підготовчий (аналітичний,

мотиваційний

1. Формування теми проекту

2. Визначення мети та завдань проекту

3. Діагностичне обстеження дітей (із теми проекту)

Тема, мета, завдання

Результати обстеження

ІІ

Проектувальний

(діяльнісний)

1. Створення умов для реалізації проекту, аналіз пізнавальної літератури, науково – методичної літератури, Закону України «Про мову», розподіл організованої діяльності

2. Оформлення освітнього проекту: технологія методичного конструктора

3. Положення про міні – музей «Бабусина світлиця»

4. «20 цікавих фактів про українську мову, які слід знати» (Додаток 1)

5. «Вислови видатних особистостей про мову» (Додаток 2)

6. «Скарбниця усної народної творчості» (Додаток 3)

7. Батьківський всеобуч «Чинники та фактори, які впливають на мовленнєву компетентність дитини відповідного віку», «Профілактика мовленнєвих порушень у дітей дошкільного віку», «Артикуляційна гімнастика – перший етап у формуванні правильної звуковимови у дітей», «Навчання іноземної мови» (Додаток 4)

8. Педагогічний всеобуч «Організація мовленнєвого розвитку дітей третього року життя», «Організація мовленнєвого розвитку у дітей дошкільного віку» (від трьох до шести – семи років) (Додаток 5);

9. «Варіативність мовленнєвих висловлювань, що сприяють підвищенню культури спілкування з дитиною» (Додаток 6)

10. Літературно-мистецьке свято «Рідна мова - коріння нації!», «День поезії - це свято!» (Додаток 7)

Конспекти занять,

добірка

форм та методів взаємодії з дітьми, батьками, педагогами

ІІІ

Підсумковий (узагальнюючий

презентаційний)

1. Діагностика компетентності

дітей (порівняно з початком роботи).

2. Презентація проекту (оформлення слайд-показу).

Результати діагностування

Конспект презентації

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ПРОЕКТУ

1. Розширення кругозору, словникового запасу; уміння працювати над пошуком творчих ідей,використовуючи різноманітні джерела інформації;

2. Розвиток артистичних та творчих здібностей;

3. Відповідність мовлення вихователя орфоепічним та літературним нормам української мови;

4. Володіння вихователем сучасною методикою навчання дітей дошкільного віку державної української мови;

5. Наявність розвивального потенціалу україномовного мовленнєвого середовища в дошкільному навчальному закладі та сім’ї;

6. Програмно-методичне та дидактичне забезпечення процесу навчання дітей української мови;

7. Заглиблення дітей в активну україномовну навчально-мовленнєву діяльність;

8. Єдність народознавчого, мовленнєвого і художнього компонентів у навчанні дітей державної української мови;

9. Навчання дітей української мови за мовленнєвим зразком вихователя.

*******************************************************************************

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ (Як залучити дітей до морально-патріотичного виховання вдома?)

Родина — це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, любові до рідного краю. У родинному середовищі по особливому сприймаються звичаї та традиції, рідна природа, спогади старших.

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутніх громадян держави, дорослі мають їм прищепити глибоку повагу і турботливе ставлення до своєї малої батьківщини — рідного міста. Важливо, щоб малята усвідомили, що вони не просто споживачі багатств рідної землі, а її творці, захисники. І якщо ви насправді хочете виховати у вашої дитини любов до рідного міста, батьківської хати, якщо ви хочете закласти готовність зберігати і примножувати багатства рідного краю, якщо ви хочете, щоб запах квітучих каштанів і бузку в дорослому житті повертав ваших дітей до рідних порогів не забудьте:

* Йдучи вулицею рідного міста, розповісти про визначні пам'ятки, які знаходяться на цій вулиці.

* Познайомити дітей із назвою вулиці, на якій ви знаходитеся. Чому вона так називається?

* Відвідати разом всією родиною краєзнавчий музей. Після відвідин обговоріть з дітьми те, що ви там побачили.

* Побувати в прабабусь та пра дідусів і розпитати, що вони знають про історію рідного міста. Які цікаві легенди, приказки, забавлянки вони знають? Запишіть, а потім завчіть їх з дітьми.

* Здійснити цільову прогулянку разом з дітьми по визначних місцях рідного міста, а ввечері запропонуйте намалювати свої враження від прогулянки.

* В День Перемоги всією родиною відвідати парк. Вшануйте ветеранів Великої Вітчизняної війни, покладіть квіти до пам'ятника.

* Завжди звертайте увагу на чистоту і порядок у рідному місті. Поговоріть з дітьми, як зробити так, щоб місто завжди було охайним і привабливим.

* Разом з дітьми посадіть біля свого будинку квітники, дерева. Доглядайте за ними разом з дітьми.

* Частіше розповідайте дітям про видатних людей, які проживали чи проживають і донині в рідному місті.

* Знайомте дітей зі звичаями та традиціями рідного краю.

* А якщо ви хочете посіяти в душі дитини золоті зернятка духовності, любові до рідного краю, слова, співайте, читайте, спілкуйтеся із нею мовою кращих творів українського фольклору та видатних вітчизняних поетів і письменників.

* Запропонуйте дітям намалювати Вінницю в майбутньому.

* Створіть сімейний фотоальбом «Я і місто моє — Вінниця ». Разом з дитиною придумайте вірші про рідне місто. Запишіть їх під фотографіями.

Нехай ваші діти зростають гідними синами і донями рідного краю, рідного міста.

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутнього громадянина, дорослі мають передусім прищепити дітям глибоку повагу і турботливе ставлення до своєї малої батьківщини — рідного міста, району.

Як залучити дітей до морально-патріотичного виховання вдома?

4.Виховуйте у дитини шанобливо-дбайливе ставлення до хліба. Поспостерігайте за тим, як привозять і розвантажують хліб. Розкажіть, як вирощують хліб, скільки праці в нього вкладено разом з дитиною посушите залишки хліба, зробіть сухарики.

6.Повертаючись з дитиною з дитячого саду, запропонуйте пограти в гру «Хто більше побачить цікавого?». Гра вчить спостережливості, допомагає формувати уявлення про навколишнє. Запропонуйте дитині намалювати, що найбільше сподобалося.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К.: Дошкільне виховання, 1999. – 59с.

2. Коментар до базового компонента дошкільної освіти в Україні.

3. Дитина: Освітня програма для дітей від двох до семи років /наук. кер. проекту В.О.Огнев’юк; – К.: Київ.ун-т ім.Б.Грінченка, 2016. – 304.

4. Методичні рекомендації до Освітньої програми для дітей від двох до семи років «Дитина» /наук. кер. проекту В.О.Огнев’юк; – К.: Київ.ун-т ім. Б.Грінченка, 2016. – 352.

5. Метод проектів у діяльності дошкільного закладу/Укладач Л.А.Швайка. – Х.: - Вид. група «Основа»,2010. – 203, [5]c. – (Серія «ДНЗ. Вихователю)

6. Мовленнєвий розвиток дошкільників /уклад. М74 Л.Л. Шик. — X.: Вид. група «Основа», 2010.— 223 с.

7. Розвиваємо мовлення. Дидактичні матеріали/ Упоряд. Н. С. Клунська. — X.: Вид, група «Основа», 2007.— 64 с.

8. Мовні ігри та вправи зі словом /Упоряд. В. Л. Сухар. — X.: Веста: Вид-во «Ранок», 2008. — 176 с.

9. Розвиток звукової культури мовлення дітей молодшого дошкільного віку / Упоряд. В Л Сухар. - X.: Вид-во «Ранок» 2008. - 80 с.

10. Крутій К.Л. Діагностика мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. - Запоріжжя: ТОВ "ЛТПС" ЛТД, 2005. - 208 с. - Бібліогр.: с. 205

11. Розвиток мовлення. Конспекти комплексних занять. Старша груші / Упоряд. В. Л. Сухар. - X.: Вид-во «Ранок», 2010. - 208 с.

13. Розвиток мовлення дітей старшого дошкільного віку. А.М.Богуш, Н.В.Гавриш

14.Розвиток мовлення та мислення. Ігрові завдання. В.О.Макушенко. .— К.: Ред. шк., 2014—96 с.— (Б-ка дошк. світу).

15. Ресурси Інтернету

Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №9 «Горобинка» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області Код ЄДРПОУ 38363979

Патріотичне виховання

Легенди України

ЛЕГЕНДА ПРО УКРАЇНУ

Легенди про квіти

Як залучити дітей до морально-патріотичного виховання вдома?

Патріотичне виховання дошкільників на заняттях з музичного виховання

НАРОДНІ РУХЛИВІ ІГРИ

ПІЖМУРКИ

ЗОЗУЛЯ

ВІДГАДАЙ, ЩО МИ РОБИМО

ЧАКЛУН

МАК

СКЛАДИ КВІТКУ ДО ВІНОЧКА

ОТАМАНЕ

СПОРТИВНО-ПАТРІОТИЧНІ ІГРИ

ПОСВЯТА В КОЗАЧАТА

КОЗАЦЬКІ РОЗВАГИ

САДІННЯ КАРТОПЛІ

Лист МОН від 25.07.2016 № 1/9-396 “Про організацію національно-патріотичного виховання у дошкільних навчальних закладах”

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити декілька напрямків:

1) ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

2) ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

3) ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

4) ставлення до державного устрою.

Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.

Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста.

Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін.

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.

Ознайомлення з рідним містом - один із засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання дошкільнят на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:

· Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.

Тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним містом.:

1. Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?

2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого міста.

3. Визначні місця нашого міста. Пам’ятники, будівлі, музеї, театри.

4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.

5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті.

6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?

8. Культура рідного міста. Які музеї, театри, бібліотеки є в місті. Навчальні заклади, школи, дитячі садки.

9. Культура поведінки в рідному місті. Як поводити себе на вулиці, в транспорті, музеї, театрі, на прогулянці, на загальноміських святах.

10. Відпочинок у нашому місті. Де люблять відпочивати жителі рідного міста. Які є традиції, свята. День міста.

Тематичні блоки можуть інтегруватися з будь-яким етапом пізнання дитиною рідного міста. збагачуючи життєвий досвід дитини.

Консультація для батьків

Основними напрямами патріотичного виховання є:

— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

— краєзнавство;

— ознайомлення з явищами суспільного життя;

— формування знань про історію держави, державні символи;

— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

— формування знань про людство.

ОСВІТНІЙ ПРОЕКТ "МОВА - ДУША НАРОДУ!"

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ (Як залучити дітей до морально-патріотичного виховання вдома?)