Мовлення батьків - приклад для дітей

Успіх мов­леннєвого розвитку дитини насамперед залежить від мовлен­ня дорослих і зокрема батьків.

Маля навчається говорити завдяки слуху і здібності до наслідування.

Відомо, що дитина дошкільного віку легко наслідує непра­вильну вимову дорослих, переймає місцеву говірку, діалек­тизми, вульгаризми.

Найпоширенішою помилкою у мовленні батьків є пору­шення орфоепічних норм української літературної мови, зокрема у вимові голосних та приголосних звуків. У деяких північних областях спостерігається вимова ненаголошеного звука о як а («хадила», «насила» — замість «ходила», «носила»),

Діалектним впливом південно-східних говорів пояснюєть­ся вимова звука і замість й («зіма», «зімувати», «вибірати» — замість «зима», «зимувати», «вибирати»). Іноді спос­терігається оглушення дзвінких приголосних у кінці слова («обіт», «ніш» — замість «обід», «ніж»).

Порушенням норм літературної вимови є вживання сполучен­ня хв замість ф («хвігура», «Хведір» — замість «фігура», «Федір»).

Деякі дорослі пом'якшують шиплячий ч перед голосним а, тобто там, де він має звучати твердо («чяс», «почяток» — замість «час», «початок»).

Спостерігаються помилки у вимові звука р: тверде звучан­ня («лікара», «говору», «радно» — замість «лікаря», «говорю», «рядно») або пом'якшення твердого р; у кінці слова («лікарь»,, «секретарь», «кобзарь», «базарь» — замість «лікар», «секре­тар», «кобзар», «базар»).

Деяким українським говорам властива м'яка або напівм'яка вимова л перед голосними а, о, у та в середині слова перед приголосними («бульа», «мольоко», «кльуня» — замість «була», «молоко», «клуня»).

Трапляється (особливо у західноукраїнських областях) пом'якшення передньоязичних з, с, ц, дз, зближення їх із шиплячими («жілля», «шім», «чіна», «кукуруджа» — замість «зілля», «сім», «ціна», «кукурудза»).

Поширеною помилкою є послідовна вимова звуків за їх літературним позначенням («учишся», «тітці», «безшумно» — замість «учисся», «тіцці», «бежшумно»),

Досить часто порушуються правила вживання голосних і та й в словах іншомовного походження («тіраж», «цірк» — замість «тираж», «цирк»), пом'якшення звукосполучень іа, іу, іо («матеріял», «діялектика», «окіян» — замість «ма­теріал», «діалектика», «океан»). Причинами орфоепічних по­милок є вплив діалектного оточення і невміння відрізняти звукові норми, властиві літературній мові, від вимови звуків у діалекті: незнання звукових закономірностей споріднених мов; незнання правил літературної вимови.

У мовній практиці трапляється порушення наголосу. По­рушує усталену систему наголосу української літературної мови наголошення суфіксів -щина-, -чина- у власних іменни­ках («Полтавщина», «Київщина», «Харківщина»).

Неправильне ставлення наголосу на другому складі в імен­никах «позичка», «усмішка».

Поширеним є помилкове вживання наголосу на першому складі у низці слів («читання», «питання», «завдання» — замість на другому «читання, питання, завдання»).

Не властиве українській мові наголошення першого скла­ду в низці дієслів («везти», «нести», «несла» — замість «вез­ти», «нести», «несла»), а також передостаннього складу в першій та другій особі теперішнього часу («веземо», «несе­мо», «принесете» — замість «веземо», «несемо», «принесете»).

Позанормативним є вживання наголосу на першому складі в дієслівних формах слова «було» («було», «була», «були» — замість на другому «було», «була», «були», ).

У мовленні дорослих спостерігаються невмотивовані запо­зичення з російської мови. Виникають помилки двомов­ності. Наводимо кілька поширених помилок двомовності, які спостерігаються в мовленні окремих батьків.

Вживання фонетично українізованих російських слів («спички», «рубель», «зонтик», «носки», «чулки» — замість «сірники», «карбованець», «парасолька», «шкарпетки», «панчохи»).

Плутання російських «рыбалка», «на рыбалке» (рыбная лов­ля) з українським «рибалка» (людина, яка ловить рибу); перес­тановка звуків в окремих словах («медвідь», «воробець» — замість «ведмідь», «горобець») та ін.

Заміна українських словосполучень російськими («кида­тися в очі» — замість «впадати в очі»),

Вживання жаргонів і «модних слів», які вульгаризують і збіднюють мову. Це слова з «універсальним» значенням («нормально», «культурно», «факт», «сила», «законно», «поря­док», «правильний»). Зловживання словами іншомовного по­ходження, які залишаються для дітей незрозумілими («де­фект», «ігнорувати», «ефектний» —замість «недолік», «знева­жати», «яскравий»).

Використання надмірної кількості пестливих слів. Не мож­на часто казати «ручки», «ніжки», «очки», «ложечка», «тарілочка» у повсякденному спілкуванні з дітьми.

Наслідування і повторення дитячих спотворених слів («моня», «копа» — замість «молоко», «картопля»),

Вживання великої кількості зайвих слів під час індивідуаль­ної розмови з дитиною. В багатослів'ї втрачається основна думка. Якщо дорослий вживає тільки штамповані вирази на зразок: «Йди мити руки», «Сідай за стіл», «Пішли на прогу­лянку» або дає тільки окремі зауваження, його мовлення не може бути зразком для наслідування.

Засмічення мови словами-паразитами, які заважають дитині розуміти мову («ну», «от», «значить», «розумієте», «так сказа­ти», «звичайно»). Якщо ці слова потрапляють у дитяче мовлен­ня, потрібно докласти всіх зусиль, щоб вони не стали звичкою.

Щоб мовлення дорослих у сім'ї стало для дітей взірцем для слідування, воно має відповідати певним вимогам.

Батькам варто використовувати в розмові з дитиною все лексичне багатство мови: синоніми («прапор», «знамено», «стяг»; «гарний», «красивий», «хороший», «добрий», «гожий»), переносне значення слів («золота осінь»), антоніми, образні вирази. Справжнім скарбом рідної мови є твори усної народ­ної творчості — прислів'я, приказки, загадки, скоромовки. Дорослим потрібно «вплітати» ці народні перлини в живу розмовну мову, використовувати влучні вирази: «З товариша не смійся, бо з себе заплачеш», «За все береться, та не все вдається». Збагачують мову також вдалі каламбури: «Якби та якби, так виросли б і в роті гриби»; «Не знав, не знав, та як на те й забув». Яскравості та образності надають влучні порівняння: «Річка блищить на сонці, немов золото», пое­тичні вирази «ясний місяць», «червона зоря» тощо.

Яскраве, виразне мовлення дорослих привертає увагу дітей, полегшує розуміння та запам'ятовування. Сухе, монотонне мов­лення не може бути зразком для наслідування. Виразність за­безпечується інтонацією, що надає мові мелодійності. Інто­нація — це вміння регулювати силу голосу, користуватися логічним наголосом, паузами, темпом мови. Не можна крича­ти в розмові з дитиною. Голосне крикливе мовлення викликає у дошкільників байдуже ставлення до її змісту, роздрато­ваність у поведінці. Дитина намагається відповідати батькам таким самим тоном, що надає мові відтінок грубості. Варто дотримуватися відповідного темпу мовлення. Не розмовляйте з дітьми раннього і дошкільного віку швидким темпом, оскіль­ки стежити за такою мовою батьків їм ше важко, вони відвер­таються, стомлюються слухати, так виховується неуважність до слова. Виразність мовлення залежить від чіткої вимови слів, від використання логічних пауз.

Мовлення батьків має бути орфографічне і граматично пра­вильним. У кожній сім'ї варто мати мовні словники, які да­дуть можливість дорослим у будь-який час дізнатися про пра­вильну вимову слова.

Дитина швидше навчиться говорити правильно, якщо вона чутиме навколо себе правильну літературну мову дорослих.

У розвитку мовлення дітей надзвичайно важливу роль відіграє хороший слух. Людина з нормальним слухом легко розрізняє звуки, вступає в мовне спілкування з іншими. Ушкодження слуху в ранньому дитинстві затримує розвиток мовлення. Мовний розвиток дітей з ушкодженим слухом має свої особ­ливості, які будуть різними залежно від того, в якому віці дитина втратила слух. Якщо ушкодження сталося на першому-другому році життя, оволодіння мовою затримується. Не­достатній слух є перешкодою до розуміння мови інших, а це затримує розвиток активної мови дітей. Не розуміючи значен­ня слова, маля його не запам'ятовує. Якщо дитина не почала розмовляти до двох років, необхідно перевірити стан слухово­го органа в лікаря. Ушкодження слуху в дошкільному віці після трьох років може привести до поступового зниження досягнутого рівня мовного розвитку; знижується мовна активнысть дитини, не поповнюється словник, обмежується спілкування з іншими, забувається значення засвоєних слів. Погіршення слуху спричинюють різні захворювання вуха (катар, гостре запалення середнього вуха). Батьки мають берегти дитину, стежити за станом слухового органа. Не можна голосно говорити над самим вухом дитини, недоцільно й цілувати у вухо малюка — це може негативно позначитись на стані слухового органа. Знижує слухову увагу дитини постійний шум у кімнаті, голосне звучання радіо і телевізора, голосні розмови дорослих. Забороняється лікувати дитину «домашніми засобами. Бувають випадки, коли батьки тривалий час не помычають відхилень слуху своєї дитини, чекають поліпшенн з віком, не звертаються по допомогу до лікаря. Першою ознакою ненормального слуху е відсутність реакції дитини і оточуючих. Ушкодження слуху приводить до виникнення приглухуватості. За допомогою таблиці батьки можуть певірити слух дітей і встановити ступінь його зниження.

Діти перших трьох ступенів можуть виховуватись у и дитячих садках і школах під наглядом лікаря-спеціаліста. Діти четвертої групи виховуються і навчаються у спеціальних навчальних закладах. У дітей, які погано чують, спостерігаються специфічні порушення мови.

Дитина, яка недочуває, оглушує дзвінкі приголосні звуки «сима» — замість «зима», «пулка» — замість «булка», «тим» замість «дим»). Найчастіше спостерігається заміна звуками т, д («туп» — замість «суп», «дайчик» — замість зайчик»), звуків р і л і навпаки («люка» —рука, «ямпа» — відсутність м'яких приголосних («дада» — «дядя», «тота» - «тьотя»). Досить часто пропускають окремі звуки : («тавай» — «трамвай», «ябуко» — «яблуко»), переставляти склади місцями («шака» — «каша»). У таких дітей обмежений словник, їм не вистачає слів для позначення предметів, переважають іменники, прості речення, недосконалий граматичний бік мови. У дітей з першим і другим ступенем приглухуватості систематичними заняттями можна усунути мовні вади. Батьки мають постійно піклуватися про збереження слуху дитини, розвивати її слухову спостережливість.